справа № 1340/5450/18
22 січня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Костецький Н.В.,
секретар судового засідання Терлецький О.О.,
за участю:
представник позивача Курилич А.Я.,
представник позивача Мелешко М.І.,
представник відповідача Нагорняк Р.І.,
представник третьої особи Фостяк О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» до Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині, -
товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» звернулося з адміністративним позовом до Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», у якому просить суд визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 року «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 3 (три) та 9 (дев'ять) транспортних засобів за адресою - м. Львів, вул. Зелена, 253.
Згідно ухвали від 07.12.2018 у справі суддею Карп'як О.О. відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою від 03.04.2019 Львівського окружного адміністративного суду провадження у справі закрито.
Відповідно до поставнови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою від 05.08.2019 прийнято справу до розгляду суддею Костецьким Н.В.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Львівською міською радою ухвалою від 12.07.2018 № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» доповнено перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місцезнаходження та кількості місць для паркування серед яких дві спеціально визначені земельні ділянки для службового паркування на три та дев'ять місць для паркування, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253. Вказана ухвала є незаконною в частині таких доповнень, оскільки земельні ділянки, якими розпорядилася Львівська міська рада не були сформовані, а також розташовані в межах земельних ділянок, які перебувають в користуванні ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту». Згідно паспортів облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів наданих до Департаменту економічного розвитку земельні ділянки розташовані на зелених засадженнях (газонах) та на місцях де ростуть дерева. Зазначає також, що Земельні ділянки для влаштування заїздів та виїздів не формувалися, не відводилися та не надавалися в тому числі на праві сервітутного користування. На інтернет-сторінці Львівської міської ради був оприлюднений проект оксаржуваної ухвали, проте із помилковою адресою, також в ухвалі відсутні вказівки на загальну площу та технічне обслуговування.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 08.01.2019 (вх. № 702), додаткові пояснення від 27.02.2019 (вх. 6556). Зазначає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали Львівська міська рада не розпорядилась земельними ділянками як об'єктами цивільних прав, в тому числі не передавала їх у власність чи користування. Вказаною ухвалаю міська рада доповнила «Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортих засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування». Звертає увагу, що земельні ділянки для паркування транспортих засобів за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253, не перебувають у користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту».
08.10.2019 представником позивача подано додаткові пояснення від 08.10.2019 (вх № 36424), відповідно до яких додатково вказує, що 23.08.2007 між Львівською міською радою і ВАТ "Будівельно-монтажне підприємство побуту" (правонаступником якого є позивач) укладені договори оренди, згідно з якими товариству передані в оренду терміном на 5 років для обслуговування виробничих будівель і споруд земельні ділянки загальною площею 2.5446 га за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 на 5 років. У травні 2012 року вказані договори припинили свою чинність і сторонами на наступний строк не переукладались. З 2010року по 2016 рік з користування товариства, за його згодою, ухвалами Львівської міської ради № 3317 від 18.02.2010, № 1918 від 14.11.2012, № 2553 від 18.07.2013 № 1228 від 10.11.2016вилучені земельні ділянки загальною площею 1.6835 га. Жодні інші земельні земельні ділянки з користування позивача не вилучались.
Представник третіх осіб подав додаткові пояснення від 05.12.2019 (вх. № 46435), відповідно до яких зазначає, що відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, навіть якщо цей акт прийнятий з порушенням законів, тобто позивач не може оскаржувати рішення суб'єкта владних повноважень абстрактно. Звертає увагу, що в оскаржуваній ухвалі зазначено загальну площу спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, така ухвала не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, не застосана і не може бути застосована до позивача, відтак, не порушує його прав та інтересів.
У судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові, додаткових поясненнях від 08.10.2019 (вх. № 36424), від 29.10.2019 (вх. № 39608), просли суд позов задовольнити.
У судовому засіданні предсавник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях від 27.02.2019 (вх. 6556), просила відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник третіх осіб проти позову заперечив з підстав викладених у додаткових поясненнях 05.12.2019 (вх. № 46435), просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третіх осіб, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Львівською міською радою 27.01.2011 на 2-ій сесії 6-ого скликання прийнято ухвалу № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова».
26.04.2018 товариство з обмежною відповідальністю «Термобудстандарт» звернулось до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27.01.2011 № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: вул. Зелена, 253, м. Львів, з кількустю місць для паркування - 9. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з Єдиного дерєжавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 також звернувся 26.04.2018 до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27.01.2011 № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: вул. Зелена, 253, м. Львів, з кількустю місць для паркування - 3. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виписку з Єдиного дерєжавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
12.07.2018 Львівською міською радою на 13-тій сесії 7-го скликання прийнято узхвалу № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», відповідно до якої доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування п. 215-8, 215.9, а саме земельними ділянками для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253.
Судом також встановлено, що на підставі договору № 30П/Т, договору № 31П/Т Управлінням транспорту Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради надано товариству з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», фізичій особі-підприємцю ОСОБА_1 в користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортих засабів на АДРЕСА_1 , площею 103,5 кв.м та 34,5 кв.м.
Позивач, вважаючи ухвалу Львівської міської ради від 12.07.2018 № 3707«Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» такою, що є протиправною та тако, що в частині порушує його права та інтереси, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд вказує, що Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 дійшов висновку про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним
Відтак, гарантоване статтею 55 Конституції Україний конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Предметом спору в даній справі є законність ухвали органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки комунальної власності для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Позивач як на обгрунтування свого порушеного права вказує на те, що земельні ділянки перебували в користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та він має намір надалі користуватися ними, відтак оскаржувана ухвала є такою, що порушує законний інтерес.
Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» зареєстроване як юридична особа.
Відповідно до довідок відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській обалсті від 19.04.2018 № 31-13-0.37-2986.168-18, від 25.07.2018 № 31-12-0.37-5370/169-18 термін дії договірів оренди землі від 16.05.2008, на які посилається позивач закінчились. Позивач також зазначає, що товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» користується такими земельними ділянками, відтак ухвалою Львівської міської ради порушеного його законний інтерес.
Згідно довідок відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 01.03.2018 № 32-13-0.37-1792/169-18 про статус земельної ділянки долученими до заяв фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , товариством з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» відповідно до земельно-кадастрових даних, земельна ділянка на АДРЕСА_1 . Львові (згідн представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.
Проте, суд зазначає, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» є власником нерухомого майна саме за адресою: вул. Зелена , 253, м. Львів.
Суд звертає увагу, що земельні діялянки відведені для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова за тією ж адресаю за якою товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» є власником нерухомості. Земельні діялянки відведені для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова, за адресою. Вул. Зелена, 253, розміщені поруч з об'єктами нерухомості позивача.
Таким чином, оскільки відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 охоронюваний законом інтерес, зокрема, означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 3 (три) та 9 (дев'ять) транспортних засобів за адресою - м. Львів, вул. Зелена, 253 порушує законний інтерес позивача.
За частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частини першої статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до частин три-п'ять, дев'ять-десять статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї .
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно частини першої статті 15 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
За частиною другою статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини четвертої статті 83 ЗК України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) (частина перша статті 123 Земельного кодексу України).
Згідно з абзацом першим частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 Земельного кодексу України).
Згідно частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 Земельного кодексу України ).
Отже, в розумінні наведених норм Земельного кодексу України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.
За положеннями абзаців першого, другого підпункту 2681.1.2 пункту 2681.1 статті 2681 Податкового кодексу України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.
Системний аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 затверджено Правила паркування транспортних засобів, відповідно до пунктів 7, 8 яких майданчики для паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначено Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженим Ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011, відповідно до якого майданчики для паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пункті (п.3.1), перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, у якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджує міська рада (п.3.4).
Відповідно до пункту 3.5 Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові, право на влаштування та обслуговування майданчиків для платного паркування транспортних засобів на спеціально визначених земельних ділянках надає конкурсний комітет на конкурсних засадах.
Схема організації паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування зазначається у паспорті майданчика для паркування за погодженням з уповноваженим органом ГУ Національної поліції України у Львівській області (п.3.6 Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові).
Однак, виділені під паркування автомобілів земельні ділянки фактично не були сформовані. Земельні ділянки, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Львова, не є самостійними об'єктами земельних відносин, для яких не встановлено обов'язкового формування та державної реєстрації.
Суд звертає увагу, що аналогічна правова позиція щодо необхідності формування земельної ділянки викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17.
Таким чином, Львівська міська рада в порушення земельного законодавства не сформувала і не визначила межі земельної ділянки, які планувала відвести під майданчик для паркування транспортних засобів. Тобто не вчинила тих дій, на підставі яких мала визначити межі землі на місцевості, цільове призначення та інші, пов'язані з цим фактом дії, зокрема, з присвоєнням їй адреси, поштової адреси чи інших ідентифікаційних дій.
Окрім того, суд звертає увагу, що в супереч ухвали Львівської міської ради № 1072 від 29.12.2011 у переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів не зазначено загальну площу та технічне облаштування технічне облаштування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 м . Львів.
Суд зазначає, що хоча на підставі договору № 30П/Т, договору № 31 П/Т передача у користування Управлінням транспорту Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради фізичій особі-підприємцю ОСОБА_1 та товариству з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» спеціально визначені земельні ділянку для забезпечення паркування транспортих засабів на вул. Зеленій, 253, м. Львів, площею 103,5 кв.м та 34,5 кв.м. відбулась після прийняття оскаржуваної ухвали, проте на момент прийнятта такої ухвали земельні ділянки мали бути сформовані та зереєстровані у встановленому законом порядку.
Щодо інших посилань позивача, як на протиправність оскаржувнаої ухвали в частині, то такі не підтверджені наявними у справі доказами.
Окрім того, згідно пунктом вісімнадцятим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 в даній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у спірних правовідносинах Львівська міська рада реалізує свої повноваження як суб'єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, які пов'язаних із підготовкою та виданням нормативного акта, яким є ухвала від 12.07.2018 № 3707, право оскарження такого мають особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
На підставі висновків Восьмого апеляційного адміністративного суду Львівський окружний адміністративний суд 06.08.2019 зобов'язав Львівську міську раду опублікувати оголошення в якому оскаржуваний акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Проте, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 рішення про включення до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобі на території міста не містить в собі ознак нормативно-правового акта, визначення якого наведене вище. За своєю видовою ознакою, суттю, конкретним змістом, правовою природою спірне рішення має ознаки акта, в основі якого лежить зафіксована у виді документа (акта) діяльність із застосування норми права стосовно конкретного природного об'єкта, фактично ідентифікованого об'єкта нерухомості, яким у цій справі є певна частина комунальної власності органу місцевого самоврядування, що має певне цільове призначення. За такими критеріями спірне рішення не може відноситися до нормативно-правового акта.
Водночас треба зазначити, що хоча цей акт не має ознак нормативності, це однак не означає, що змінюються правила, порядок, повноваження і обов'язок органу місцевого самоврядування ухвалювати рішення про відведення земельних ділянок під майданчики для паркування з дотриманням вимог земельного та іншого, пов'язаного з ним, законодавства.
Згідно частии першої, другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Таким чином, на підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що ухвала Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 року «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині п. 215.8, 215-9 доповнення до переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 3 (три) та 9 (дев'ять) транспортних засобів за адресою - м. Львів, вул. Зелена, 253 - прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
Крім цього, судом встановлено, що оскаржувана ухвала, відповідно до постанови Великої Палата Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, не є нормативно-правовим актом, тому при розгляді даної справи у суду відсутні підстави для застосування норм ст. 265 КАС України, а також визнання нечинною оскаржуваної ухвали, а тому в цій частині позов до задоволення не підлягає.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 243 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 року "Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 року № 120 "Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова" в частині п.215-8, 215-9 доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування" земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 9 (дев'ять) та 3 (три) транспортних засобів за адресою - вул. Зелена, 253.
3. Судовий збір в розмірі 1762,00 грн стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (вул. вул. Зелена, 253, м. Львів, 79035, код ЄДРПОУ 03059117) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 04055896).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 31.01.2020.
Суддя Костецький Н.В.