печерський районний суд міста києва
Справа № 757/49691/17-ц
11 грудня 2019 року Печерський районний суд міста Києва
у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,
при секретарі судових засідань - Хабеці О.О.,
за участю: представника відповідача І - Немировської А . Г .,
представника відповідача ІІ - Донченка О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби України, про стягнення матеріальної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби Українипро стягнення на свою користь грошових коштів у розмірі 33 026,57 грн. матеріальної шкоди, а також 17 000,00 грн. моральної шкоди.
Посилаючись на те, що заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 березня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто на його користь з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти по Договору № 6271 про відкриття та обслуговування рахунку фізичної особи в іноземній валюті від 21 березня 2008 року у розмірі 10 048,58 дол. США, що еквівалентно 233 026,57 грн.
ОСОБА_3 є вкладником публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», яке постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від того ж дня за № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»», згідно з яким з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит».
У січні 2016 року позивачем отримано суму відшкодування від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі гарантованої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в сумі 200 000,00 грн., однак невиплаченою залишилась сума у розмірі 33 026,57 грн., яку він просить стягнути з Держави Україна в особі Національного банку України, Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Державної казначейської служби України.
Позивач зазначає, що в зв'язку з втратою 33 026,57 грн., своєї заробітної плати, зазнав моральних страждань, які оцінює у розмірі 17 000,00 грн.
Постановою апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2018 року скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року на підставі ч. 5 ст. 223 ЦПК України в редакції від 24 лютого 2018 року про залишення без розгляду вказаного позову ОСОБА_3 .
У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження, що передбачає ч. 12 ст. 33 ЦПК України.
03 серпня 2018 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу та призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
Матеріали справи містять заяви позивача про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує та просив задовольнити.
Ухвалою суду від 26 листопада 2018 року за клопотанням позивача залучено в якості співвідповідача - Державну казначейську службу України, роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
Відзив, клопотання або заяви з процесуальних питань від відповідачів до суду не надходили.
Ухвалою суду від 03 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Вислухавши представників відповідачів І та ІІ, які в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили в його задоволенні відмовити, а також з'ясувавши, що позивач та відповідачі ІІІ, ІV будучи належним чином повідомленими в судове засідання не з'явились, що в розумінні положень ст. 223 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи по суті, а тому дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між ОСОБА_3 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір № 6271 від 21 березня 2008 року про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи в іноземній валюті у розмірі 10 048,58 дол. США.
Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 березня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто на його користь з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти по Договору № 6271 про відкриття та обслуговування рахунку фізичної особи в іноземній валюті від 21 березня 2008 року у розмірі 10 048,58 дол. США, що еквівалентно 233 026,57 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від того ж дня за № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»», згідно з яким з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230, «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та кредит», визначені, зокрема, ст.ст. 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1703 від 01 вересня 2016 року змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Згідно з зазначеним рішенням всі повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, ст.ст. 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5 з 05 вересня 2016 року.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.
У ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Разом з тим лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимоги кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 тис. грн., а залишок коштів у розмірі 33 026,57 грн. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги.
Таким чином позивач є кредитором банку у заявленому розмірі позовних вимог, і станом на час розгляду справи ці кошти йому не повернуто.
За змістом ст. 53 Закону питання достатності чи недостатності активів банку для задоволення вимог усіх черг кредиторів може бути визначено виключно за результатами ліквідації банку відповідно до яких Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.
Поряд із цим, стосовно доводів позивача щодо невжиття Національним банком України своєчасних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників, що призвело до доведення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до неплатоспроможності та неможливості повернення депозитних вкладів, внаслідок чого позивачу на його думку завдана матеріальна шкода у вигляді неповернутих суми банківського вкладу у розмірі 33 026,57 грн., слід зазначити наступне.
Правові основи взаємовідносин між Національним банком та банками визначені Законом України «Про Національний банк України» та Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року за № 679-XIV.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року за № 2121-ІІІ банки є економічно незалежними. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, якщо інше не передбачено законом або договором, що передбачає ч. 4 ст. 4 Закону № 679-XIV та ч. 3 ст. 5 Закону № 2121-ІІІ.
Статтю 58 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком, що передбачає ст. 55 Закону № 2121-ІІІ.
Вбачається, що до функцій Національного банку, які визначені ст.ст. 6, 7 Закону № 679-XIV, не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком, а також Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку, що визначено в ст. 63 Закону № 679-XIV.
Таким чином, в результаті укладення договорів банківського вкладу між позивачем та Банком виникли договірні цивільно-правові відносини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 509 та 1058 ЦК України.
Отже, з огляду на те, що Національний банк не є стороною у договорі банківського вкладу, у останнього відсутні фінансові зобов'язання перед позивачем стосовно виконання його умов, а тому відсутній обов'язок щодо повернення боргу.
Статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено право Національного банку України, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу в розумінні ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Стосовно доводів позивача щодо невиплати виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повної суми вкладу, то такі з огляду на те, що позивачу виплачено гарантовану суму коштів за вкладом у розмірі 200 000 грн., що відповідає ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не приймаються судом.
Положеннями ст. 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У відповідності з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», обов'язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Разом з тим, суд вважає відсутніми підстави згідно зі ст.ст. 1166, 1173 ЦК України для відшкодування шкоди позивачу, оскільки виходячи з встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, позивачем не надано доказів завдання йому матеріальної шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національним банком України та виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема: доказів того, що шкода позивачу заподіяна виключно у зв'язку із встановленням факту протиправності бездіяльності відповідача, яка полягає у невжитті останнім своєчасних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників, що призвело до доведення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до неплатоспроможності та неможливості повернення депозитних вкладів, доказів незаконності рішення, дії завдавача шкоди, а також наявності майнової шкоди.
Судом встановлено, що позивач є акцептованим кредитором ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на підставі вказаного договору банківського вкладу і до моменту ліквідації Банку, відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання за договором банківського вкладу не припиняються, а тому відсутні підстави стверджувати, що зобов'язання виникли з відшкодування шкоди.
За вказаних обставин, вимоги позивача до Національного банку України та виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності останніх за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України, є передчасними, оскільки позивач є акцептованим кредитором і факт неповернення банком йому депозитного вкладу за вказаним договором банківського вкладу на момент звернення до суду є припущенням.
Аналогічна позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року у справі № 910/29171/15.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що відповідає ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, якими регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення прав позивача діями відповідачів, отже позов не підлягає задоволенню, у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, а тому на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби України, про стягнення матеріальної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 січня 2020 року.
Суддя В. А. Писанець