Справа № 22-ц/824/1802/2020 Головуючий в 1-й інстанції - Савицький О.А.
761/15908/17 Доповідач Чобіток А.О.
Іменем України
20 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Оніщука Т.І.
за участю секретаря - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк» Фінанси та Кредит»,Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Іраклієнка Юрія Петровича,про визнання недійсним договору банківського вкладу та додаткової угоди до нього,застосування наслідків недійсності правочину,-
У травні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідачів та зазначав, що 05.05.2014 року між ним та АТ «Банк» Фінанси та Кредит» було укладено договір №300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» та додаткову угоду до нього про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, відповідно до умов яких він надав банку один зливок банківського металу золота вагою 50 г (1,61 тройських унцій) вартістю 23716,66 грн. для розміщення на депозитному рахунку 2635.6191050.001 строком на один рік, а банк після закінчення терміну договору, повинен повернути йому вклад та виплатити відсотки за користування вкладом до 10.05.2015 року. Однак вклад (зливок) йому повернуто не було у визначений договором строк.
На підставі постанови правління Національного банку України від 17.09.2015 року №612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 05.10.2015 року він звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О.С. із заявою щодо розірвання договору про поточний рахунок та про повернення майна вкладнику, проте відповідь від Уповноваженої особи Фонду або банку по суті на його заяву надано не було і зливок повернений не був. Крім того, 13.10.2015 року він звернувся до керуючого Філії «Центральне Регіональне Управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Олейника І.А . щодо надання номеру зливку, копії договору оцінки зливку та виписки по особовому рахунку, 20.10.2015 року була надана відповідь - довідка № 8-15/292, у якій було підтверджено, що йомуу відкрито рахунок у банківському металі, на який залучено зливок у золоті XAU виробника ARGOR HERAEUS SA № 235090 вагою 50 грам, договір оцінки не укладався і оцінка зливку не проводилась. 20.10.2015 року у Відділені № 8 АТ «Банк «Фінанси та Кредит» йому повідомили, що місцезнаходження зливку невідоме, дані про його переміщення за межі відділення або банку відсутні, також представник банку зазначив, що банк здійснювати інвентаризацію золота або інших дій по розшуку зливку не буде, оскільки, зливок має бути де-персоніфікований і його облік ведеться тільки на вагу, а не по номеру зливків. Отже, на його думку банк навмисно приховує місцезнаходження зливку, у зв'язку з чим він звернувся з заявою до заступника Голови Національної поліції у м.Києві про проведення перевірки та порушення кримінальної справи відносно причетних посадових осіб ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». 12.06.2016 року Шевченківським управлінням поліції ГУНП в м.Києві зазначена заява розглянута та приєднана до матеріалів кримінального провадження № 12015100100001615 від 13.03.2015 року за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст. 356, ч.1 ст. 190, ч.3 ст. 190, ч.4 ст. 191, ч.1 ст. 192, ч.2 ст. 191, ч.1 ст. 364-1, ч.1 ст. 382 КК України.
Посилаючись на вказані обставини, просив визнати недійсними депозитний договір та додаткову угоду з підстав викладених у ч.ч.1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки були порушені вимоги щодо їх укладення та змісту. Також вважає, що умови депозитного договору та додаткової угоди порушують норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки при укладенні договорів сторони не досягли згоди щодо істотних умов договорів, а саме: відповідальності сторін та надання інформації позивачу щодо діяльності фінансової установи. Крім того, банком порушено безпека зберігання зливку та йому як споживачу не доведено на час укладення договору надійність банку щодо виконання останнім своїх зобов'язань за умовами договору. На його думку, договір є недійсним в силу його нікчемності. Таким чином, посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та положень ст. 203 ЦК України, позивач просив визнати недійсними договір про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» та додаткову угоду про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи, укладені 05.05.2014 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що судом не надано належної правової оцінки незаконним діям банку до, під час та після укладення оспорюваних договорів, які свідчать про свідомо замовчування банком обставин, які об'єктивно перешкоджали укладенню вказаних договорів. Так банком порушено публічний порядок в частині валютних обмежень та заборон Національним банком України, постанови якого забороняли банку виконувати договори, в тому числі і на час укладення депозитного договору з ним щодо видачі золота, таким чином банк взяв золото, завідомо знаючи, що не може повернути його. Суд не звернув уваги на відсутність спрямованості зі сторони банку на виконання договорів та реальне настання наслідків передбачених п. 5 ст.203 ЦК. Судом не враховано відсутність експерта під час укладення договору та передання золотого зливку не по акту прийому передачі. Відсутня довіреність на особу, яка підписала договір від імені банку,що свідчить про відсутність у неї повноважень.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів вважав доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.05.2014 року між позивачем та ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» було укладено депозитний договір № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозиту) у банківському металі Ф&К «Золотий», відповідно до умов якого банк відкриває позивачу депозитний рахунок № НОМЕР_1 у банківському металі золото, а позивач вносить на вказаний банківський рахунок метал,загальною вагою 50.00 грам або 1,61 тройських унцій металу, в тому числі в зливках на строк з 05.05.2014 року по 10.05.2015 року, банк нараховує і виплачує клієнту проценти у банківському металі за ставкою 2.25% річних.
05.05.2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 300937/26924/370-14 від 05.05.2014 року про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, у якій ОСОБА_1 доручає банку у строк, передбачений додатковою Угодою, сплатити єдиноразовий банківський метал у вазі, що дорівнює 1,61 тр. унцій, з поточного рахунку фізичної особи у банківському металі, відкритого у банку, і перерахувати зазначений метал на власний депозитний рахунок.
З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2015 року на підставі постанови правління Національного банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 року за № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію банку.
Відповідно до постанови виконавчої дирекції ФГВФО «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 18.12.2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 року по 17.12. 2018 року.
Звернувшись до суду з позовом про визнання договору № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі від 05.05.2014 року та додаткової угоди до нього недійсними, позивач вказував декілька вищезазначених підстав для визнання їх недійсними.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані підстави, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, не знайшли підтвердження вході розгляду даної справи, вони є надуманими і як наслідок помилковим сприянням позивачем норм матеріального права, які регулюють правовідносини,що виникли між сторонами. Спірний договір про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому надав банку як вкладник банківський метал, що підтверджується квитанцією від 05.05.2014 від 05.05.2014 року № 2033-8. Крім того, відповідно до виписки по особовому рахунку від 05.05.2014 року по 30.04.2016 року, яка міститься в матеріалах справи, банк нараховував проценти вкладнику за користування ним депозитною валютою банківським металом, що свідчить про виконання сторонами умов договору, до початку процедури ліквідації банку. При цьому, діяльність відповідачів після введення тимчасової адміністрації регулюється виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Посилання позивача на порушення вимог Цивільного кодексу України під час укладення спірного договору є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача,а за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено тому у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів вважає такий висновок суду відповідним обставинам справи та вимогам закону,що регулюють правовідносини,які виникли між сторонами.
Доводи апеляційної скарги, які по суті зводяться до переліку підстав, що містить позовна заява, за яких позивач вважав оспорювані договори недійсними, не спростовують висновок суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зазначаючи в апеляційній скарзі, що банк не вправі був укладати банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі, оскільки відповідно до норм ЦК України предметом договору банківського вкладу можуть бути лише гроші, а банківський вклад у вигляді банківських металів ЦК України не передбачено, позивач не зазначив з яких міркувань він вважає неправильним посилання суду в обґрунтування відхилення вказаної позивачем підстави на ЗУ «Про банки та банківську діяльність», а також на пункти 1.1 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою правління Національного банку України 03.12.2003 № 516 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 р. за № 1256/8577, яким визначено, що вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору та на пункт 2.1 Положення, відповідно до якого грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Зміст депозитного договору № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозиту) у банківському металі Ф&К «Золотий», укладеного сторонами у письмовій формі, за умовами якого золото вноситься на рахунок банківського металу і протягом строку визначеного цим договором банк нараховує клієнту процент за ставкою 2,25 %, які позивач отримував за розміщення вкладу на депозитний рахунок банку,що сторонами договору визнається, свідчить про те, що позивач мав наміри та розумів, що укладається договір саме банківського строкового вкладу(депозиту), а не як він зазначає, що метою укладення договору банківського вкладу є саме зберігання металу,а не розміщення його на депозитному рахунку.
У зв'язку з цим,колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на обов'язкову присутність експерта при укладенні такого договору та експертної оцінки металу, який передається банку на зберігання, складання акту прийому передачі металу і відсутність таких дій зі сторони банку свідчить про введення його в оману при укладенні договору, унаслідок чого він є недійсним.
Указані доводи не ґрунтуються на Положенні «Про здійснення операцій з банківськими металами», яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 06.08.2003 року №325, яким встановлений порядок здійснення операцій з банківськими металами на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних ринках.
Дане Положення визначає види та особливості здійснення операцій з банківськими металами, порядок визначення маси банківських металів, контроль за здійсненням вказаних банківських операцій тощо.
Відповідно до частини 3.1 розділу III Положення № 325 відкриття та закриття металевих рахунків уповноваженими банками здійснюються в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють відкриття та закриття рахунків в іноземній валюті.
Таким чином, при укладенні договорів вкладу (депозиту) в банківському металі (наприклад, золото) сторони керуються нормативно-правовими актами, що регулюють порядок укладення договорів вкладу (депозиту) в іноземній валюті.
Згідно з пунктом 3) частини 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, які передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до абз. 2 ч. 7 р. І Інструкції № 492 договір банківського рахунку, договір банківського вкладу та договір рахунку умовного зберігання (ескроу) укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній).
Абзацом 1 частини 1.3 розділу І Положення № 325 встановлено, що операції з банківськими металами та їх облік здійснюються окремо за кожним видом банківських металів, а саме: золото в стандартних зливках у кількісних одиницях маси хімічно чистого металу.
Таким чином, закон не передбачає ідентифікацію отриманого від клієнта злитку золота, а зобов'язує проводити його облік тільки за вагою (грами/унції).
Отже банк обліковує отримані від клієнтів банківські метали в злитках та їх наступну реалізацію тільки за вагою (масою). Облік (ідентифікація) банківського металу по клієнту - не здійснюється.
Сторони погодили, що предметом договору від 05.05.2014 № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», є банківський метал золото загальною вагою 50,00 грам або 1,61 тройських унцій металу, в тому числі у зливках (п. 1.1 ч. 1 Договору).
В даному випадку золото - це валюта, в якій позивач уклав договір банківського вкладу (депозиту) у вигляді золотого зливку 999,9 проби, вагою 50,00 грам або 1,61 тройських унцій металу. Інших ознак, які б ідентифікували даний метал закон не передбачає,що відповідає ч. 2 ст. 184 ЦК України,тобто валютою договору депозиту у банківському металі є золото, наділене родовими ознаками, а не індивідуально визначеними,на чому наполягає позивач в апеляційній скарзі.
У зв'язку з зазначеним колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те,що суд першої інстанції невірно послався на Постанову НБУ №516 від 03.12.2003 року,яка на його думку протирічить ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Частиною 1 ст. 1059 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не спростовано висновок суду першої інстанції про те, що предмет і зміст договору відповідає вимогам Положення про порядок здійснення банками України вкладних(депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши положення статті 1059 ЦК України, у поєднанні з пунктом 1.4. Положення № 516 та з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, дійшов правильного висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
На думку колегії суддів, аргумент апеляційної скарги позивача про те, що банком відбулось порушення його вільного волевиявлення, а саме: введення в оману позивача, оскільки, останній вважав, що укладає договір банківського строкового вкладу (депозиту) з метою зберігання металлу спростовується змістом підписаного позивачем договору, з якого вбачається, що останній погодився з предметом договору, а саме: з відкриттям банком йому - клієнту депозитного рахунку в банківському металі Золото, яке вноситься клієнтом на рахунок банківського металу, а протягом визначеного договором строку за користування Золотом банк нараховує клієнту процент за ставкою 2,25% річних. Таким чином, позивач набув право на отримання процентів за розміщення вкладу на депозитний рахунок банку, що підтверджує той факт, що він мав намір укласти договір саме банківського строкового вкладу (депозиту), а тому банком жодних неправомірних дій підчас підписання договору, з приводу вказаної істотної умови, судом не встановлено.
Таким чином, договір № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі від 05.05.2014 року із щомісячною сплатою процентів є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника грошової суми (вкладу) або банківських металів, що підтверджується квитанцією № 2033-8 від 05.05.2014 року, яка свідчить про переказ готівки позивачем на рахунок банку.
Посиланя позивача в апеляційної скарги про порушення банком вимог ст. 230 ЦК України, з приводу безпеки зберігання зливку,чому суд не надав належної оцінки, не відповідає обставинам справи.
Колегія суддів погоджується з обґрунтуванням судом щодо безпідставності вказаного посилання,оскільки судом встановлено факт виконання умов договору сторонами до часу, коли банк було віднесено до категорії неплатоспроможних, а саме вкладник розмістив власні кошти (банківський метал) на депозитному рахунку банку, а банк користувався вказаними коштами та нараховував і сплачував відсотки за користування, тобто до 17.09.2015 року банк був платоспроможним та здійснював всі банківські операції, виконував свої обов'язки за договором про банківський вклад своєчасно, а відтак обставини на які посилається відповідач є припущенням.
Відповівдно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В апеляційній скарзі позивач зазначає і про нікчемність договору з посиланням на ст. 228 ЦК України, оскільки укладений договір порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Даний аргумент колегія суддів відхиляє з підстави недоведеності належними та допустимими доказами наявності зловмисних дій та мотивів зі сторони банку при укладенні договору.
Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не наведено підтверджень доводам апеляційної скарги про застосування банком при укладенні договорів обману, а саме: замовчування та приховування існування обставин,які можуть перешкодити вчиненню та виконанню правочину, оскільки згодом банк був визнаний неплатеспроможним і зливок йому не повернуто.
Посилання позивача на висновок аудиторів, який складено за результатами консолідованих фінансових звітів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та його дочірніх компаній станом на грудень 2014 року, як на підтвердження тієї обстави, що банк на дату укладення договору не здатний був виконувати умови договору та не попередив його про будь які можливі ризики втрати зливку, не можуть вважатися підставами для визнання договорів недійсними,оскільки на час укладення оспорюваних договорів банк не був віднесений до неплатоспроможних,мав ліцензію на здійснення банківських послуг, був платоспроможним та здійснював всі банківські операції, виконував свої обов'язки за договором про банківський вклад своєчасно,що позивачем не оспорюється.
Крім того, позивач пов'язує вказані обставини з порушенням відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» , вважаючи що банк на час укладенні оспорюваних договорів здійснював свою діяльність з використанням нечесної підприємницької практики, а тому вказні договори, укладені між сторонами є недійсними.
Проте з такими доводами позивача колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.
Так, стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює заборону на нечесну підприємницьку діяльність, яка включає :
1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;
2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агрессивною (ст.19 Закону ).
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:
1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;
2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;
3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;
4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;
5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;
6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (ч. 2 ст.19 Закону).
Забороняються як такі, що вводять в оману:
1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;
2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;
3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;
4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;
Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.
При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:
1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;
2) вживання образливих або загрозливих висловів;
3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;
4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;
5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії ( ч. 4 ст.19 Закону) .
Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:
1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;
2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;
3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;
4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.
Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним ( ч. 5 ст.19 Закону) .
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними . Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством ( ч. 6 ст.19 Закону) .
Будь-яких доказів того, що з боку банку на позивача чинився примус, докучання або неналежний вплив, що істотно вплинуло чи могло вплинути на свободу його вибору або його поведінку як споживача, позивач не надав та яким чином діяльність відповідача ввела його в оману, не вказав.
Не надано суду першої інстанції та не наведено в апеляційній скарзі доказів на підтвердження відсутності у представника банку повноважень на укладення оспорюваних договорів та не укладення взагалі додаткової угоди до договору № від 05.05 2014 року про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи у банківському металі від 05.05.2014 року.
В матеріалах справи наявні договір від 05.05.2014 № 300937/26924/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», підписаний уповноваженим представником ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та позивачем (т.1а.с10-12) та анкета заява №43162 від 05.05.2014 року, підписана позивачем, зі змісту якої вбачається,що він просить відкрити на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_2 і підписанням цієї Анкети-Заяви акцептував приєднався до Публічної пропозиції АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на укладання Договору про відкриття поточних рахунків і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб-резидентів України,що оприлюднена на офіційному сайті Банку за електронною адресою www.fcbank/com.ua., погодився з тим, що Анкета-Заява разом із вищевказаною Публічною пропозицією АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та додатками до неї(правилами, умовами,тарифами) становить між Клієнтом та Банком Договір про відкриття поточного рахунку та надання та використовування платіжної картки (т.1 а.с.120-122).
Зворотного на спростування вказаних документів позивачем не надано.
У відповідності до вимог ст. ст. 45. 48. 49 Закону № 4452-УІ « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) лише на підставі заяви такого кредитора Банку.
На даний час в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» триває процедура його ліквідації.
З матеріалів справи вбачається,що позивач у встановлений вказаним Законом строк звернувся з кредиторською вимогою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за вх..15 869 від 18.01.2016 року
Відповідно до4.21. Положення про виведення неплатоспроможного банку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних 05.07.2012 № 2 кредиторська вимога, заявлена в іноземнійвалюті,уключається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом,установленим Національним банком України на дату початку процедури ліквідації банку,тобто станом на 17.12.2015 року,який становив 252891,02 грн. за 10 тройських унцій.
Довідкою від 30.10.2017 № 131100/6518 підтверджено включення кредиторської вимоги ОСОБА_1 до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та кредит» на суму 41 474,13 грн., що ним не заперечується.
З огляду на наведене вимога позивача про повернення вкладу у банківському металі не підлягає задоволенню,оскільки не передбачений процедурою, передбаченою ст. 52 Закону № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність рішення суду першої інстанції та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її постановлення в може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
М. І. Оніщук