28 січня 2020 року
м. Рівне
Справа № 569/9036/19
Провадження № 22-ц/4815/35/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
законний представник відповідачів - ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача -
ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2019 року у складі судді Харечка С. П., ухвалене в м. Рівне о 08 год. 57 хв., повний текст рішення складено 18 жовтня 2019 року,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законний представник відповідачів - ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтуваннях своїх позовних вимог зазначав, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 02.02.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за № 75, спадкова справа № 27/2016, йому належить 1/2 частки з 5/12 частки квартири АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право на спадщину від 19.12.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за № 5-364, спадкова справа № 273/2017 йому також належить 1/2 частки з 5/12 квартири АДРЕСА_1 . Вказує, що загальна частка, яка належить йому на праві спільної часткової власності у цій квартирі складає 5/12. Згідно технічного паспорту, вказана квартира складається з трьох ізольованих кімнат, загальна площа - 63,0 кв. м., житлова площа - 48,2 кв. м. Вказує, що відповідачі самовільно змінили замки на вхідних дверях, розпоряджаються і використовують належне їм майно на власний розсуд, тим самим позбавляють його можливості потрапити до спірної квартири, навести у ній лад. На неодноразові усні звернення щодо надання комплекту ключів від вхідних дверей спірної квартири та усунення перешкод в користуванні квартирою, відповідачі, надають негативну відповідь, переховуються від нього, не відповідають на телефонні дзвінки. З даного приводу він звертався з відповідною заявою і до ГУ НП в Рівненській області, за результати розгляду якої отримав відповідь від 02.04.2018 р. за № 333/200/01-18. Тобто між співвласниками - відповідачами та ним постійно виникають суперечки з приводу того, яким чином вони повинні користуватися квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної часткової власності. Згоди щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном з вини відповідачів досягнути неможливо. Відповідачі без жодних на те правових підстав перешкоджають йому користуватися його власністю. Зазначає, що відповідачі не погоджуються на жоден із запропонованих ним пропозицій: ані допустити його у квартиру, ані сплатити компенсацію вартості належної йому частки, ані на продаж квартири. З урахуванням змінених позовних вимог просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у його користування кімнату площею 16,7 кв. м., позначену на плані квартири АДРЕСА_2 , а кімнати № АДРЕСА_3 , № АДРЕСА_4 , № АДРЕСА_5 ванна, № 1 коридор, № 8 комора, балкон кв.м защити у загальному користуванні.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано неможливістю визначення порядку користування квартирою у спосіб, про який просить позивач, оскільки матиме місце відступ від величини ідеальних часток у праві власності на квартиру всіх сторін у справі, що обмежуватиме права інших співвласників на володіння та користування квартирою.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду щодо неможливості визначення порядку користування квартирою у спосіб, який просить позивач, оскільки в такому випадку матиме місце відступ від величини ідеальних часток у праві власності на квартиру всіх сторін у справі, що буде обмежувати права інших співвласників на володіння та користування цією квартирою. Пояснює, що житлова площа спірної квартири становить 48,2 кв.м, а йому на праві власності належить 5/12 частин спірної квартири, і тому на його частку у праві власності припадає житлової площі 20 кв.м як власнику 5/12 частин, також припадає житлової площі 20 кв.м ОСОБА_5 як власнику 5/12 частин квартири, відповідачам у справі як власникам по 1/12 частини квартири припадає по 4 кв.м житлової площі. Пропонує виділити собі в користування кімнату, яка за розміром є менша за жилу площу, що припадає на нього, і таким чином виділення в користування цієї кімнати не може порушувати права інших співвласників, оскільки, користуючись вказаної кімнатою жодним чином він не зменшить ідеальної частки у праві власності інших учасників справи. Додає, що при виділенні в користування кімнати площею 16,7 кв.м не матиме місце відступ від ідеальних часток у праві власності інших співвласників, на які вони мають право. Вважає, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, а тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення не є обов'язковим. Вказує, що у спірній квартирі відсутні окремі кімнати розмірами, які відповідають часткам у праві власності, що належить відповідачам, а тому бажання забезпечити їх окремими кімнатами не може бути пріоритетом при вирішенні справи по суті. Акцентує увагу на тому, що як і в позовній заяві, так і в ході розгляду справи було встановлено, що угоди про порядок користування спільним майном між ним та відповідачами як співвласниками не досягнуто. Покликається на те, що суд першої інстанції фактично не вирішив питання по суті не встановив порядку користування квартирою. Зазначає, що відсутність встановленого договором або рішенням суду порядку користування квартирою передбачає, що всі власники мають повне та беззаперечне право користуватися всіма ізольованими кімнатами одночасно. Разом з тим, той факт, що відповідачі по справі не є членами його сім'ї, а також враховуючи, що ОСОБА_2 досягла повноліття і є особою протилежної статі, унеможливлює спільне користування всіма кімнатами одночасно. Звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник малолітнього ОСОБА_6 ОСОБА_4 , який одночасно є батьком відповідачки ОСОБА_7 , надав суду пояснення, що кімнату № 4 площею 16,7 кв.м у спірній квартирі в повному обсязі зайняла відповідачка, і вхід у вказану кімнату облаштованио дверима із замком та опечатано, що, в свою чергу, підтверджує наявність спору про порядок користування квартирою та робить неможливим його користування цією квартирою в повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 співвласникам належать наступні частки у праві спільної часткової власності на спірну квартиру: ОСОБА_1 - 5/24; ОСОБА_5 - 5/24; Гринчак АДРЕСА_6 - АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 - 1/12.
Згідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , інвентарний номер 36702 від 30.09.2014 р., вона складається з трьох кімнат, загальна площа - 63,0 кв. м., житлова площа - 48,2 кв. м., у тому числі: кімната №2 (яка не є ізольованою) - 17,1 кв.м; кімната №3 (вхід в яку через кімнату №2) - 14,4 кв.м.; кімната №4 (ізольована) - 16,7 кв.м. (а.с. 19-20).
Частиною першою статті 317 ЦК України закріплене право власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_5 , які мають у праві власності на спірну квартиру рівні частки - по 5/24 кожен - спірною квартирою не користувалися та проживають за іншими адресами.
Неповнолітній ОСОБА_3 проживає із законним представником, своїм батьком ОСОБА_4 у його батьків.
На час звернення з позовом у спірній квартирі проживала та користувалася кімнатою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , котра на даний час також не проживає в спірному помешканні у зв'язку із навчанням та роботою за кордоном.
В судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що у кімнаті № 4, яку просить в апеляційній скарзі виділити у своє користування ОСОБА_1 , знаходяться майно, одяг, предмети домашнього вжитку і побуту та інші речі ОСОБА_2 , оскільки саме цією кімнатою вона користувалася до виїзду на навчання за межі України.
Апеляційний суд також враховує пояснення законного представника відповідачів ОСОБА_4 про те, що користування кімнатою № 3 згідно плану квартири АДРЕСА_1 , є неможливим для його дітей - ОСОБА_8 та Марка, оскільки саме в цій кімнаті сталася трагічна подія з їх матір'ю, ОСОБА_9 , внаслідок якої вони осиротіли.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання про те, що виділення у користування позивачу кімнати №4, якою користується відповідачка і в якій знаходяться її речі, при обставинах неможливості користування нею іншою рівноцінною кімнатою №3 з моральних міркувань, порушуватиме права останньої та породжуватиме судові спори з приводу встановлення порядку користування спільною власністю.
Аналіз обставин справи в сукупності із нормами закону, якими ті врегульовані, дає підстави для висновку про необхідність та раціональність виділення в користування позивачу ОСОБА_1 кімнату № 3 згідно плану спірної квартири, площею 14,4 кв.м, що відповідає його частці у праві спільної часткової власності, кімнати № 2 та 4 згідно плану спірної квартири залишити у користуванні інших співвласників, а приміщення кухні, ванної, туалету, кладочки, балкону та коридору виділити у загальне користування усіх співвласників.
Ухвалюючи нову постанову по суті спору, апеляційний суд враховує положення статті 41 Конституції України, якою передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що місцевим судом було неповно встановлено обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють здійснення права спільної часткової власності, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи ; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2019 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , законний представник відповідачів - ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про встановлення порядку користування квартирою задовольнити частково.
Виділити в користування ОСОБА_1 кімнату № 3 у квартирі АДРЕСА_1 , площею 14,4 кв.м.
Кімнати № 2 та № 4 згідно плану квартири АДРЕСА_1 залишити в користуванні інших співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
Приміщення у квартирі АДРЕСА_1 під № 5 кухня (площею 5,4 кв.м), № 7 туалет (площею 1 кв. м), № 6 ванна (площею 2,0 кв.м), № 1 коридор (площею 5,4 кв.м), № 8 комора (площею 0,2 кв. м), балкон (площею 2,5 кв.м) залишити в загальному користуванні усіх співвласників.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 січня 2020 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Бондаренко Н. В.
Шимків С. С.