1[1]
Іменем України
22 січня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12018110200004003 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_5 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
та обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
Згідно з вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України та засуджено до покарання:
- за ч. 1 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 (один) рік;
- за ч. 3 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 2(два) роки.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд визначив ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.ст. 79, 76 КК України суд звільнив обвинувачену ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, та поклавши на неї обов'язки, передбачені законом.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 80000 (вісімдесят тисяч) грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 10000 (десять тисяч) грн. моральної шкоди.
У решті позовних вимог відмовлено.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_5 на підставі наказу 02-к від 01.04.2015 року перебувала на посаді продавця-консультанта фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Згідно з п. 2 трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю від 01.04.2015 року ОСОБА_5 зобов'язана виконувати консультування та продаж товарів на посаді продавця-консультанта.
Відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність від 11.06.2017 року між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , остання прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за всі передані (ввірені) їй роботодавцем під звіт або іншим чином товарно-матеріальні цінності й кошти, що надходять та передаються (ввіряються) їй під звіт або іншим чином протягом усього терміну дії цього договору.
При цьому, ОСОБА_5 у денну пору 22.01.2018 року (точного часу не встановлено), перебуваючи в салоні дитячих меблів «Mebel-baby» у Торговому центрі «Аракс», який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика кільцева, 110, будучи матеріально-відповідальною особою ФОП ОСОБА_8 , виконуючи обов'язки продавця-консультанта, отримала від ОСОБА_9 гроші в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень, як завдаток за договором № НФ-249 від 22.01.2018 року на виготовлення і доставку меблів на суму 158725 грн., після чого, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, отримані кошти в сумі 40000 грн. привласнила та розпорядилась ними на власний розсуд, чим завдала потерпілому - ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 40000 грн.
Крім того, ОСОБА_5 у денну пору 18.06.2018 року (точного часу не встановлено), перебуваючи в салоні дитячих меблів «Mebel-baby» у Торговому центрі «Аракс», який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика кільцева, 110, будучи матеріально-відповідальною особою ФОП ОСОБА_8 , виконуючи обов'язки продавця-консультанта, отримала від ОСОБА_10 гроші в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень, як завдаток за договором № НФ - 2913 від 17.06.2018 року на виготовлення і доставку меблів на суму 93516 грн., після чого, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, отримані кошти в сумі 40000 грн. привласнила та розпорядилась ними на власний розсуд, чим завдала потерпілому - ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 40000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, обвинувачена ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та не застосовувати до неї додаткове покарання у вигляді обмеження права займатись певною діяльністю.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачена зазначає про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про застосування до неї ст. 79 КК України, в частині додаткового покарання, оскільки, вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є однією годувальницею у сім'ї, і основний дохід залежить тільки від її праці, так як її чоловік не працює.
Заслухавши доповідь судді - доповідача; пояснення обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченої; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у привласненні чужого майна, яке було їй ввірено, а також у вчиненні цих дій повторно, тобто у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 191 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким, у тому числі обвинуваченою, не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація дій ОСОБА_5 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої апеляційної скарги, а саме в межах призначеного обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував характер і ступінь тяжкості інкримінованих їй злочинів, які відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, те, що вона раніше не судима, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, заміжня, виховує двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обставин, що, відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в межах санкцій, передбачених відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 191 КК України.
Разом з тим, враховуючи зазначені вище обставини та соціальні зв'язки ОСОБА_5 , суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства в умовах контролю її поведінки уповноваженим органом з питань пробації, а тому ухвалив рішення про звільнення ОСОБА_5 від призначеного основного покарання з встановленням іспитового строку.
Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного ОСОБА_5 покарання, в тому числі щодо застосування до неї додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю на певний строк, колегія суддів знаходить їх обґрунтованими та такими, що дозволяють зробити висновок про те, що призначене обвинуваченій ОСОБА_5 покарання, відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особі винної, а тому, незважаючи на доводи апеляційної скарги, це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим внаслідок суворості.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченої на те, що вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є однією годувальницею у сім'ї, і основний дохід залежить від її праці, не можуть свідчити про те, що призначене їй додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю на певний строк, є явно несправедливим та обмежує її право на працю, оскільки, згідно з санкцією ч. 3, на відміні від санкції ч. 1, ст. 191 КК України, це додаткове покарання є обов'язковим.
Законних підстав для його незастосування, при призначенні покарання, як за окремі злочини, що інкриміновані ОСОБА_5 , так і за сукупністю злочинів, колегія суддів не вбачає, а тому доводи, на які остання посилається у своїй скарзі, не можуть служити достатніми підставами для зміни вироку в частині призначеного покарання.
До того ж, незважаючи на обставини, наведені в апеляційній скарзі, призначене ОСОБА_5 додаткове покарання не позбавляє її права на працю, а лише обмежує її право займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, оскільки вчинені нею кримінальні правопорушення були безпосередньо пов'язані з її посадою, на якій вона мала доступ до ввірених їй матеріальних цінностей, зокрема грошових коштів.
Виходячи з вищенаведеного, а також вимог, передбачених ст.ст. 50, 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченої, не вбачає законних підстав для зміни вироку, виходячи з наведених у скарзі підстав.
З огляду на вищенаведене, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним постановити рішення, яким вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/824/271/2020
Категорія: ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_13
Доповідач - суддя ОСОБА_1