пр. № 1-в/759/22/20
ун. № 1-348/2011 р.
24 січня 2020 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Київ у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві подання головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визначення подальшої передачі конфіскованого майна або скасування додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна засудженого ОСОБА_3 ,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
Головний державний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення передачи конфіскованого майна у дохід Держави, обґрунтовуючи подання тим, що на примусовому виконанні в Святошинському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 33188993 щодо конфіскації всього майна засудженого ОСОБА_3 на користь держави. 27.08.2019 державним виконавцем передано пакет документів на реалізацію арештованого майна та описано майно боржника 1/4 однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . За лотом №38384 по протоколу 443745 - торги не відбулися.
Згідно довідки Київського міського БТІ №14752 від 21.11.2016 року за боржником ОСОБА_3 зарєстровано на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.03.1999 року 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 .
21.05.2019 головним державним виконавцем ОСОБА_5 описано та накладено арешт на майно, а саме: 1/4 кв. АДРЕСА_1 що належить засудженому ОСОБА_3 .
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вказаного подання та пояснила, що частка арештованого майна не виділена в натурі, є інші співвласники частини квартири на яку накладено арешт, в квартирі можуть бути зареєстровані неповнолітні діти, вказаним рішенням можуть бути порушені їхні права, що по суті є спором між власниками на частки квартири, та такий спір про право підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства і не може бути розглянутий судом в порядку виконання вироку. Крім цього, подання державного виконавця має формальний характер, оскільки арештоване майно знаходиться у спільній сумісній власності, як одне ціле і виділення 1/4 частини від 4/4 частини квартири в натурі для реалізації є неможливим, оскільки порушує право власності інших співвласників, чітко визначене ч. 5 ст. 319 ЦК України.
В судове засідання інші учасники кримінального провадження не з'явилися, що відповідно до ч. 5 ст. 539 КПК України не перешкоджає проведенню судового розгляду.
Дослідивши матеріали подання, прийнявши до уваги думку інших учасників судового провадження, суд прийшов до висновку, що в задоволенні подання необхідно відмовити, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень, наданих учасниками процесу, вироком Святошинського районного суду м. Києві від 08 листопада 2011 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскаціє майна. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2012 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року залишено без змін.
Згідно із ч. 3 ст. 535 КПК України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
Згідно із супровідним листом Святошинського районного суду м. Києва від 11.06.2012 року № 1-348/11 до ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві було направлено виконавчий лист про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_3 на користь держави.
Відповідно до вимог ст. 537 КПК України передбачений перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків. У зв'язку з цим, суд не в змозі скасувати додаткову міру покарання у вигляді конфіскації майна, як на те просить головний державний виконавець, оскільки даний перелік питань в ст. 537 КПК України є вичерпним.
Згідно із ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: законність. Частина 1 ст. 9 КПК України передбачає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно із ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. В п. 43 Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини гарантує кожному право на звернення до суду. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як складова частина "судового розгляду".
Частиною 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно подання та доданих до нього додатків, не можливо встановити хто є іншими власниками 3/4 квартири на яку накладено арешт, будь-якої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна суду не надано. Квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 у вигляді 1/4 частки приватної власності.
Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Із матеріалів справи не вбачається будь-яких інших документів на вказану квартиру, домовленості власників про те, що їх частки у праві власності не є рівними.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 14 "Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 985 у разі коли майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець вносить на розгляд комісії, яка утворена відповідно до пункту 11 цього Порядку (далі - комісія), пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім'ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що чинним законодавством передбачено відповідний порядок дій державного виконавця щодо виконання судового рішення в частині конфіскації майна у разі неможливості його реалізації, у порядку, встановленомуЗУ "Про виконавче провадження".
Однак, як вбачається із подання головного державного виконавця, при встановленні неможливості реалізації майна, яке підлягає конфіскації, державним виконавцем у порушення вимог вищевказаного "Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби", не винесено на розгляд комісії питання щодо реалізації вказаного майна, тобто не виконано всіх передбачених чинним законодавством дій щодо виконання вироку суду в частині спеціальної конфіскації у власність держави. Рішення комісії від 21 травня 2019 року (а.с. 14), яке додано до матеріалів подання, містить взагалі інші відомості про майно, яке було вирішено та передано на реалізацію. Будь-які відомості про вирішення питання комісією щодо 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 дане рішення не містить.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
З аналізу вищевказаної правової норми вбачається, що під зміною способу виконання судового рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Враховуючи те, що головним державним виконавцем ОСОБА_5 , не було вжито всіх передбачених чинним законодавством дій щодо виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року в частині конфіскації у власність держави майна засудженого, не надано суду належних та достатніх доказів наявності обставин, які б дійсно ускладнювали чи робили неможливим виконання вказаного судового рішення, беручи до уваги те, що заявником взагалі не було додано до подання про зміну способу і порядку виконання судового рішення жодного письмового доказу, який би підтверджував проведення хоч якихось виконавчих дій щодо виконання цього судового рішення, а обґрунтування подання фактично зводяться до нерозуміння заявником порядку виконання конфіскації майна та прохання про зміну вироку суду та доповненням новим зрозумілим для заявника порядком та способом його виконання, тобто в даному випадку заявник фактично просить постановити інше за змістом судове рішення, що є згідно вимог чинного законодавства неприпустимим, суд дійшов висновку, що у задоволенні подання про визначення подальшої передачі конфіскованого майна або скасування додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна засудженого ОСОБА_3 необхідно відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 62 ЗУ "Про виконавче провадження", п. 33 розділу VІІІ "Інструкції з організації примусового виконання рішень", п. 14 "Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби", ст. ст. 21, ст.395, ст.534, ст.537, ст.539 КПК України, суд,
В задоволенні подання головного державного виконавця Святошинського районного відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_5 , про визначення подальшої передачі конфіскованого майна або скасування додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна засудженого ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи діб з дня її оголошення до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.
Суддя ОСОБА_1