вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2020 р. Справа№ 910/4635/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Тарасенко К.В.
Розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 (суддя Борисенко І.І. м. Київ, повний текст рішення складено 19.07.2019) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 (суддя Борисенко І.І., м. Київ)
за позовом приватного акціонерного товариства "Металургтранс", м. Дніпро
до акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення збитків у розмірі 31 148,41 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-
10.04.2019 товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі-відповідач) про стягнення 31 148,41 грн збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що акціонерним товариством "Українська залізниця" не забезпечено збереження майна (цілісності вагонів) позивача під час курсування залізничними коліями загального користування, внаслідок чого, як зазначає позивач, ним понесені збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 (суддя Борисенко І.І. м. Київ, повний текст рішення складено 19.07.2019) позов задоволено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України. Так, відповідач не надав доказів, які б спростували позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 (суддя Борисенко І.І., м. Київ) стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь приватного акціонерного товариства "Металургтранс" 12 750,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Додаткове рішення обґрунтоване наявністю у матеріалах справи доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат позивачем.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також (з урахуванням зміненої апеляційної скарги) скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 910/4635/19 апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 залишено без руху.
27.11.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про усунення недоліків та відкриття апеляційного провадження, згідно якої останній просить поновити строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19.
У відповідності до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 910/4635/19 задоволено клопотання акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4635/19; розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
06.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від приватного акціонерного товариства "Металургтранс" надійшов відзив № 06/12 від 06.12.2019 на апеляційну скаргу відповідно до якого, позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення, а також стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2019 року та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2019 року у справі № 910/4635/19.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач у справі - товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" здійснює діяльність у сфері транспортного обслуговування, зокрема, з організації перевезень залізничним транспортом для чого використовує власні та орендовані залізничні вагони.
З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав ряд договорів з іншими господарюючими суб'єктами, зокрема, договір оренди № 52А від 21.08.2013 з товариством з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ Логістік Україна" (а.с. 21-24), договір суборенди № 150А/14 від 20.11.2014 укладений з Transterminal Express Gmbh (а.с. 25-34) з метою використання при здійсненні своєї господарської діяльності залізничних вагонів.
09.11.2015 для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями України між приватним акціонерним товариством "Металургтранс" та державним підприємством "Придніпровська залізниця" було укладено договір № ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування (а.с. 35-39).
Також, 25.12.2015 між приватним акціонерним товариством "Металургтранс" та державним підприємством "Придніпровська залізниця" укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування (а.с. 40-41).
Згідно з вищевказаною додатковою угодою, договір про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування було викладено в новій редакції, надавачем (виконавцем) послуг за яким стало публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (після зміни найменування - акціонерне товариство "Українська залізниця") замість державного підприємства "Придніпровська залізниця".
Крім того, у результаті підписання додаткових угод № 2 та № 3 від 05.12.2016 та 23.11.2017 строк дії договору про надання послуг від 09.11.2015 № ПР/М-15103/НЮі було продовжено до 31.12.2018.
Як зазначає позивач, останній зазнав матеріальних збитків у сумі 31 148,41 грн, які зобов'язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.
З матеріалів справи вбачається, що у третьому кварталі 2018 року позивачем здійснювалися перевезення вантажів для своїх контрагентів коліями Української залізниці відповідно до оформлених накладних. Під час курсування вагонів № 67923441, № 53186540 були встановлені факти їх розукомплектування, що зумовило необхідність у проведенні ремонтних робіт для забезпечення їх повноцінного і безпечного функціонування. Витрати на ремонтні роботи та оплату комплектуючих позивач просив стягнути з відповідача в якості збитків, які акціонерне товариство "Українська залізниця" має відшкодовувати в силу закону.
Так, 09.10.2018 між відправником та відповідачем було укладено договір перевезення на підставі залізничної накладної № 40258410 відповідно до якої вагон № 67923441 прямував під завантаження.
Прибувши до пункту призначення, на станцію Снігурівка Одеська залізниця, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача (форма ВУ-36М від 01.11.2018 року), на станції Снігурівка Одеська залізниця був відчеплений вагон № 67923441, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 10.10.2018 ГУ -23).
10.10.2018 у відповідності до повідомлення № 0159 вагон № 67923441 зі станції Снігурівка Одеська залізниця було відправлено до Виробничого підрозділу "Експлуатаційне-ремонтне вагонне депо Херсон" регіональна філія "Одеська залізниця" для проведення ремонту та технічного огляду.
Згідно Дефектної відомості форми ВУ - 22 від 01.11.2018 при проведенні ремонтних робіт на вагон було встановлено головну частину повітророзподільника, що додатково підтверджується Актом встановлення № 1 від 01 листопада 2018 року.
Так, у відповідності до повідомлення № 1361 від 01.11.2018 року проведення ремонтних робіт на Виробничого підрозділу "Експлуатаційне-ремонтне вагонне депо Херсон" регіональна філія "Одеська залізниця" вантажного вагону було завершено.
По факту виконання поточного ремонту вагону № 67923441 було складено Акт виконаних робіт № 492 від 21 січня 2019 року та додаток до Акту № 492 від 21.01.19 з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону.
На підставі акту виконаних робіт № 492 позивач прийняв та оплатив поточний ремонт вагону, вартість якого складає 19 290,96 грн з урахуванням ПДВ.
Отже, коли вагон позивача знаходився на шляху прямування залізничними коліями загального користування та перебував у володінні відповідача, позивачу було завдано збитків на загальну суму 19 290,96 грн з ПДВ.
Разом з тим, 02.11.2018 між відправником та відповідачем було укладено договір перевезення на підставі залізничної накладної № 45730876 відповідно до якої вагон № 53186540 прямував під завантаження.
Прямуючи до пункту призначення, зі станції Запоріжжя - Ліве на станцію Запоріжжя І, у період знаходження вагонів на відповідальності Відповідача, на станції Запоріжжя І був відчеплений вагон № 53186540, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 10.10.2018 р. ГУ-23.
Так, 02.11.2018 у відповідності до повідомлення № 4400 вагон № 53186540, було відправлено до Структурного підрозділу "Вагонне депо Запоріжжя - Ліве" регіональна філія "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" для проведення ремонту та технічного огляду.
У відповідності до Дефектної відомості форми ВУ - 22 при проведенні ремонтних робіт на вагон було встановлено головну частину повітророзподільника, що додатково підтверджується Актом встановлення № 1 від 02.11.2018.
Так по факту виконання поточного ремонту вагону № 53186540 було складено Акт виконаних робіт № 487 від 21 січня 2019 року та додаток до Акту № 487 від 21.01.19 з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону.
На підставі акту виконаних робіт № 487 позивач прийняв та оплатив поточний ремонт вагону, вартість якого складає 11 857,45 грн з урахуванням ПДВ.
Отже, коли вагон позивача знаходився на шляху прямування залізничними коліями загального користування та перебував у володінні відповідача, позивачу було завдано збитків на загальну суму 11 857,45 грн з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що роботи з ремонту описаних вище вагонів на замовлення позивача проводилися товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг", з яким у товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" укладено договір про надання послуг № 25у/14 від 19.02.2014.
Також, у матеріалах справи наявні акт звірки взаєморозрахунків між товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" та товариством "РЕМВАГОНТОРГ" станом на 31.12.2018 та Акт звірки взаєморозрахунків між товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" та товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМВАГОНТОРГ" станом на 31.01.2019, також платіжне доручення № 8957 від 08 листопада 2018 року, платіжне доручення № 8951 від 07 листопада 2018 року, платіжне доручення № 8941 від 02 листопада 2018 року, платіжне доручення № 8963 від 12 листопада 2018 року, платіжне доручення № 8974 від 14 листопада 2018 року, які підтверджують факт надання послуг з організації ремонтних робіт вагонів позивача за такими номерами № 53186540, № 67923441.
Пунктом 20 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 13 передбачено, що пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Також у даному стандарті зазначено, що пошкодження можуть бути істотними і бути причиною вилучення вагона із експлуатації. Таким чином, складання відповідачем актів форми ВУ-23М є підтвердженням того, що вагони були пошкоджені і саме цей акт є підставою для перерахування вагонів із робочого парку до нерабочого.
Згідно з п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей, зокрема, несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 зазначеної Інструкції, при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Отже, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність виключає постановку такого вагона в состав поїзду.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, описані вагони були направлені на технічне обслуговування, що підтверджується оформленими повідомленнями форми ВУ-23М.
Таким чином, для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується описаними вище актами виконаних робіт, складеними за участю виконавця - товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг". Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків станом на 31.12.2018 та 31.01.2019 та платіжними дорученнями за листопад 2018 року.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрати на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п. 14 цих Правил.
Отже, позивач зазначає, що у зв'язку з незабезпеченням збереженості його майна - вагонів під час перевезення, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім у зв'язку із заміною розукомплектованих деталей у розмірі 31 148,41 грн, що складається з вартості придбаних деталей та вартості самих ремонтних робіт.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначено обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Відповідно до ст. 3 Статуту, дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії).
Приписами статті 5 Статуту, визначено, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Положеннями статті 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Пунктом 2 статті 126 Статуту передбачено, що за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
У відповідності до п. 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 № 856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 "Найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні, листопаді 2018 року по коліях загального користування Української залізниці здійснювалося перевезення вантажних вагонів, що перебувають у користуванні позивача № 67923441, № 53186540.
Згідно з статтею 8 Статуту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Відповідно п. 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ "Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм", затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 2.04.2001 (далі - Знаки і написи) та мають ознаку в АБД ПВ "власний вагон".
Приписами п. 3.4 Правил власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування визначено, що за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Згідно з п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів № 67923441, № 53186540 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
Положеннями п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 визначено, що обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
У відповідності до пунктів 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до структурних підрозділів "Експлуатаційне вагонне депо Херсон" та "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" для проведення ремонтних робіт, що підтверджується описаними вище та приєднаними до позовної заяви документами. Також, матеріали справи містять документальне підтвердження фактичного понесення повивачем витрат у заявленій до стягнення з відповідача сумі.
Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Приписами статті 225 Господарського кодексу України, визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
В оглядовому листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/917 зазначається, що "приватні" (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус "вантажу" (вантаж на колесах).
Тобто, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу" і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
За змістом п. 110 Статуту, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями ч. 1 ст. 114 Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
Пунктом 2 статті 126 Статуту передбачено, що за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Таким чином, наявні всі елементи складу правопорушення, а саме: протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому відповідачем, в свою чергу, не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі доводи сторін у даній справі, прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Статтями 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
За встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що Господарським судом міста Києва при ухваленні рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.
Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як заначалося вище, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 (суддя Борисенко І.І., м. Київ) стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь приватного акціонерного товариства "Металургтранс" 12 750,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги № 09012018/МТ від 09.01.2018, а також додаткову угоду № 01042019 від 01.04.2019, акт приймання-передавання наданих послуг від 09.04.2019, рахунок-фактуру №090419 від 09.04.2019, банківську виписку про підтвердження сплати витрат на правову допомогу в розмірі 12 750,00 грн.
За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи не подано.
Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за обставин розгляду відповідної заяви/скарги при розгляді справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, судова колегія вважає, що чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Колегія суддів відзначає, що надані заявником докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З огляду на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи категорію складності справи, стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі (12 750,00 грн) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру витрат заявника на правничу допомогу до 6 375,00 грн, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15.
Разом з тим, як зазначалось вище, 06.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від приватного акціонерного товариства "Металургтранс" надійшов відзив № 06/12 від 06.12.2019 на апеляційну скаргу відповідно до якого, позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення, а також стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2019 року та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2019 року у справі № 910/4635/19.
Так, позивачем до відзиву надано копію додаткової угоди № 02122019 від 02.12.2019 до договору № 0901218/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018, акт приймання-передавання наданих послуг від 04.12.2019, рахунок-фактура № 031219 від 03.12.2019 та платіжне доручення № 45862 від 03.12.2019 про підтвердження сплати витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Проте, з урахуванням вищенаведеного, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи категорію складності справи, стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі (5 000,00 грн) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру витрат заявника на правничу допомогу до 2 500,00 грн, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.
Таким чином, окільки рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу в частині оскарження вищевказаного рішення - без задоволення, а судове рішення без змін у відповідності до приписів статті 276 ГПК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 без змін, в той час як додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 підлягає зміні.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. ст. 8, 11, 74, 129, 240, 244, 267-270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2019 у справі № 910/4635/19 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 - задовольнити частково.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2019 у справі № 910/4635/19 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд.1; ідентифікаційний код 33074226) 6 375 (шість тисяч триста сімдесят п'ять) грн 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката»
4. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд.1; ідентифікаційний код 33074226) 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката»
5. Видачу наказу доручити Господарського суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/4635/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.А. Іоннікова
К.В. Тарасенко