вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2020 р. Справа№ 910/11344/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю представників: не викликались
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 (повний текст складено 15.10.2019)
у справі № 910/11344/19 (суддя К.В. Полякова )
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "РВС Банк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Електрофарфор 2000"
про стягнення 182 062 грн. 18 коп.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "РВС Банк" про стягнення 182 062,18 грн.,з яких: 157 080грн. основного боргу, 17 907,12 грн. інфляційних втрат та 7 075,06 грн. три проценти річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не здійснив свої зобов'язання з виплати позивачу грошових коштів за банківською гарантією № 4004-17Г від 01.08.2017.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства "РВС Банк" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 157 080 грн основного боргу, 17 907 грн 12 коп. інфляційних втрат, 7 075 грн 06 коп. трьох процентів річних, а також 2 790 грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "РВС Банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" у справі № 910/11344/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 залишено без руху, встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Північному апеляційному господарському суду доказів, що підтверджують доплату судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі (4096,40грн.).
02.12.2019 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "РВС Банк" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази, що підтверджують доплату судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі (4096 грн. 39 коп.).
Згідно ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи (ч. 2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
16.12.2019 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
26.12.2019 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені апеляційної скарги Акціонерного товариства "РВС Банк" , з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
07.08.2017 між позивачем, як покупцем, та третьою особою, як постачальником, укладено договір № 04-1/2191-17 поставки (разом із додатковими угодами - договір), за умовами якого останній зобов'язався поставити та передати у власність покупцю продукцію - по лоту 4 - роз'єднувачі 220 кВ за ціною, з характеристиками (якістю), у порядку та строки, що визначаються у додатку 1 до договору, в інших умовах договору (надалі - продукція), а також надати на свій ризик послуги шеф-монтажу (виконання постачальником організаційно-технічного керівництва під час монтажу продукції у ході її встановлення на об'єкті покупця та нагляду за таким монтажем) за переліком, в обсягах згідно з додатком 1 до договору (надалі - послуги), а покупець зобов'язується здійснити оплату належно поставленої продукції, належно наданої послуги на умовах договору.
Згідно з пунктом 5.1 договору постачальник надає (не пізніше визначеного чинним законодавством України строку) покупцю забезпечення виконання договору у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (розмір банківської гарантії) становить 157 080 грн.
Умовами пункту 5.2 договору (у редакції додаткової угоди від 04.09.2017 № 1) закріплено, що банківська гарантія є чинною від дня її видачі та протягом строку, на який вона видана (строк дії банківської гарантії закінчується через 7 банківських днів після закінчення строку дії договору, в забезпечення якого її видано): 29.01.2018. У разі продовження строку дії договору постачальник зобов'язаний продовжити (в порядку, визначеному згідно з змінами у договорі) строк дії банківської гарантії на строк продовження строку дії договору.
Відповідно до п. 5.3 договору покупець повертає постачальнику забезпечення виконання договору (банківську гарантію) після належного виконання постачальником умов договору (щодо поставки продукції в повному обсязі та без зауважень покупця) або дострокового розірвання договору сторонами (за їх взаємною згодою та за умови відсутності на дату розірвання договору невиконаних / неналежно виконаних постачальником з його вини зобов'язань щодо поставки продукції), а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 Закону України «Про публічні закупівлі», але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Відповідно до п. 5.5 договору забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається постачальнику у разі невиконання / неналежного виконання постачальником зобов'язань, визначених договором (щодо поставки продукції в повному обсязі та без зауважень покупця). У такому випадку покупець направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією.
Із метою забезпечення виконання третьою особою зобов'язань за договором, 01.08.2017 відповідач надав на користь позивача гарантію виконання зобов'язань № 4004-17Г, за якою банк безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара (позивача) без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично прийняв на себе зобов'язання заплатити позивачу протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги позивача, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 157 080 грн. у випадку порушення третьою особою зобов'язань за договором.
Гарант протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги зобов'язується сплатити бенефіціару грошову суму в межах суми гарантії. Письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціара має бути підтверджена банком бенефіціара.
Ця гарантія набирає чинності з моменту підписання і залишається дійсною до 29.01.2018 та будь-яка вимога стосовно неї повинна бути одержана гарантом у цей період.
Згідно з пунктом 6.1 договору та пункту 2.11 специфікації, що є додатком № 1 до договору третя особа здійснює поставку продукції відповідно до додатку 1 до договору, інших умов договору, але не пізніше 30.11.2017.
Судом встановлено, що третя особа виконала поставку продукції 01.12.2017 на загальну суму 783 000 грн., а іншу частину продукції на загальну суму 2 349 000 грн. поставила 04.12.2017, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі до договору, підписаними сторонами.
У відповідь на претензію позивача від 29.01.2018 № 01/3616 третя особа платіжним дорученням від 15.02.2018 № 1003 перерахувала на користь позивача 10 179 грн. штрафних санкцій за прострочення строків постачання продукції.
Внаслідок порушенням третьою особою зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 25.01.2018 № 01/3324 щодо сплати грошової суми за гарантією, яка отримана відповідачем 29.01.2018, тобто у строки, встановлені в гарантії.Відповідно до змісту гарантії №4004-17Г від 01.08.2017 письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціароа має бути підтверджена банком бенефіціара.
Жодних інших умов та документів, які мають бути надані до гарантії зміст гарантії не містить.
Вимога позивача (бенефіціара) до відповідача (гаранта) про сплату грошової суми була надіслана ним у визначеному в гарантії порядку (через банк бенефіціара - ПАТ «Укрексімбанк», який направляв вимогу гаранту), відповідає вимогам, встановленим в гарантії, та отримана відповідачем 29.01.2018, тобто у строки, встановлені в гарантії, що відповідачем не заперечується (т.1 а.с.34-38).
Однак відповідач листом від 13.02.2018 № 196/18-55 у задоволенні вимоги позивача відмовив, грошові кошти за гарантією не сплатив.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1, 2, 3 статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до якої додаються документи, зазначені у гарантії, та вказується, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання урегульований Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, відповідно до підпункту 9 пункту 3 якого гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Згідно з підпунктом 8 пункту 3 зазначеного Положення гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин. За змістом виданої відповідачем гарантії гарант безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично прийняв на себе зобов'язання заплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 157080 грн. у випадку порушення принципалом зобов'язань за договором.
При цьому, зі змісту виданої відповідачем гарантії не вбачається, яке саме порушення принципалом зобов'язання за договором поставки забезпечується ним як гарантом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Беручи до уваги, що своєчасність поставки товару постачальником є критерієм належності виконання зобов'язання з поставки товару, то пропущення постачальником встановленого в договорі строку поставки товару свідчить про порушенням зобов'язання з поставки товару.
Судом встановлено, що третя особа поставку товару позивачу здійснила несвоєчасно, поставивши товар лише 01.12.2017 та 04.12.2017, замість обумовленого договором поставки строку 30.11.2017, у зв'язку з чим третьою особою сплачено на вимогу позивача 10 179 грн. штрафних санкцій.
Оскільки істотними умовами договору поставки є предмет, ціна та строк поставки, то забезпечення відповідачем за банківською гарантією належного виконання умов договору поставки включає в себе, зокрема, здійснення поставки товару у вставлені договором строки.
Отже, відповідач, як гарант за виданою ним банківською гарантією забезпечив саме належне виконання третьою особою зобов'язання з поставки товару за договором, тобто в обсязі, порядку та у строки, встановлені договором поставки, оскільки в гарантії не конкретизовано, яке саме порушення зобов'язання за договором поставки забезпечується.
Таким чином, позивач набув права вимоги до відповідача у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання третьою особою, а відповідач зобов'язаний сплатити кошти у разі настання гарантійного випадку - порушення третьою особою зобов'язань за договором, зокрема і у разі прострочення поставки товару.
Ураховуючи те, що гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією №4004-17Г від 01.08.2017 є таким, що настав, оскільки факт порушення третьою особою виконання зобов'язання зі своєчасної поставки товару є доведеним та визнаним самим постачальником (порушення виконання принципалом зобов'язання з поставки товару у строк, визначений договором), невиконання відповідачем (гарантом) обов'язку з виплати грошової суми у розмірі 157 080грн. за гарантією у встановлені в ній строки, місцевий господарський суд, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошову суму відповідно до умов виданої ним гарантії у розмірі 157 080 грн.
При цьому, зміст гарантії не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов'язання, що спростовує відповідні посилання відповідача.
Крім цього слід зазначити, що в п. 5.1 договору вказано, що гарантія видається для забезпечення виконання договору.
В п. 5.3 договору вказано, що покупець повертає гарантію після належного виконання постачальником умов договору (тобто поставка повинна бути не тільки товарів обумовлених в повному обсязі плюс монтаж, але й у визначені договором строки).
Про належність виконання договору вказано і в п. 5.5 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Крім того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
В гарантії виконання зобов'язань № 4004-17Г від 01.08.2017 вказано, що відповідач прийняв на себе зобов'язання заплатити бенефіціару протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги позивача, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 157 080 грн. у випадку порушення третьою особою зобов'язань за договором, що і відбулося у спірних правовідносинах - порушено строки поставки обумовлені договором третьою особою про що вказано і у вимозі Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до АТ «РВС Банк» № 01/3324 від 25.01.2018, якою повідомлено гаранта про факт порушення принципалом своїх зобов'язань за договором, тобто про настання гарантійного випадку.
Виконання принципалом зобов'язань з поставки товару в повному обсязі не спростовує того факту, що таке зобов'язання він виконав з порушенням умов договору, а саме: з порушенням строку поставки товару.
Крім того, ні змістом виданої відповідачем гарантії. Ні вимоги чинного законодавства не визначають незначне прострочення виконання зобов'язання (в даному випадку прострочення поставки продукції) підставою для відмови у задоволенні вимоги кредитора та здійснення виплати за гарантією. Зміст гарантії № 4004-17Г від 01.08.2017 не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов'язання. За змістом гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов'язання за договором. При цьому одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов'язання (незалежно від періоду та обсягу простроченого зобов'язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.
Відповідно до ст. 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Слід вказати, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності, про що зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 21.12.2018 у справі №908/7/18.
Крім того, у п. 5.5 договору сторони погодили, що забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається постачальнику у разі невиконання / неналежного виконання постачальником зобов'язань, визначених договором (щодо поставки продукції в повному обсязі та без зауважень покупця). У такому випадку покупець направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією.
Таким чином, можливість стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань, про що зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 21.12.2018 у справі №908/7/18.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення гарантії із нарахованими компенсаційними виплатами внаслідок сплати третьою особою штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару, оскільки за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов'язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов'язання, у зв'язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов'язання та відповідно впливати на його чинність/припинення. У свою чергу сплата принципалом (постачальником) відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару не виключає обов'язку гаранта сплатити кредитору грошову суму за гарантією, оскільки сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного порушення зобов'язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії. Зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними.
Згідно ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені висновки щодо застосування норм, визначених ч.2 ст.549, ст.562, ч.1 ст.563, ст.566, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 17 907грн. 12 коп. інфляційних втрат та 7075 грн.06 коп. трьох процентів річних.
Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України від 12.09.2018 у справі № 712/5856/15-ц зазначено, що зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
За змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника щодо такої сплати.
Висновок щодо застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, наведений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України від 12.09.2018 у справі № 712/5856/15-ц, за якою інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши нарахування заявлених позивачем до стягнення сум компенсаційних виплат, нарахованих на суму банківської гарантії, а саме 17 907 грн. 12 коп. інфляційних втрат та 7075 грн.06 коп. трьох процентів річних, дійшла висновку, що останні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Закон України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" забезпечення тендерної пропозиції - надання забезпечення виконання зобов'язань учасника перед замовником, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції, у вигляді такого забезпечення, як гарантія.
Договір поставки між позивачем та третьою особою укладено за результатами проведених тендерних торгів. Позивачем оприлюднено повідомлення про намір укласти договір з переможцем на веб - порталі Уповноваженого органу з питань закупівль через електронну систему закупівль «Prozoro» за адресою в мережі Інтернет: www.prozorro.gov.ua, відповідно до ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі». Вимогами тендерної документації, договором поставки передбачено надання забезпечення виконання Договору у вигляді банківської гарантії.
Крім того, слід зазначити, що договір № 04-1/2191-17 від 07.08.2017, укладений відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" згідно з тендерною документацією, якою було передбачено надання гарантії в забезпечення належного виконання договірних умов, і це свідчить, що позивач не зловживає своїми цивільними правами.
Стосовно доводів відповідача, що судом не досліджувався та не встановлювався факт укладання між гарантом (відповідачем) та принципалом (третя особа) договору про надання банківської гарантії (договір № Д-4004-17Г від 31.07.2017) слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції наданий відзив на позовну заяву з додатками, в якому не було викладено жодних доводів щодо долучення до матеріалів справи вищезазначеного договору та ненаданий договір, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, тоді як відповідно до пунктів 5, 6 ч.3 ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Згідно ч.4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Відповідно до ч.6 ст.165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, посилання відповідача на не дослідження судом першої інстанції договору про надання банківської гарантії №Д-4004-17Г від 31.07.2017, укладеного між відповідачем та третьою особою з наданням цього договору суду апеляційної інстанції не може бути прийнято судом апеляційної інстанції внаслідок не відповідності ч.3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цей договір не був наданий відповідачем суду першої інстанції до відзиву, і не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції, оскільки відповідач не довів суду апеляційної інстанції наявність виняткових випадків не надання договору суду першої інстанції з наданням доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "РВС Банк" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/11344/19 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариства "РВС Банк".
3. Матеріали справи № 910/11344/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова