29 січня 2020 року Чернігів Справа № 620/3543/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського управління головного управління державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
Шостак ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівського управління головного управління державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-10480-17.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2019 позивачем отримано податкову вимогу Чернігівського управління ГУДФС у Чернігівській області від 16.05.2019 № Ф-10480-17 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн., на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та з урахуванням норм статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Позивач стверджує, що вона був зареєстрований як фізична особа-підприємець, сплачувала податки та збори у розмірах та строки встановлені законодавством. Підприємницька діяльність була припинена в 2012 році, про що подавала відповідні заяви до податкової інспекції та пенсійного фонду, але копії корінців заяв, за спливом тривалого часу, не збереглися. На теперішній час позивач на обліку як приватний підприємець не перебуває. На підставі вищевикладеного, просить скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-10480-17 на суму 21030,90 грн.
Ухвалою суду від 02.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно даних ІТС «Податковий блок» та на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) були відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача. Лише 19.11.2019 позивач припинила підприємницьку діяльність. Стверджує, що платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Позивачем 03.01.2020 подана відповідь на відзив, в якій остання підтримала позицію, викладену в позовній заяві та наголосила, що на підставі заяви 07.09.2004 знята з податкового обліку.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.12.2002 Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради, про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.32-35).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 Чернігівським управлінням ГУ ДФС у Чернігівській області 16.05.2019 позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10480-17 на загальну суму боргу 21030,90 грн., у т.ч.: недоїмка 21030,90 грн. (а.с.15).
19.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №20640060003033253 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.34).
Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернувся до суду із вказаним позовом про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).
Згідно частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI, обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення та/або не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закон № 755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Так, суд зазначає, що із заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця позивач звернувся лише 19.11.2019, а отже у період часу з 16.12.2002 по 19.11.2019 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а відтак повинна сплачувати у 2017-2018 роках та відповідної частини 2019 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.
Посилання позивача на те, що вона сплачував податки та збори у розміри та строки встановлені законодавством суд вважає необґрунтованими та не доведеними, оскільки жодних доказів сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період, за який Чернігівське управління ГУ ДФС у Чернігівській області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ позивачем до суду не надано.
Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI).
Так, суд зазначає, що у період часу з 16.12.2002 по 19.11.2019 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а відтак повинна сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.
Беручи до уваги вищезазначене, враховуючи реєстрацію позивача з 16.12.2002 по 19.11.2019 як фізична особа-підприємець суд дійшов висновку, що позивач у зв'язку із вищезазначеним зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі та у строки, встановлені чинним законодавством. Доказів сплати єдиного соціального внеску позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином обґрунтовано суму боргу ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до ст.14 Закону України № 2464-VI, органи доходів і зборів зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Суд зазначає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому законом порядку.
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач мав всі законні підстави для винесення вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-10480-17 від 16.05.2019, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову Шостак ОСОБА_3 до Чернігівського управління головного управління державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 29 січня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко