ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 січня 2020 року м. Київ № 640/19797/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаМіністерства оборони України Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України Державне підприємство обслуговування повітряного руху України
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач 1, Міністерство, Міноборони) та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (далі також - відповідач 2, Центр) про:
- визнання бездіяльності Міністерства оборони України щодо не приведення власних нормативно-правових актів у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно» в частині механізму виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовцям, відрядженим до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, - протиправними;
- визнання бездіяльності Міністерства оборони України щодо не зазначення у наказі про звільнення ОСОБА_1 суми грошової компенсації за неотримане речове майно та не повного забезпечення речовим забезпеченням (невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно) ОСОБА_1 на день звільнення, - противоправною;
- зобов'язання уповноваженої особи Міністерства оборони України видати наказ на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 вих. №294 від 08.11.2017, у відповідності до вимог п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно», у якому зазначити розмір грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 61 573,31 грн.;
- зобов'язання Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на підставі наказу, виданого уповноваженою особою Міністерства оборони України, виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 61 573,31 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у період з 1992 по 2017 роки він перебував на військовій службі у Збройних Силах України. Зокрема, під час проходження військової служби ОСОБА_1 на підставі наказу Міністра оборони України від 31.07.2014 №428 (по особовому складу) було відряджено до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), яке не являється військовою частиною та не відповідає за речове забезпечення військовослужбовців, із залишенням ОСОБА_1 при цьому на військовій службі. В подальшому наказом Міністра оборони України від 22.09.2017 №666 (по особовому складу) ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за станом здоров'я у запас, з правом носіння військової форми. У тексті цього Наказу від 22.09.2017 Міністерством не було зазначено про розмір грошової компенсації за неотримане речове майно, що підлягає виплаті військовослужбовцю ( ОСОБА_1 ). На виконання цього Наказу ДП «Украерорух» видало свій наказ про звільнення позивача з посади на Державному підприємстві та направлення для зарахування на військовий облік до Бориспільського ОМВК Київської області. Позивач стверджує, що під час проходження та на день звільнення з військової служби його не було забезпечено ані речовим майном, ані виплачено йому грошову компенсацію у зв'язку з неотриманням речового майна загальною вартістю 61 573,31 грн. (вартість речового майна визначена згідно довідки Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №294 від 08.11.2017). Позивач вважає, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» Міністерством оборони України всупереч вказівки у п. 2 зазначеної Постанови Уряду протиправно не було вжито заходів щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність до такої Постанови Уряду. А саме Міністерством не було розроблено нормативно-правових актів, якими б визначався механізм реалізації військовослужбовцями, яких були відряджені до ДП «Украерорух» та при водночас залишені на військовій службі, свого права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно. Крім того, Міністерством не було вжито заходів щодо повного забезпечення відрядженого до ДП «Украерорух» ОСОБА_1 речовим майном, а при прийнятті наказу від 22.09.2017 №666 - не визначено розмір грошової компенсації за неотримане речове майно, що підлягала виплаті ОСОБА_1 при звільненні з військової служби. Така бездіяльність Міністерства, на думку позивача, стала перешкодою для отримання ним вказаної грошової компенсації у сумі 61 573,31 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2019 відкрито провадження у справі №640/19797/18 за вказаним позовом, залучено до участі у справі в якості третьої особи - ДП «Украерорух» та вирішено розглядати дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником відповідача 2 (Центру) до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, де відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що чинним законодавством не передбачено виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, особам звільненим з військової служби та втратили статус військовослужбовця. Також, п. 4 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. В даному випадку позивача було звільнено з військової служби та із займаної посади відповідно до наказів Міноборони від 22.09.2017 №666 та ДП «Украерорух» від 28.09.2017 №708/о. Проте позивачем заява з питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно була подана вже після звільнення з військової служби, та без відповідного наказу, де зазначається розмір грошової компенсації до виплати. На переконання представника відповідача спірна ситуація може бути вирішена у судовому порядку, шляхом скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Відповідач 1 (Міноборони) та третя особа жодні заяви по суті (відзив на позовну заяву, пояснення) та додаткові матеріали до суду не подали, хоча були належним чином повідомлений про дату відкриття провадження у цій справі.
Між тим, 28.01.2019 від представника відповідача 2 (Центру) через канцелярію суду надійшла заява про залишення позову без розгляду з мотиву пропуску позивачем місячного строку на звернення до суду із цим позовом. Відповідач вважає, що про порушення своїх прав позивач був обізнаний ще 28.09.2017 (тобто, після прийняття ДП «Украерорух» наказу №708/о про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та із займаної посади), оскільки погодився із виключенням його зі списків особового складу частини.
Дослідивши та проаналізувавши зміст поданої відповідачем заяви про залишення позову без розгляду, оглянувши наявні у справі матеріли, суд дійшов висновку про нормативну та документальну необґрунтованість такої заяви. Так, як вбачається зі змісту позовної заяви та наявних у справі матеріалів про порушення своїх прав на отримання грошової компенсації ОСОБА_1 дізнався 30.05.2018, а саме після отримання листа Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України від 22.05.2018 №292/2485 про відмову у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно. Суд вважає, що спірні правовідносини, що є предметом розгляду у межах цієї справи, стосуються захисту права позивача (як колишнього військовослужбовця) на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, визначеної окремим законом для забезпечення реалізації конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Натомість безпосередньо факт звільнення з військової служби позивачем не оспорюються, а тому при визначенні процесуального строку для подання цього позову до суду позивач вірно керувався нормами ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають шестимісячний строк для звернення до суду (зокрема, аналогічної позиції дотримався Верховний Суд під час перегляду в порядку касаційного провадження схожої адміністративної справи, постанова від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18). У свою чергу належних документальних доказів того, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк на звернення до суду із цим позовом (що відраховується починаючи з 30.05.2018) відповідач 2 до суду не подав і про існування таких суд не повідомив.
Розглянувши подані позивачем і представником відповідача 2 документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31.07.2014 №428 майора ОСОБА_1 , старшого штурмана - інспектора військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України, відповідно до п. 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, було увільнено від займаної посади та відряджено до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для призначення на посаду провідного інженера з управління використання повітряного простору регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро», із залишенням на військовій службі.
В подальшому, відповідно до п. «б» ч. 6, ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тобто, за станом здоров'я) підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера (старшого офіцера) групи менеджменту повітряного простору та цивільно-військової координації відділу організації та менеджменту повітряного простору служби аеронавігаційного обслуговування Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.09.2017 №666 звільнено з військової служби з правом носіння військової форми одягу. У тексті цього Наказу, в частині, що стосується позивача, також було зазначено, що ОСОБА_1 підлягає направленню на військовий облік до Бориспільського ОМВК Київської області, наведені відомості про календарну та пільгову вислугу років. Водночас відомості щодо забезпечення або незабезпечення (неповного забезпечення) військовослужбовця необхідним речовим майном на момент звільнення з військової служби.
На підставі цього Наказу Міноборони від 22.09.2017 №666 ДП «Украерорух» видало свій наказ (по особовому складу) від 28.09.2017 №708/о, яким звільнило підполковника ОСОБА_1 із займаної посади з 30.09.2017.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України видана довідка про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , вих. №294 від 08.11.2017. За змістом цієї довідки загальна сума грошової компенсації за перелічене у такій довідці речове майно, що належало до видачі військовослужбовцю (позивачу), складає 61 573,31 грн.
З метою вирішення питання щодо отримання грошової компенсації замість речового майна, ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України із заявою від 28.12.2017 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. У відповідь на своє звернення позивач отримав лист Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України від 10.01.2018 №341/5/7/45 із рекомендацією звернутися для вирішення вказаного питання безпосередньо до начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся до начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України із письмовою заявою від 17.05.2018 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Разом із цією заявою позивачем була надана копія довідки від 08.11.2017 №294.
Своїм листом від 22.05.2018 №292/2485 Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно. В якості мотивів для такої відмови відповідачем 2 було зазначено, що ОСОБА_1 до Центру у порядку, визначеному п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, та до дати виключення зі списків особового складу не звертався. Водночас названим Порядком виплата компенсації, особам, які звільнені з військової служби не передбачено. У випадку незгоди із цим прийнятим рішенням ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися зі скаргою до вищого командування або до суду.
Поряд з цим, ОСОБА_1 отримав від ДП «Украерорух» лист від 11.07.2018 №1-26.6-3191, в тексті якого Державне підприємство повідомило позивача наступну інформацію на поставлені питання: станом на вересень 2017 року в складі Украероруху військових частин не було. Украерорух являється цивільним підприємством, а не військовою частиною, а тому не має повноважень та можливості видання наказів по стройовій частині. Станом на вересень-листопад 2017 року Украерорух не здійснювало речове забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства. Натомість органом речового забезпечення військовослужбовців, відряджених безпосередньо до Украероруху (крім його структурних підрозділів), відповідно до п. 1.2 наказу Міністра оборони України від 17.10.2016 №529 «Про затвердження Переліку органів забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України», визначений Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Крім того, ДП «Украерорух» у цьому ж листі від 11.07.2018 зазначило, що директор Украероруху не має повноважень видавати наказ щодо виплати грошової компенсації за неотримане протягом проходження військової служби речове майно військовослужбовцям, які відряджені до Украероруху. При цьому, у період з 16.03.2016 по 30.09.2017 до Украероруху від Міністерства оборони України або Генерального штабу Збройних Сил України не надходило роз'яснень щодо переліку документів, необхідних для подання до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України стосовно отримання грошової компенсації вартості за неотримане протягом проходження військової служби речове майно, та порядку отримання зазначеної грошової компенсації.
Надалі вважаючи свої права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
У силу положень ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ.
Згідно з ч. 1 ст. 12 вказаного Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 4 зазначеного Закону).
Так, нормою абз. 2 ч. 1 ст. 91 Закону №2011-ХІІ (у редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) було передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, ч. 7 ст. 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 23.06.2018) визначала, що військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені статтями 9 і 91 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями у цих державних органах, підприємствах, установах, організаціях, затверджується Президентом України.
Поряд з цим ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ містить норму (ч. 10), згідно якої військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України.
Окремо загальний порядок такого відрядження наведений у п. 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. А саме військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.
Рішення про відрядження військовослужбовців приймається Міністром оборони України.
Відрядження оформлюється на підставі письмового запиту керівника державного органу, підприємства, установи, організації, державного або комунального навчального (освітнього) закладу, рапорту військовослужбовця та відповідного подання: на осіб офіцерського складу - наказами Міністра оборони України.
Як наслідок Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» від 05.04.2018 №2397-VIII ч. 1 ст. 91 Закону №2011-ХІІ було доповнити абзацами третім і четвертим такого змісту: «За військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, зберігаються продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачені цією статтею, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України».
Також п. 155 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено, що за відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством для військовослужбовців. Виплата грошового забезпечення та надання інших видів забезпечення відрядженим військовослужбовцям здійснюється у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
У контексті з наведеним суд враховує положення п. 1 та абз. 1 п. 14 розд. ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 №768/28898 (далі - Інструкція №232), якою починаючи з 17.06.2016 встановлено, що офіцери набувають права на отримання речового майна за встановленими Нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання. Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.
При цьому, військовослужбовці, відряджені до органів виконавчої влади та інших цивільних установ, забезпечуються речовим майном згідно з установленими Нормами за рахунок Міністерства оборони за місцем проходження військової служби до відрядження.
Також у п. 2 рохд. ІІ цієї ж Інструкції передбачено, що забезпечення речовим майном здійснюється Центром управління речового забезпечення (далі - ЦУРЗ) через Об'єднані центри забезпечення (далі - ОЦЗ) та речові служби з'єднань і військових частин (далі - органи речової служби) за схемою: у Збройних Силах (крім Військово-Морських Сил Збройних Сил України): ЦУРЗ - ОЦЗ - з'єднання - військова частина - підрозділ - військовослужбовець; у Військово-Морських Силах Збройних Сил України (далі - ВМС): ЦУРЗ - ОЦЗ - берегова база - з'єднання - корабель (берегова частина) - підрозділ - військовослужбовець. ЦУРЗ керує органами речової служби Збройних Сил і має право давати їм вказівки, розпорядження і роз'яснення з питань речового забезпечення та порядку застосування встановлених норм.
Таким чином, зі змісту наведених норм законодавчих та підзаконних актів можна дійти висновку, що питання щодо забезпечення речовим забезпеченням військовослужбовців, відряджених на час проходження військової служби до цивільних підприємств, установ, організацій (в т.ч. до ДП «Украерорух»), покладено на Міністерство оборони України, а не на цивільну установу.
З наявних у справі матеріалів суд встановив, що між Міністерством оборони України, в особі Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України Руснаком І.С., та військовослужбовцем ОСОБА_1 , майором, заступником старшого штурмана був підписаний строковий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, терміном на п'ять років, що набув чинності з 12.10.2009.
В подальшому майора ОСОБА_1 , заступника старшого штурмана було увільнено із займаної посади у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.07.2014 №428 та відряджено терміном на 3 роки до ДП «Украерорух» із залишенням на військовій службі.
Як зазначив позивач у текстах свого позову і відповіді на відзив, та не спростували відповідачі жодними документальними доказами, на час вирішення питання про відрядження ОСОБА_1 до ДП «Украерорух» та до моменту звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 не було забезпечено відповідним речовим майном.
У контексті з цим суд враховує те, що на виконання ч. 1 ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 був затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), п.п. 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п.п. 4, 5 вказаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Також згідно з п. 4 розд. ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року N 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року N 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
У контексті з наведеним суд враховує, що у відповідності до Положення про Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10.08.2016 №419, названий Центр визначений як орган військового управління, що в мирний та воєнний час призначений для всебічного та безперервного матеріально-технічного забезпечення роботи та життєдіяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Зокрема, відповідно до покладених на нього завдань і наданих повноважень Центр: проводить виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовцям структурних підрозділів Міністерства оборони та Генерального штабу.
Окрім того, за змістом абз. 1 та 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В силу положень ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас за змістом норм ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 цього ж Закону, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
З вищенаведених приписів норм права випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в п. 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що у п. 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Наведений висновок суду щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 11.09.2019 у справі №825/1104/17.
Матеріали справи містять документальні докази звернення позивача до відповідачів із заявами з питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Як встановлено з матеріалів справи, відповідач 1 порадив позивачу стосовно спірного питання звернутися до Центру, а відповідач 2, у свою чергу, відмов позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна з тих мотивів, що недотримання позивачем п. 4 Порядку №178 та, що на час звернення він вже не був військовослужбовцем, а тому втратив на це право.
Однак, суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства України не передбачено, що військовослужбовець втрачає своє набуте право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у зв'язку зі звільненням зі служби.
Також суд зважає на те, що навіть після звільнення позивача у вересні 2017 року з військової служби (тобто, вже після виключення військовослужбовця зі списків особового складу) йому Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України як речовою службою було видано довідку від 08.11.2017 №294 за встановленою формою, згідно якої вартість належного до видачі позивачу речового майна становить 61 573,31 грн.
Суд зазначає, що станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 у відповідачів виник обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 61 573,31 грн. Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачі не надали до суду жодних доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним речове майно у вказаному розмірі або забезпечення позивача речовим майном у зазначеному розмірі вартості до та/або на час відрядження до ДП «Украерорух».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач 1 (Міноборони) допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не вирішенні питання щодо нарахування та виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас, грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, шляхом прийняття відповідного наказу, а тому позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде визнання протиправним рішення Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.05.2018 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно з мотивів, що наведені у листі Центру від 22.05.2018 №292/2485, та про зобов'язання Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 61 573,31 грн.
Що стосується обгрунтованості позовних вимог позивача в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не приведення власних нормативно-правових актів у відповідність до Порядку №178, то за наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про їх необгрунтованість, а тому не вбачає підстав для їх задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом норм ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Разом з тим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 0003402, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 24978319, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), за участю третьої особи - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у не вирішенні ним питання щодо нарахування та виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас грошової компенсації вартості за неотримане ОСОБА_1 речове майно, шляхом прийняття відповідного наказу.
Визнати протиправним рішення Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.05.2018 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно з мотивів, що наведені у листі Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.05.2018 №292/2485.
Зобов'язати Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 61 573,31 грн. згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, за №294 від 08.11.2017.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок