29 січня 2020 року справа №360/4213/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 360/4213/19 (головуючий І інстанції Чернявська Т.І., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (далі - УПСЗН Сєвєродонецької міської ради, відповідач), з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни ІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 146-151).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у задоволенні позову - відмовлено (а.с. 202-205).
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду через те, що воно не грунтується на засадах верховенства права та прийняти нове, яким задовольнити позов. Вважає, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони (а.с. 209-222).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини.
ОСОБА_1 у період з 6 вересня 1988 року по 23 лютого 1989 року працював слюсарем-електромонтажником 4-го розряду на СМК № 1 у Головному виробничо-розпорядчому управлінні Управління будівництва Чорнобильської АЕС та виконував роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується трудовою книжкою, довідками Державної будівельно-промислової компанії «Атомспецбуд» №№ 307, 69, архівними довідками Комунальної установи «Іванківський районний Трудовий архів» від 3 лютого 2014 року №№ 01-27/22, 01-27/23 (а.с. 37-56, 62-65, 172-174, 180-200).
Згідно посвідчення від 28 лютого 2019 року серії А № 009728, довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної і соціальної допомоги від 19 липня 2016 року серії 12 ААА № 008842, довідки до акту огляду МСЕК від 19 липня 2016 року серії 12 ААА № 441344 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), з 1 липня 2016 року, є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково (а.с. 20, 26, 27, 167, 168, 170).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 11 червня 2013 року № 05 захворювання ОСОБА_1 пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (а.с. 28, 169).
15 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни ІІ групи та просив видати посвідчення інваліда війни встановленого зразка відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено встановлення статусу інваліда війни особам, котрі приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань цивільної оборони та які стали інвалідами в результаті захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 22, 165-166).
Листом УПСЗН Сєвєродонецької міської ради від 6 вересня 2019 року № 9962/03 відмовило позивачу у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю доказів залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони (а.с. 23).
Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Відповідно до ч. 2 статті 4 Закону № 3551 до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (п. 9 ч. 2 статті 7 Закону № 3551).
Таким чином, обов'язковими умовами для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551, є наявність у особи інвалідності, встановленої внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та доказів залучення такої особи до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосування засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
При цьому, статус особи з інвалідністю внаслідок війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони на підставі Закону України від 15 червня 2004 року № 1770-IV «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикилометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходились в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувались військовому командуванню.
Згідно матеріалів справи позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та йому у зв'язку з цим встановлено ІІ групу інвалідності.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача відсутні правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551.
Обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551 поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно підпункту 1 частини першої статті 9 Закону № 796.
Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 15 травня 2019 року у справі № 816/851/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 674/450/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 756/8323/16-а та від 13 листопада 2019 року у справі № 647/364/17, від 10.10.2017 року у справі № 542/240/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними заявлені клопотання позивача щодо виходу за межі доводів, які заявлені в апеляційній скарзі та звернення до Верховного Суду в порядку ч. 4 ст. 7 КАС України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Положення № 302).
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом першим пункту 3 Положення № 302 встановлено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до абз. 3 пункту 3 Положення № 302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».
Оскільки позивач не має статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у відповідача відсутні правові підстави для видачі останньому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Вимога позивача про прийняття окремої ухвали також не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Оскільки судом не виявлено жодних порушень закону суб'єктом владних повноважень, тому відсутні правові підстави для ухвалення окремої ухвали.
На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 360/4213/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 29 січня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова