м. Київ
26 травня 2009 року 16:28 Справа № 2-а-1789/09 (2-а-2316/08)
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко
СВ., при секретарі: Зінов'євій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської
районної державної адміністрації третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Примор'я»
про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати як пенсіонеру,
який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Примор'я» про визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті їй недоотриманих сум щомісячної доплати як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, неправомірними та стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період з 2000 по травень 2008 pp. у розмірі 26 070, 42 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що їй, відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю має виплачуватися доплата до заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а також додаткове підвищення до зарплати у розмірі 25 % від розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, з 2000 по травень 2008 pp. вказана доплата виплачувалась органом соціального захисту населення у розмірах, що визначалися не на підставі Закону №796-XII, а у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є значно меншим, ніж встановлений законом, а тому, як зазначає позивач, це призвело до порушення його прав.
Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації діяло у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Заперечення проти адміністративного позову обґрунтовані тим, що виплата доплати на користь позивача здійснювалась відповідачем у розмірах, визначених на підставі Закону №796-ХІІ з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Відповідач посилається також на те, що районні управління праці і соціального захисту населення не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір компенсаційних виплат громадянам, тому у відповідача не було законних підстав проводити доплати позивачу в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
У судовому засіданні, призначеному на 27 січня 2009 року, позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи. У судовому засіданні, для одержання нових доказів по справі, на підставі ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України була оголошена перерва до 03.03.2009 о 17 год. 45 хв., яку в подальшому було продовжено до 26.05.2009 о 15 год. 30 хв.
В судове засідання, призначене на 26.05.2009, позивач, представники відповідача та третя особа не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяви: позивача - про розгляд справи за його відсутності та відповідача - про розгляд справи за відсутності його представника.
Розглянувши матеріали справи, подані позивачем документи та письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, пенсіонером, який постійно працює і проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії В-І № НОМЕР_1 від 28.06.1993 року, довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Примор'я» від 21.08.2008 № 27 про доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, копією пенсійного посвідчення серії АШ № НОМЕР_2 від 10.09.1997, копією паспорту, копією трудової книжки. Цей факт не заперечується відповідачем.
У період з січня 2000 по травень 2008 pp. позивачу здійснювалась виплата доплати як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Третя особа як працедавець позивача звернулась до відповідача з листом про проведення позивачу перерахунку сум доплати як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, однак листом від 13.08.2008 № 281 відповідач у проведенні перерахунку фактично відмовив.
Спірні правовідносини охоплюють період з січня 2000 по травень 2008 pp., упродовж якого законодавче регулювання зазнавало змін, окремі положення оцінювалися Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР) громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, провадиться доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Цією ж статтею передбачено, що пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 % від розміру мінімальної заробітної плати.
Однак, розмір доплати, що підлягають виплаті громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» упродовж 2006, 2007 та 2008 років обмежувався на підставі законів України про Державний бюджет України на 2006, 2007 та 2008 роки.
Так, пунктом 37 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року №3235-IV дію абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року на 2006 рік було зупинено.
Протягом 2006 року зазначена норма Закону була чинною.
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 P. №489-V дію частини першої статті 39 Закону №796 на 2007 рік зупинено, однак, у подальшому ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007.
Пунктом 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 p. №107-VI частину першу та другу статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було замінено однією частиною такого змісту: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, у подальшому ці положення також було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закони та інші нормативно-правові акти регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
Як вже зазначалося судом, у період з січня 1999 року по травень 2008 року включно спірні відносини регулювалися статтею 39 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, дія положень якої зупинялися законами про держбюджет на відповідний рік: з 01.01.2006 по 31.12.2006 - Законом від 20.12.2005 року № 3235-IV; з 01.01.2007 по 09.07.2007 -Законом від 19.12.2006 №489-V, з 01.01.2008 по 22.05.2008 - Законом України від 28.12.2007 №107-VI.
Це означає, що у період з 01.01.2006 по 08.07.2007 та з 01.01.2008 по 21.05.2008 відповідач не мав законних підстав для здійснення перерахунку сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, тож його дії у цей проміжок часу не можуть вважатися неправомірними, у зв'язку з чим в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинено дію та змінено ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнано неконституційними.
Відповідно до ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Згідно частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Це означає, що такі законодавчі акти не підлягають застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000).
Рішення Конституційного Суду України, згідно зі статтею 69 Закону «Про Конституційний Суд України», є обов'язковим до виконання на території України. Ухвалюючи рішення про неконституційність законодавчого акта, Конституційний суд позбавляє неконституційні норми юридичної сили і здатності до застосування, усуваючи їх із чинного законодавства.
Таким чином, з дня прийняття Конституційним Судом України рішень про неконституційність положень Законів України „Про Державний бюджет України" на 2007 та 2008 роки, якими внесено зміни та зупинено дію статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме - за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року підлягає застосуванню ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що громадянам, працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю повинна виплачуватися доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці повинна додатково підвищуватися на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Невиконання суб'єктом владних повноважень вимог закону тягне за собою визнання його дій неправомірними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо невиплати позивачу доплати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а також додаткової щомісячної доплати у розмірі 25 % від розміру мінімальної заробітної плати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 травня 2008 року є протиправними, оскільки обмеження щодо її застосування було скасовано, а жодних інших обмежень Верховна Рада України не встановлювала.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може залежати від бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача щодо застосування до спірних відносин Постанови КМУ від 26.07.1996 № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не приймається судом до уваги, з огляду на наступне.
Принцип законності закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції України, є визначальним для дій органів державної влади.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Розмір доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, визначається статтею 39 Закону №836, а статтею 67 цього ж Закону Кабінету Міністрів України були надані повноваження підвищувати конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати у період 1996 - 2008 років встановлювався Указами Президента України, Законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та підвищувався на відповідні роки Законами України про Державний бюджет.
Розмір доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, був встановлений ще у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 на протязі багатьох років не змінювався. Так, відповідно до пункту 2 вказаної Постанови, громадянам, які працюють в зоні посиленого радіоекологічного контролю, доплата має здійснюватися у розмірі 520 тис. карбованців (5 грн. 20 коп.), що є набагато менше, ніж встановлений законами розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема, у 2006 році відповідно до Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-IV розмір мінімальної заробітної плати становив 350, 00 грн., 375, 00 грн. та 400, 00 грн., у 2007 році - 400, 00 грн., 420, 00 грн., 440, 00 грн. та 460 грн. (Закон України від 19.12.2006 р. № 489-V), а у 2008 році - 515, 00 грн., 525, 00 грн., 545, 00 грн. та 605, 00 грн. (Закон України від 28.12.2007 p. № 107-VI).
В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова КМУ від 26.07.1996 № 836 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936 соціальні виплати, доплати (види допомоги), зокрема, доплата за роботу на територіях зон радіоактивного забруднення, провадиться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами та організаціями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу.
Лист Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації на адресу працедавця (третьої особи у цій справі) від 13.08.2008 № 281 доводить, що відмова у виплаті позивачу доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, пов'язується з діями відповідача, а не третьої особи.
Зі змісту пунктів 3, 6 та 15 Постанови КМУ від 20.09.2005 року №936 вбачається, що фактичне нарахування і виплату сум соціальних виплат і доплат (видів допомоги) здійснюють органи соціального захисту населення (управління (відділи) праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад), а підприємства - працедавці виконують функції агента з виплат.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача у проведенні перерахунку і здійсненні виплати позивачу недоотриманих сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є неправомірною лише по відношенню до виплат, що мали здійснюватися за періоди з 01.01.2000 по 31.12.2005, з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.05.2008, у зв'язку з чим позов про визнання дій відповідача неправомірними підлягає задоволенню частково.
Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цією ж статтею встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була надіслана позивачем до суду засобами поштового зв'язку 04.12.2008, про що свідчить відмітка підприємства поштового зв'язку на конверті. Вимоги позивача, що випливають з права на отримання доплат, як різновиду соціальної виплати, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.
Представник відповідача в письмових запереченнях на адміністративний позов просив суд застосувати положення частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Виплати, передбачені статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХП, мають періодичний характер і повинні здійснюватися щомісячно. Отже, позивач, кожного місяця отримуючи доплату, не міг не знати про порушення наданого йому законом права.
Таким чином право позивача, що підлягає захисту судом, обмежується проміжком часу в один рік, а саме - з 04.12.2007.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період з 01.01.2000 по 03.12.2007 задоволенню не підлягають.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, а також враховуючи ту обставину, що позивачем не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не наведено поважності причин пропущення цього строку, а відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог з причин пропущення строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають лише вимоги позивача, що випливають з права на отримання підвищення до пенсії працюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, лише за період з 4 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 травня 2008 року.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки позивачем не надано суду документальних доказів здійснення ним судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. 1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. 2. Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 недоотриманих сум щомісячної доплати як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, передбаченому статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ, -протиправними.
3. 3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації здійснити дії по перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати як пенсіонеру, який працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у передбаченому статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а також додаткової щомісячної доплати у розмірі 25 % від розміру мінімальної заробітної плати за період з 04.12.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.05.2008 з урахуванням раніше здійснених виплат.
4. 4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.