про закриття провадження у справі
30 січня 2020 року м. Київ №320/6053/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, в якому просить:
- скасувати рішення Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 25.09.2019 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 11.11.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 05.12.2019 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача, дослідивши наявні докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 23.11.2007 зареєстровано шлюб, про що складно відповідний актовий запис №2037 (том 1, а.с. 12).
Згідно з наявної в матеріалах справи фотокопії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 21.10.2008, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с. 14).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2011 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано (том 1, а.с. 13).
У подальшому між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб 24.12.2013, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією свідоцтва серії НОМЕР_2 . Прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_5 (том 1, а.с. 15).
У вересні 2019 року позивачка звернулась до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою свого проживання у кв. АДРЕСА_2 , яка належить матері позивачки ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності (том 1, а.с. 8,9, 16-21).
Рішенням Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 25.09.2019 у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за вказаною адресою відмовлено у зв'язку з ненаданням необхідних документів, а саме - письмової згоди іншого з батьків, що передбачено абз. 6 пп. 6 п. 18 Постанови КМ України від 02.03.2016 №207.
Водночас, як стверджує позивачка, письмової згоди батька на реєстрацію місця проживання їх спільної малолітньої дитини вона отримати не може, оскільки місце перебування батька не відоме.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Статтею 55 Конституції України визначено, що визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно з пунктом 4.1 частини четвертої цього Рішення, відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів державної влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини та громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як слідує з позовної заяви, позивачка звернулася до суду з позовом, направленим на реалізацію права проживання та користування її сином кв. № АДРЕСА_2 , отже, цей позов подано на поновлення та реалізацію права у сфері житлових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Ураховуючи те, що рішення суду в спорі про реєстрацію місця проживання може впливати на майнові права та інтереси третіх осіб, зокрема власників зазначеної квартири, суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен бути розглянутий у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Такого ж правового висновку щодо підсудності справ у спорах про реєстрацію місця проживання дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі №826/15089/17.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю.
Також суд звертає увагу позивачки на те, що згідно пп. 6 п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМ України від 02.03.2016 №207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Оскільки, як стверджує позивачка, їй невідоме місце проживання батька дитини та, відповідно, позивачка не може отримати його згоду на реєстрацію місця проживання дитини, вирішення даного спору пов'язано з визначенням місця проживання малолітньої дитини у порядку встановленому ст.ст. 160, 161 Сімейного кодексу України.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 2 ст. 238 КАС України).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі.
Враховуючи викладене, сума судового збору сплачена позивачкою при зверненні до суду з даним позовом підлягає поверненню.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп., сплачений згідно з квитанцією від 28.10.2019 №215600426655.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.