справа № 752/11430/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Хоменко В.С.
28 січня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу за договором позики в сумі 24 505,00 грн., інфляційні витрати в сумі 1 682, 68 грн., 3% річних в сумі 609, 43 грн., проценти від суми позики в розмірі 4 548, 20 грн.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 24 505,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 682,68 грн., 3% річних у розмірі 609,43 грн., проценти від суми позики в розмірі 4 548,20 грн., а всього - 31 345,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 704,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 521,64 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати за подачу заяви про перегляд заочного рішення 384, 20 грн. та апеляційної скарги 1057, 20 грн.
Посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Зазначає, що відповідач не отримував заяви про збільшення позовних вимог, а отже був позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цієї обставини.
Звертає увагу, що із аналізу наявної у матеріалах справи розписки безспірно вбачається відсутність у цьому документі факту передачі ОСОБА_2 у борг коштів та відповідно отримання їх відповідачем.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2373/2020
Вказує, що між сторонами справи не було укладено договору позики, а отже судом безпідставно стягнуто проценти від суми позики.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити. Зазначив, що судом повно і всебічно досліджені всі наявні докази та їм надана належна правова оцінка.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зважав на те, що укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, 3 % річних, суми інфляційних витрат та проценти.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до розписки від 05.03.2018 ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 24 505,00 грн., які зобов'язався повернути через рік щомісячними платежами у розмірі 2 042,04 грн. (а. с. 7).
Позивач зазначає, що відповідач не виконує належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, про які йдеться в зазначеній вище розписці, і не здійснив жодного платежу, обумовленого договором.
Враховуючи наведене, ОСОБА_2 звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення з ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в сумі 24 505,00 грн., інфляційні витрати в сумі 1 682, 68 грн., 3% річних в сумі 609, 43 грн., проценти від суми позики в розмірі 4 548, 20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позичальник, який підписав договір позики, погодився на його умови, повинен належним чином його виконувати.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
На підставі викладеного можливо прийти до висновку про те, що у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Таким чином, позичальник, який добровільно погодився на умови договору позики, повинен був належно їх виконувати, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки відповідно до закону.
Встановлено, що 05.03.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики відповідно до розписки. Позичальник - ОСОБА_1 не виконує належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, у зв'язку з чим виник борг за договором позики в сумі 24 505,00 грн., інфляційні витрати в сумі 1 682, 68 грн., 3% річних в сумі 609, 43 грн., проценти від суми позики в розмірі 4 548, 20 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про стягнення із позичальника основної заборгованості за договором позики, процентів, інфляційних втрат та 3% річних правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що зі змісту розписки не вбачається передача ОСОБА_2 у борг коштів та відповідно отримання їх відповідачем, тому договір позики укладено не було, є необґрунтованими, враховуючи вищевикладене.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При розгляді справи, як в суді першої так і апеляційної інстанції, було досліджено розписку, яка свідчить про укладення договору позики між сторонами та не повернення відповідачем відповідно до неї боргу.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права щодо не отримання відповідачем заяви про збільшення позовних вимог не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи, що судом здійснювалось повідомлення про час та місце слухання справи, яке відповідачем було отримано (а. с. 96) та останній не позбавлений був можливості ознайомитися з матеріалами справи та подати свої пояснення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 при розгляді справи в суді апеляційної інстанції було надано право надати свої пояснення та докази на спростування позовних вимог, чого зроблено не було.
Відповідно до ч.ч. 1-2, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стороною позивача надано до суду відповідні документи, пов'язані з правничою допомогою адвоката (Договір № 12 про надання адвокатських послуг, акти приймання-передачі наданих послуг від 01.06.2018, 05.06.2018; квитанції від 01.06.2018, від 05.06.2018 та від 28.03.2019, про сплату позивачем на виконання умов договору адвокату суму в загальному розмірі 5 521,64 грн.).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, яка підлягає стягненню із відповідача.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 29.01.2020.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова