Головуючий у І інстанції Каліушко Ф.А.
Провадження №22-ц/824/1245/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
23 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року про забезпечення позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення коштів, визнання права користування житловим приміщенням та відшкодування моральної шкоди,
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення коштів, визнання права користування житловим приміщенням та відшкодування моральної шкоди.
Разом з позовною заявою позивачкаподала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд забезпечити позов шляхом заборони недопущення дій, передбачених ст. 356 КК України, заборони проникнення відповідачам до квартири АДРЕСА_1 , заборони наближення до неї; накладення арешту на зазначену квартиру, а також заборони відповідачам та будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження цього майна, реєстрації, перереєстрації, передачі в заставу чи іпотеку та/або вселення до квартири інших осіб.
Обгрунтовуючи заяву, ОСОБА_2 посилалась на те, що нею заявлені позовні вимогипростягнення з ОСОБА_1 на користь малолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , у відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням 3% річних та індексу інфляції 20 101,21 грн., у відшкодування заподіяної моральної шкоди 22 000 грн.; стягнення з ОСОБА_4 на користь малолітнього ОСОБА_3 65 000 грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди; встановлення порядку виконання рішення суду шляхом перерозподілу часток у спірній квартирі АДРЕСА_1 , та визнання за малолітнім ОСОБА_3 права власності на 5,5% (1/20 частку) зазначеної квартири та 94,5% (19/20 частки) квартири за ОСОБА_1 , а також визнання за ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_3 права володіння і користування зазначеною квартирою.
Таким чином, предметом спору є майно - спірна квартира АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності, яке видане головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 11 вересня 2007 року.
Позивачка ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 , 2010 року народження, жодного іншого житла чи нерухомості на праві власності чи в користуванні не мають, на квартирному обліку не перебувають, можливість щодо безоплатного отримання чи придбання будь-якого житла у них відсутня, при цьому від відповідача позивачем отримано ряд погроз щодо звільнення спірної квартири.
Так, у лютому 2019 року на адресу позивача надійшов лист за підписом відповідача ОСОБА_1 , у якому останній погрожує терміновим продажем квартири, у якій мешкає позивачка разом із сином і яка є їх єдиним житлом, та вимагає звільнити спірну квартиру протягом двох місяців. До зазначеного листа додано копію протоколу електронного аукціону щодо виставлення спірної квартири на торги.
Враховуючи викладене, позивачка вважала за необхідне застосування в даній справі заходів забезпечення позову, невжиття яких може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.
Ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1
Заборонено вчинення будь-яких дій будь-якими особами, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
В решті вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити по справі нове судове рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення позову.
В судовому засіданні представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Позивач та її представники в апеляційному суді проти задоволення скарги відповідача заперечили та просили залишити ухвалу про забезпечення позову без змін як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами наявний спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам, а тому дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до ч.ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
За змістом п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Суд першої інстанції, дослідивши зміст позовної заяви та поданої позивачем заяви про забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про об'єктивну можливість ОСОБА_1 відчужити квартиру, питання про визнання права користування якою порушене у позовній заяві ОСОБА_2 , в зв'язку із чим правильним є і висновок суду про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, невжиття яких може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача та її сина, за захистом яких вона звернулася до суду.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
Заходи забезпечення позову в розумінні норм процесуального закону носять тимчасовий характер і покликані унеможливити настання обставин, за яких виконання ухваленого судом рішення буде утрудненим або взагалі стане неможливим.
Колегія суддів вважає, що вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами ОСОБА_2 і їх вжиття буде мати наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, не зумовить фактичного вирішення спору по суті та не порушує будь-яких прав третіх осіб.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства і законності та обґрунтованості постановленої судом ухвали не спростовують.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2019 рокупро забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: