29 січня 2020 року
м. Київ
Головуючий суддя у 1 інстанції - Виниченко Л.М.
справа № 761/48615/18
провадження № 22-ц/824/2662/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Дніпровського районного суду міста Київ від 24 травня 2019 року по справі за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2018 року Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 29 вересня 2000 року є експлуатаційною організацією будинку АДРЕСА_1 та з цього моменту надає послуги з утримання машиномісць у підземній автостоянці по вулиці Панельна .
ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу машиномісця від 22 жовтня 2008 року є власником машиномісця № НОМЕР_1 , яке розташоване підземному паркінгу по АДРЕСА_1 .
У зв'язку із відмовою відповідача від укладення відповідного договору на утримання машиномісця та від оплати за надані послуги з утримання машиномісця в підземному паркінгу, у останнього за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року утворилась заборгованість, що становить 21 280 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Київ від 24 травня 2019 року у задоволені позову Фірми «Т.М.М.» - ТОВ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням Фірма «Т.М.М.» - ТОВ звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню.
Посилаючись на статтю 322 ЦК України зазначила, що оскільки ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 , яке розташоване в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , останній зобов'язаний утримувати майно, що йому належить і, відповідно оплачувати комунальні та інші надані йому послуги, поза залежністю від того, чи користується він нею безпосередньо чи ні. Однак, відповідач користується як машиномісцем так і автопаркінгом вцілому, але не сплачує кошти за його утримання, у зв'язку із чим і утворилась заборгованість у розмірі 21 280 грн.
31 жовтня 2019 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну каргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Зазначав, що в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не вказав, які конкретні статті Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України були порушені місцевим судом. Жодних нових фактів та аргументів у апеляційній скарзі скаржник не надав, а фактично продублював позовну заяву.
Указує, що Дніпровський районний суд міста Київ всебічно дослідив аргументи та докази сторін по справі та виніс законне рішення, яке відповідає вимогам закону.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 21 280 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив того, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, зокрема щодо виникнення у відповідача як власника машиномісця №НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 обов'язку по оплаті наданих послуг з утримання машиномісця у підземному паркінгу в межах договірних або ж позадоговірних відносин, що склалися між сторонами.
Такі висновки суду є неправильними, такими, що не відповідають обставинам справи і вимогам закону з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Фірма «Т.М.М.» -ТОВ з 29 вересня 2000 року є експлуатаційною організацією будинку АДРЕСА_1 та з цього моменту надає послуги з утримання машиномісця у підземній автостоянці по вулиці Панельна , що підтверджується Актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 219 від 29 вересня 2000 року.
Тариф на утримання підземного автопаркінгу змінювався з часом наступним чином: з 01 червня 2015 року - 505,00 грн /паркомісце; з 01 листопада 2016 року - 600,00 грн/паркомісце; з 01 січня 2018 року - 620,00 грн/паркомісце, що підтверджується складовими тарифу на послуги з утримання паркінгу та деталізованим звітом щодо складових тарифу на послуги з утримання паркінгу.
Фактичні витрати енергоресурсів (електроенергія, вода, теплова енергія) та витрати на послуги охорони паркінгу по АДРЕСА_1 за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2017року убачається із відповідної роздруківки.
Судом встановлено, що позивачем на ім'я відповідача в період з 05 травня 2015 року по 30 квітня 2018 року виписувались рахунки на оплату коштів за експлуатаційні та комунальні послуги паркінгу (паркомісце/стоянка № НОМЕР_1).
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.
Згідно зі статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору або чинного законодавства.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Хоч у частині першій статті 19 ЗаконуУкраїни «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач иає право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно і законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Відповідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Звертаючись до суду з позовом, Фірма «Т.М.М.» - ТОВ зазначала, що ОСОБА_1 не сплачує кошти за надані йому послуги з утримання машиномісця №НОМЕР_1, яке розташоване в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 та від укладення договору про оплату послуг ухиляється. Вартість утримання одного машиномісця у період з 01 червня 2015 року становила 505, 00 грн, у період з 01 листопада 2016 року - 600, 00 грн та у період з 01 січня 2018 року - 620, 00 грн, тому заборгованість відповідача за три роки, якими обмежується стягнення заборгованості, складає 21 280, 00 грн.
На підтвердження своїх вимог Фірма «Т.М.М.» -ТОВ надала виписку з рахунку споживача (мешканця) ОСОБА_1 за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року по обслуговуванню підземного паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце №НОМЕР_1 .
Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем виникнення у відповідача як власника машиномісця №НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 обов'язку по оплаті наданих послуг з утримання машиномісця у підземному паркінгу в межах договірних або позадоговірних відносин, що склались між сторонами не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та вимогах закону. Оскільки, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про оплату послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існують, оскільки товариством у встановленому законом порядку послуги з обслуговування машиномісць відповідачу надаються, у зв'язку з цим воно несе витрати, а тому останній повинен також нести зобов'язання по їх сплаті, як власник цих машиномісць.
Також колегія суддів зазначає, що на спростування суми заборгованості відповідачем ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не було надано контррозрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене слід стягнути із відповідача на користь позивача понесені останнім витрати по сплаті 4 405 грн (1 762 грн сума судового збору станом на час подання позову х 150% ) судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору (правова позиція ВСУ у справі за №6-1544цс17 від 18 жовтня 2017 року).
Оскільки відповідач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи та на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судовий збір на користь позивача за подання позову та апеляційної скарги компенсується за рахунок Держави.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384, 439 ЦПК України, апеляційний суд , -
Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Київ від 24 травня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю заборгованість у розмірі 21 280 (двадцять одна тисяча двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок Держави на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю 4 405 (чотири тисячі чотириста п'ять) гривень 00 копійок судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба