30 січня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/4915/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Ірметової О.В,
за участю:
секретаря судового засідання: Попової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засідання клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви у справі ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
28 грудня 2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з наступних підстав (а.с. 100-105).
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У свою чергу ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції 03.09.2019 відповідно до наказу ГУНП в Луганській області №281 о/с від 29.08.2019. До суду позивач звернувся лише 18.11.2019.
Відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції не входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а тому відповідач вважає, що на вимоги позивача стосовно строків звернення до суду з цим позовом не розповсюджується положення загального трудового законодавства.
Також на думку представника відповідача винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції не входить до складу грошового забезпечення, яке отримував позивач під час проходження служби в поліції, а є окремою державною соціальною підтримкою, тому позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з позовом, оскільки позовні вимоги пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби.
Представник відповідача також зазначив, що, якщо вважати винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції складовою грошового забезпечення поліцейського, на положення п. 11 розділу Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання. відповідно до яких грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
У спірних правовідносинах днем виникнення права на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 є 07.11.2015; днем звернення за одержанням грошового забезпечення є день звернення до суду з адміністративний позовом - 18.11.2019. а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на норми спеціального законодавства, які регламентують оплату праці поліцейських.
Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання з наступних підстав.
Відповідно до частин третьої та п'ятої статі 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України “Про оплату праці” в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Крім того, згідно частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз частини п'ятої статі 122 КАС України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов'язаних з публічною службою:
1) прийняття на публічну службу;
2) проходження публічної служби;
3) звільнення з публічної служби.
По даній справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
Частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно “грошової винагороди” або “оплати праці” за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, в даному випадку - служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання “грошової винагороди” або “оплати праці” (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.
Зазначене свідчить про те, що при даних спірних правовідносинах норми Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів та судові рішення з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення, премій) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
Також суд звертає увагу, що норми постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та наказ МВС України від 06.04.2015 № 260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейськими Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із спеціфічними умовами навчання, не регулюють питання строків звернення до суду за захистом своїх прав, а лише ставнолює строки, за які грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується - за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення, та виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. А тому зазначені норми не можуть бути підставами для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по даній справі, тобто позивач не обмежений строком зверненням з даним адміністративним позовом.
У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 122, 123, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.
Суддя О.В. Ірметова