30 січня 2020 року Справа № 160/11316/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
13.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 231-17 від 19.06.2015 року форми «Ф» Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про нарахування платнику податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що транспортний податок з фізичних осіб, визначений у статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), був запроваджений згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015р. Означений податок відноситься до місцевих податків, а тому, відповідно до приписів ст.12 ПК України має встановлюватися рішенням відповідної міської (сільської, селищної) ради в порядку, визначеному цим Кодексом, зокрема, шляхом офіційного оприлюднення такого рішення відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В даному випадку місцева рада не приймала і не могла прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення такого податку. Таке рішення було прийнято Дніпропетровською міською радою 28.01.2015р. Крім того, за позицією позивача, вимога щодо сплати даного податку у 2015 році суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, то зміни до ПК України, внесені до початку бюджетного періоду 2015 року, не можуть застосовуватись до позивача раніше 2016 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року вказана позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: належним чином завірених копій документів, а саме: копії податкового повідомлення-рішення №231-17 від 19.06.2015р. та копії листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 04.10.2019р. № 6907/04-36-51-40, що додані до позовної заяви для суду; належним чином завірених копій документів, а саме: заяви про поновлення строку для звернення до суду, податкового повідомлення-рішення №231-17 від 19.06.2015 р., заяв від 25.09.2019 р., листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 04.10.2019 р. № 6907/04-36-51-40, що додані до позовної заяви для відповідача.
На виконання ухвали суду від 18.11.2019р. позивачем 28.11.2019р. усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року прийнято вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі №160/11316/19 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 02.01.2020р.
Також вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області докази вручення ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. за № 231-17 про сплату транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік.
При цьому ОСОБА_1 разом із позовною заявою подана заява про поновлення строку звернення до суду з позовом щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. за №231-17, яка обґрунтована тим, що про наявність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач дізнався лише 07.10.2019р., на підтвердження чого надано лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №6907/04-36-51-40 від 04.10.2019р., яким ОСОБА_1 надано копію оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. за № 231-17.
20 грудня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому, зокрема, відповідачем викладено заперечення на заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та висловлено прохання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що ст.102 Податкового кодексу України встановлено строк позовної давності на оскарження податкових повідомлень-рішень - 1095 днів з дня вручення платнику податків такого податкового повідомлення-рішення, при цьому відповідно до п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу, а у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Зважаючи на те, що спірне податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. за № 231-17 було надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, а в подальшому повернуто на адресу контролюючого органу у зв'язку із закінченням строку зберігання 04.08.2015р., отже, саме з цієї дати і розпочався відлік строку позовної давності на оскарження цього податкового повідомлення-рішення, який сплив 04.08.2018р. Тобто ОСОБА_1 з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. за № 231-17 звернувся після закінчення строків на його оскарження, тому його позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Крім того, відповідач зазначав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом на підставі та у спосіб, що передбачені ПК України, з огляду на запровадження з 2015 року такого нового виду податку, як транспортний податок. При цьому п.4 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування внести відповідні зміни до своїх рішень щодо місцевих податків та привести їх у відповідність з ПК України та установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади держаної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. У зв'язку із наведеним органом місцевого самоврядування і було прийнято відповідне рішення відносно того, що об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку визначаються згідно зі ст.ст.46-49, 267 ПК України.
28.12.2019р. до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач, зокрема, зазначав, що приписами п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 отримав спірне податкове повідомлення-рішення лише 07.10.2019р., то і строк на його оскарження розпочався саме з цієї дати. Також позивач додатково наголошував, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті у 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році, оскільки такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2020р. задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою у справі №160/11316/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить легковий автомобіль марки Infiniti, модель FX37, тип легковий-універсал-В, колір коричневий, 2012 року виписку, об'єм двигуна 3696 куб.см., державний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за позивачем 27.03.2013р. згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР ДАІ №1 ГУМВС в Дніпропетровській області.
19 червня 2015 року Державною податковою інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступником якої є ГУ ДПС у Дніпропетровській області) винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №231-17, яким позивачеві нараховане грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік на суму 25000,00грн.
Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд зважає на наступне.
01.01.2015р. набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп.267.5.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015р., власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п.9.4 ст.9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст.265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 цього кодексу.
Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України).
Відповідно до п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.08.2018р. у справі №816/4455/15, від 24.09.2019р. у справі №820/1198/16, від 10.09.2019р. у справі №808/52/17, від 28.08.2019р. у справі №815/5786/15 тощо.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015р. №231-17 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 19.06.2015р. №231-17, яким ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок за 2015 рік у розмірі 25000,00грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 30 січня 2020 року.
Суддя О.М. Турова