ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 січня 2020 року Справа № 906/926/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Грязнов В.В.
суддя Розізнана І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича на рішення господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 р. у справі №906/926/19 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 25.10.2019 року)
за позовом фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича
до Овруцької міської ради Житомирської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області
про стягнення 61362,17 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 р. у справі №906/926/19 позов фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича до Овруцької міської ради Житомирської області про стягнення 61362,17 грн., задоволено частково. Стягнуто з Овруцької міської ради Житомирської області на користь фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича 421,12 грн. 3% річних, 60,28 грн. інфляційних, 15,07 грн. судового збору, 42,18 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У позові в частині стягнення 60278 грн. боргу та 602,77 грн. інфляційних відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/391/16 від 11.07.2016 р. встановлено обов'язок комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області сплатити борг позивачу. Після чого за трьохстороннім договором про переведення боргу від 15.06.2018 р. укладеними між фізичною особою-підприємцем Левківським Сергієм Петровичем, комунальним підприємством "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області та Овруцькою міською радою Житомирської області, комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області переводить свій борг, що виник із договору від 04.09.2015 р. та з рішення господарського суду Житомирської області від 11.07.2016 р. у справі №906/391/16 у розмірі 60278, 00 грн. на Овруцьку міську раду Житомирської області.
Місцевий господарський суд приходить до висновку, що у зв'язку із заміною боржника у зобов'язанні після ухвалення судового рішення про стягнення з боржника коштів, на підставі ст. 52 ГПК України, відбулося процесуальне правонаступництво, за яким відповідач є правонаступником комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області. Тому суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в частині вимоги про стягнення з відповідача 60278,00 грн. буде звернення до суду із заявою про заміну боржника в межах судової справи №906/391/16, оскільки спір про стягнення за зобов'язанням, яке виникло з договору від 04.09.2015 р. уже вирішено судом, тому позов в частині стягнення вказаної суми задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення частково скасувати та прийняти нове, яким стягнути з Овруцької міської ради Житомирської області на користь фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича борг у розмірі 60278 грн..
Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що судом першої інстанції не вірно було застосовано норми ст. 52 ГПК України, оскільки на його думку, в даній справі правонаступництво не відбувалося та будь-які учасники справи судом не замінювались.
На думку апелянта, судом неповно встановлені обставини договірних правовідносин сторін, оскільки суд не з'ясував, що насправді між сторонами виникли правовідносини передбачені саме трьохстороннім договором від 15.06.2018 р.. Апелянт звертає увагу на те, що сума договору, яку зобов'язався оплатити відповідач за договором від 15.06.2018 р. не тотожна сумі, визначеній в рішенні господарського суду Житомирської області в справі №906/391/16. Таким чином апелянт вважає, що саме з моменту укладення договору між сторонами виникли інші зобов'язання ніж ті, що існували між первісним боржником та позивачем.
Також апелянт звертає увагу на те, що з тексту рішення не вбачається чим, саме керувався суд ухвалюючи рішення про розподіл судових витрат, а саме про стягнення з Овруцької міської ради 15,07 грн. судового збору та 42,18 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач, Овруцька міська рада Житомирської області, своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористалась.
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги фізичної особи підприємця Левківського Сергія Петровича на рішення господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 р. у справі №906/926/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 04.09.2015 р. між комунальним підприємством "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (надалі замовник) і фізичною особою-підприємцем Левківським Сергієм Петровичем (надалі виконавець) було укладено договір про виконання робіт з реконструкції скверу князя Олега по вул. Фрунзе в м. Овруч Житомирської області (а.с. 9).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.07.2016 р. у справі №906/391/16 задоволено позов фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича (позивача у даній справі) до комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області про стягнення 69871,75 грн.. Стягнуто з комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області на користь фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича 62930,56 грн. суми основного боргу, який утворився за договором від 04.09.2015 р. та 6941,19 грн. пені, а також 1378,00грн. сплаченого судового збору (а.с. 11-14).
15.06.2018 р. між фізичною особою-підприємцем Левківським Сергієм Петровичем (кредитор/позивач), комунальним підприємством "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (первісний боржник) в особі т.в.о. директора Шадури О.В., який діє на підставі статуту та Овруцькою міською радою Житомирської області (новий боржник/відповідач) в особі міського голови Коруди І.Я., який діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування" було укладено трьохсторонній договір про переведення боргу.
Пунктом 1 договору визначено, що ним регулюються відносини пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору від 04 вересня 2015 року укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі іменується - основний договір), рішення господарського суду Житомирської області №906/391/16 від 11.07.2016 (надалі іменується - рішення суду) та підтверджується судовою будівельно-технічною експертизою.
Відповідно до п.2 договору первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 60278,00 грн., що виник на підставі основного договору від 04.09.2015 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2016 р. у справі №906/391/16 за виконання робіт з реконструкції скверу князя Олега у м. Овруч, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.
Згідно п. 3 договору кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі та рішенні суду; підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором, та підтверджує, що претензії щодо сплати боргу відповідно до договору від 04.09.2015 р. та рішення господарського суду Житомирської області №906/391/16 від 11.07.2016 р. відсутні.
У пункті 7 договору вказано, що цей договір вважаться укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Вищевказаний трьохсторонній договір про переведення боргу від 15.06.2018 року підписаний сторонами, а також скріплений відповідними печатками комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області та Овруцькою міською радою Житомирської області.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 ЦК України визначено, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Судом встановлено, що сторони уклали договір про переведення боргу у розмірі 60278,00 грн. в тій самій формі, що і договір від 04.05.2015 р., за яким виникли зобов'язання у комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області перед фізичною особою-підприємцем Левківським Сергієм Петровичем.
Підписавши договір про переведення боргу від 15.06.2018 р., кредитор підтвердив відсутність заперечень щодо заміни первісного боржника в основному договорі та рішенні суду (п. 3 договору), а новий боржник у свою чергу підтвердив, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов'язана з основним договором (п. 5 договору).
Таким чином, вищевказаний договір про переведення боргу передбачає заміну боржника лише в частині виконання зобов'язання щодо проведення розрахунків, при цьому, саме зобов'язання не змінюється. Отже, на підставі цього договору у старого боржника зобов'язання у розмірі 60278,00 грн., що виникли за основним договором від 04.05.2015 р., припиняються, а новий боржник взяв на себе зобов'язання зі сплати боргу у вказаному розмірі перед кредитором.
Статтею 52 ГПК України визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших визначених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що на підставі ст. 52 ГПК України, у зв'язку із заміною боржника у зобов'язанні відповідно до договору про переведення боргу від 15.06.2018 р., відбулося процесуальне правонаступництво, за яким Овруцька міська рада Житомирської області є правонаступником комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області.
Суд критично оцінює доводи апелянта про те, що з моменту укладення договору між сторонами виникли інші зобов'язання ніж, ті, що існували між первісним боржником та позивачем, оскільки п. 2 договору від 15.08.2018 р. сторони чітко визначали, що комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області переводить на Овруцьку міську раду Житомирської області грошове зобов'язання у розмірі 60278,00 грн., що виникло перед позивачем саме на підставі основного договору від 04.09.2015 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 11.07.2016 р. у справі №906/391/16.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальна стадією судового провадження.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі «Матківська проти України» (заява № 38683/04) зазначено, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
Згідно ст. 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Суд звертає увагу на те, що оскільки процесуальне правонаступництво відбулося після ухвалення судового рішення господарським судом Житомирської області по справі №906/391/16 та після набрання ним законної сили, комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області в частині стягнення з нього заборгованості за договором від 04.09.2015 р. у розмірі 60278,00 грн. підлягало заміні у виконавчому провадженні, як боржник на Овруцьку міську раду в порядку ст. 334 ГПК Укураїни.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на те, що спір про стягнення боргу за зобов'язанням, яке виникло з договору від 04.09.2015 р. уже був вирішений судом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача, буде його звернення до суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні в частині стягнення боргу у розмірі 60278,00 грн. в межах судової справи №906/391/16, а позов в частині стягнення вказаної суми задоволенню не підлягає.
Колегія суддів зазначає, що позивач в апеляційній скарзі не оспорює арифметичну правильність нарахування суми інфляційних та 3% річних, а тому з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про правомірність часткового задоволення позовних вимог судом першої інстанції.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що у своєму рішенні суд першої інстанції не обґрунтував мотивів розподілу судових витрат, а саме щодо стягнення з відповідача 15,07грн. судового збору та 42,18 грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, 2 та 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката, позивач долучив до матеріалів справи витяг з договору про надання правничої (правової) допомоги №55/19 від 31.05.2019 р., укладений між фізичною особою-підприємцем Левківським С.П. та адвокатом Немировським Валерієм Івановичем; додаток №2 до договору про надання правничої (правової допомоги) №55/19 від 31.05.2019 р. (що є невід'ємною частиною договору), акт прийому наданих послуг №1 до договору №55/19 на суму 5377,20 грн.; попередній розрахунок витрат з детальним описом наданих послуг від 04.09.2019 на суму 5377,20 грн.; ордер серії ЖТ №31581 на надання правової допомоги фізичній особі-підприємця Левківському С.П. адвокатом Немировським В.І.; квитанція до прибуткового касового ордеру №55/19 від 04.09.2019 про сплату послуг адвоката на суму 5377,20 грн. (а.с.22-26).
З рішення господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 у справі №906/926/19 вбачається, що ціна позову складала 61362,17 грн. (60278,00 грн. борг за договором, 663,05 грн. інфляційні, 421,12 грн. 3% річних), однак судом було відмовлено в задоволені позову в частині стягнення 60880,77 грн. (60278,00 грн. борг, 602,77 грн. інфляційні), що становить 99,21% від ціни позову, а тому, з урахуванням вимог п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України та п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, було здійснено розподіл витрат понесених позивачем на оплату судового збору та професійну правничу допомогу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунки щодо розподілу вищевказаних витрат понесених фізичною особою-підприємцем Левківським Сергієм Петровичем між сторонами є арифметично вірними, а тому стягнення судом першої інстанції з Овруцької міської ради Житомирської області на користь фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича 15,07 грн. судового збору та 48,18 грн. витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 р. у справі №906/926/19 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Левківського Сергія Петровича - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "29" січня 2020 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.