Постанова
Іменем України
28 січня 2020 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1215/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаряРатушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва щодо оскарження дій державного виконавця
від 19 грудня 2018 року
в складі судді Коренюк А.М.
у справі №753/183/18 Дарницького районного суду м. Києва
за скаргою ОСОБА_1
на дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Проца Віктора Степановича,
заінтересована особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України,
В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, уточненою в подальшому, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Дарницький РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, Відділ) Проца В.С. та скасувати постанову від 01.12.2017 про відкриття виконавчого провадження №55280871.
Вказував, що неправомірність дій полягає в тому, що державний виконавець 01.12.2017 відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 24.11.2011, тоді як строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився 24.11.2014.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обгрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавчий лист до 01.12.2017 вже неодноразово подавався стягувачем до виконавчої служби та повертався без виконання, у зв'язку з чим строк пред'явлення виконавчого листа до виконання переривався.
Зазначив, що станом на 01.12.2017 минуло більше 6 років з дня видачі виконавчого листа, а про відкриття виконавчого провадження до 01.12.2017 та про повернення виконавчого листа стягувачу, йому, як боржнику, нічого не було відомо, тоді як державний виконавець зобов'язаний надсилати всім учасникам виконавчого провадження постанову про відкриття виконавчого провадження.
Також, як на підставу скасування ухвали суду ОСОБА_1 посилався на те, що суд незаконно стягнув з нього судовий збір, не зазначивши норми закону.
За даних обставин просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19.12.2018 та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги у повному обсязі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Дарницький РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.
Вказував, що суд, правильно встановивши обставини справи та врахувавши, що виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу у зв'язку з неможливістю його виконання через відсутність у боржника майна, дійшов правильного висновку, що державний виконавець, постановляючи 01.12.2017 постанову про відкриття виконавчого провадження діяв у відповідності до вимог закону. Судом правильно встановлено, що строки пред'явлення виконавчого листа до виконання було перервано, а відтак відсутні підстави вважати, що були порушені права заявника як учасника виконавчого провадження.
Вважав, що наведені заявником доводи апеляційної скарги є безпідставними та надуманими, а судове рішення не може бути скасовано лише з одних формальних міркувань.
Також зазначив, що суд, постановляючи ухвалу, діяв у відповідності до вимог ст. 124 Конституції України, якою передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Стягувач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Заявник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.
Стягувач МТСБУ, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повдіомив.
Державний виконавець Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Проц В.С., належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу
за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження діяв у відповідності до вимог закону.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що на виконанні державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Проца В.С. з 01 грудня 2017 року перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-605/11, виданого 24.11.2011 Дарницьким районним судом м. Києва на підставі рішення цього ж суду від 14.06.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ 25 500 грн 00 коп.
Виконавче провадження відкрите на підставі заяви стягувача, яка подана 30.11.2017.
Судом також встановлено, що заяву про відкриття виконавчого провадження разом з виконавчим листом стягувачем подано в межах строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки відбулося переривання такого строку.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що на підставі вищевказаного рішення суду від 14.06.2011 Дарницьким районним судом м. Києва 24.11.2011 стягувачу - МТСБУ видано виконавчий лист, який вперше було пред'явлено до виконання 05.12.2011, а 14.12.2011 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. За наслідками здійснення виконавчого провадження 14.05.2014 державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника джерела доходів (а.с. 68).
В подальшому, державним виконавцем за зверненням стягувача було вдруге відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-605/11 від 24.11.2011 та за наслідками виконання якого 18.02.2016 виконавчий листу було знову повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення (а.с. 71).
Постановою Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 12.12.2016 ВП №52333297 також повернуто виконавчий документ стягувачу (а.с. 42).
Таким чином, після неодноразового пред'явлення виконавчого листа до виконання, зокрема в 2011, 2014, 2016 роках, перебіг строку пред'явлення виконавчого документа, виданого 24.11.2011 Дарницьким районним судом м. Києва на підставі рішення цього ж суду від 14.06.2011, неодноразово переривався.
Зі змісту постанов про повернення виконавчого документа стягувачу вбачається, що виконавчий лист постановою від 14.05.2014 повернуто на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а постановою від 18.02.2016 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, яка була чинною на час прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Частиною 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Так, в статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" законодавцем визначено строки пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Строки пред'явлення виконавчого документу до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання (п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державним виконавцем у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" правомірно прийнято виконавчий лист до виконання та 01.12.2017 відкрито виконавче провадження, у зв'язку з чим обгрунтовано відмовив в задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 нічого не було відомо про відкриття виконавчого провадження в інші періоди, а саме до 01.12.2017, та про повернення виконавчого документу стягувачу, не свідчать про не додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді скарги, а відтак не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Посилання на те, що державним виконавцем не надсилалися копії постанов про відкриття виконавчого провадження, які були постановлені до 01.12.2017, не приймаються до уваги суду, оскільки в суді першої інстанції заявник не зазначав про такі підстави, як порушення державним виконавцем вимог закону при здійсненні виконавчого провадження №55280871, і такі підстави не були предметом розгляду в суді першої інстанції. За приписами ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Також, не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що у відзиві суб'єкта оскарження відсутні посилання на попередні виконавчі провадження, оскільки наявність попередніх виконавчих проваджень підтверджується матеріалами справи, про що зазначено судом в мотивувальній частині рішення.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції незаконно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір, не зазначивши в ухвалі конкретної статті Закону України "Про судовий збір", колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, скарга на дії державного виконавця та апеляційна скарга не містять доводів, що ОСОБА_1 є особою, яка звільнена від сплати судового збору.
В матеріалах справи відсутні докази, що за подання скарги на дії державного виконавця Бураком В.І., який є боржником у виконавчому провадженні, було сплачено судовий збір.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 17.01.2019 апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка оскаржується, залишено без руху з підстав несплати судового збору. На виконання ухвали без руху ОСОБА_1 надав квитанцію про сплату судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 107).
Таким чином, а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не доводив обставин, що звільнений від сплати судового збору з підстав, визначених законодавцем, та відповідні докази не подавав.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 452 ЦПК України, якою визначено порядок розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги, правомірно стягнув судовий збір за розгляд скарги із заявника.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявна в матеріалах справи копія посвідчення, яка підтверджує, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), не вказує на те, що заявник звільнений від сплати судового збору, з огляду на таке.
Дійсно, ОСОБА_1 , звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 11.02.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження, долучив копію посвідчення, яка підтверджує, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2).
Пільги щодо сплати судового збору законодавцем визначено в Законі України "Про судовий збір". Зокрема, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналіз вказаної норми приводить до висновку, що особа, яка віднесена до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, при зверненні до суду з позовом, звільнена від сплати судового збору
Однак, ОСОБА_1 є боржником за виконавчим листом № 2-605/11, виданого 24.11.2011 Дарницьким районним судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 14.06.2011, яким з нього стягнуто на користь МТСБУ борг в сумі 25 000,00 грн.
Тобто, ОСОБА_1 є відповідачем у справі та звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, вважаючи, що при здійсненні виконавчого провадження було порушено його права, як боржника, пов'язані з виконанням рішення суду про стягнення з нього боргу.
Таким чином, наявність в матеріалах справи копії посвідчення про те, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2) не вказує на те, що заявник звільнений від сплати судового збору у даній справі. Інших доказів про те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу судом першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай