Ухвала
іменем України
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 161/16983/17
провадження № 51-6000ск 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року.
Короткий зміст оскаржених вироку, ухвали та встановлені обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня
2018 року засуджено ОСОБА_5 за ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 за ч.1 ст. 129 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, за ч.2 ст.121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч.1 ст.70,п. п. «б» п.1 ч.1 ст.72 КК йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років
6 місяців.
Ухвалено стягнути в рівних частинах із засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь Комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня»11 277 грн.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 30 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у частині призначеного покарання змінив. Ухвалив призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 129 КК покарання у виді арешту на строк 6 місяців, залишив призначене за ч. 2 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК, з урахуванням положень п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці. Зменшив призначене ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі до 7 років.
Як установив суд, 11 липня 2017 року близько 11:00 ОСОБА_6 перебуваючи на вул. Щедріна у м. Луцьку на ґрунті неприязних стосунків, з умислом на погрозу вбивством, у ході словесної суперечки з потерпілим ОСОБА_7 використовуючи сокиру, завдаючи нею ударів у паркан за яким стояв ОСОБА_7 , висловив йому погрозу вбивством, яку останній сприйняв як реальну, що загрожує його життю і може бути виконана ОСОБА_6 .
Крім того, 10 серпня 2017 року близько 12:30неподалік розважального центру «Адреналін сіті» на вул. Конякіна в м. Луцьку ОСОБА_5 діючи групою осіб з ОСОБА_6 під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 з неприязних мотивів, умисно нанесли останньому численні тілесні ушкодження у тому числі й тяжкі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави передбачені ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити судові рішення і пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання. На обґрунтування свого прохання захисник вказує на відсутність в діях його підзахисного умислу на нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння, а також заперечує кваліфікуючу ознаку вчинення злочину групою осіб, тобто наявність спільного умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Вказує, що місцевим судом при призначенні покарання ОСОБА_5 , а судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення цього суду не повною мірою враховано особу винного,пом'якшуючі покарання обставини, а також позицію потерпілого, який вказав, що ОСОБА_5 не завдав йому тяжких тілесних ушкоджень та просив не призначати покарання, пов'язане з позбавленням волі. Зазначає, що наведені обставини є підставою для застосування до його підзахисного положень статей 69, 75 КК. Крім того, захисник вважає вирок та ухвалу такими, що не відповідають вимогам ст. 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.
Як убачається із копії вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину було зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, незважаючи на невизнання ОСОБА_5 своєї винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, його винуватість доведено зібраними у провадженні доказами, а саме показаннями самого обвинуваченого, який не заперечував наявності конфлікту з ОСОБА_8 , у суді показав, що схопивши потерпілого, зробив йому підніжку та поклав на траву, а коли останній намагався взяти його за ноги, у відповідь вдарив його по руках; показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який у ході судового розгляду стверджував, що ОСОБА_5 ударом ногою збив його з ніг, після чого почав завдавати ударів рукою по обличчю та по тулубу спереду, а його батько ОСОБА_6 в цей час завдавав ударів у ділянку спини. При цьому, ОСОБА_5 спочатку наносив удари сам, а потім сказав батьку, щоб той приєднувався; показаннями свідка ОСОБА_9 , яка безпосередньо була на місці і підтвердила показання потерпілого; показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які також були присутніми на місці події під час вчинення злочину, та у суді підтвердили побиття потерпілого, що лежав на клумбі, двома чоловіками, один із яких був старшим, а інший - молодшим, при цьому зазначили про аналогічний характер і локалізацію тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому.
Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними і підтверджені, зокрема, даними протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, рапорту про отримання черговим повідомлення від лікаря, протоколами пред'явлення до впізнання за участю свідка ОСОБА_10 , яка впізнала особу ОСОБА_5 , даними висновків судово-медичних експертиз тощо.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, повністю доведено і його дії правильно кваліфіковано.
Доводи захисника щодо відсутності у діях його підзахисного умисних тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння та безпідставності вказівки на вчинення злочину групою осіб є неприйнятними. Так, за змістом ч. 2 ст. 121 КК умисне тяжке тілесне ушкодження вважається вчиненим групою осіб у разі встановлення, що у вчиненні злочину брали участь двоє чи більше виконавців, у тому числі без попередньої змови. При цьому, виходячи із суті інституту співучасті (в тому числі без попередньої домовленості), всі співучасники відповідають за один і той же злочин, не залежно від обсягу дій кожного із них. Як вбачається зі змісту вироку ОСОБА_5 завдавав тілесних ушкоджень ОСОБА_8 разом зі своїм батьком ОСОБА_6 , що підтверджується зібраними та дослідженими у ході судового розгляду доказами, при цьому, з висновків експерта вбачається, що у ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у тому числі тяжкі.
Не ґрунтуються на матеріалах провадження і твердження захисника про призначення ОСОБА_5 судами надто суворого покарання.
За змістом статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з приписами частини 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Згідно з вироком, призначаючи ОСОБА_5 захід примусу, суд першої інстанції, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке належить до тяжких, дані про особу винного, його молодий вік, наявність сім'ї, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Водночас, урахувавши всі ці обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої йому статті. Підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 75 КК судом не встановлено.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, врахувавши додатково молодий вік ОСОБА_5 , те, що він має постійне місце проживання, працює, його позитивну характеристику з місця роботи, одружений та утримує дружину, ступінь участі у вчиненні злочину, позицію потерпілого, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставин, які пом'якшують покарання: перебування на утриманні трьох малолітніх дітей, повне відшкодування завданої потерпілому шкоди, дійшов правильного висновку про зменшення розміру покарання призначеного ОСОБА_5 до 7 років позбавлення волі.
Водночас, Суд вважає неприйнятними аргументи захисника про наявність підстав для застосування ст. 69 КК, з якої вбачається, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З огляду на встановлений у справі характер дій засудженого наведені стороною захисту дані про особу винного не можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тому відсутні правові підстави для призначення засудженому покарання, більш м'якого, ніж передбачено законом.
Посилання захисника на обставини, які, на його думку, дають можливість застосувати до ОСОБА_5 положення ст. ст. 69 і 75 КК і призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, суд врахував, призначаючи мінімальне покарання в межах санкції передбаченої ч. 2 ст. 121 КК.
Обраний ОСОБА_5 захід примусу є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Суд не вбачає.
Отже, посилання скаржника на надмірну суворість покарання, істотні порушення загальних засад при його призначенні, неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_5 , а також недотримання судами вимог ст. 370 КПК є неспроможними.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
З огляду на викладене Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від
30 жовтня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3