Провадження № 22-ц/803/1241/20 Справа № 201/6919/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
27 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про припинення протиправних дій щодо обліку заборгованості та зобов'язання укласти договір,
У червні 2019 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 серпня 2017 року на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Послуги з теплопостачання і постачання гарячої води за зазначеною адресою надаються КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, яке у лютому 2019 року надіслало їй повідомлення щодо наявності заборгованості за надані послуги станом на 01 лютого 2019 року в розмірі 41 171,45 грн, особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Станом на 01 березня 2019 року їй повідомлено про наявність заборгованості за надані послуги в розмірі 22 137,06 грн, особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Оскільки між сторонами не було укладено жодного правочину щодо переведення на неї боргу за комунальні послуги попереднього власника належної їй квартири, фактично опалювальна площа квартири від зазначеної в повідомленні про борг відрізняється, а також у зв'язку з відкриттям відповідачем двох особових рахунків за однією адресою і нарахування різних сум заборгованості за цими рахунками, просить припинити протиправні дії відповідача щодо обліку заборгованості інших осіб за нею за комунальні послуги у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема заборонити відповідачу розміщувати у будь-якій формі відомості про борги інших осіб поряд з її прізвищем, ініціалами та по-батькові, якщо таке розміщення створює враження, що це її борг, вимагати сплати таких боргів; зобов'язати відповідача укласти з нею договір про надання житлово-комунальних послуг; покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки протиправним діям відповідача, направленим на вимогу сплати боргу попереднього власника квартири від позивача; не надав оцінки досудовій вимозі про повернення заборгованості попереднього власника квартири, яка є незаконною та порушує права позивача; що відповідач порушує права позивача шляхом розміщення у будь-якій формі відомостей про борги інших осіб поряд з її прізвищем, якщо таке розміщення створює враження що це її борг.
Суд першої інстанції не вірно застосував Положення бухгалтерського обліку, оскільки безнадійна дебіторська заборгованість це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником, або за якою минув строк позовної давності. Дебітори - це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми коштів. Отже, зазначене виключає можливість ведення обліку на особовий рахунок, відкритий за адресою проживання позивача (не за його особою), оскільки зазначені положення вимагають ведення обліку заборгованості за дебіторами - юридичними або фізичними особами. Через невірне застосування норм права, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо законності ведення обліку за адресою міста проживання позивача (не за його особою), через що залишив поза увагою незаконність таких дій, які призводять до вимагання сплати послуг з позивача, які вона не споживала та відсутності можливості пред'явлення такого боргу до виконання належною особою.
Вказує на те, що зобов'язання щодо сплати послуг з теплопостачання виникло у позивача з 03.08.2017 року, з моменту виникнення права власності на квартиру.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний спосіб захисту позивачем своїх порушених прав, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права та інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вважає обраний спосіб захисту таким, що відповідає нормам законодавства, що призведе до відновлення становища, що існувало до порушення та є законним і логічним наслідком визнання дій відповідача незаконними.
Посилаючись на положення ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»щодо договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг, вважає, що вимога про зобов'язання відповідача укласти договір на житлово-комунальні послуги є належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки відповідач ухиляється від укладення такого.
Посилається на те, що судом першої інстанції, під час ухвалення рішення було порушено принцип рівності сторін, оскільки до уваги були прийняті лише доводи відповідача у справі, які не були перевірені матеріалами справи та нормами матеріального права. Через невірне застосування норм матеріального права, невідповідність рішення суду обставинам справи, неналежну оцінку доказів, суд порушив право позивача на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом.
Відповідач, в порядку ст.360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на відсутність доводів, які б спростовували законність ухваленого рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 серпня 2017 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
До позовної заяви позивачем додана роздруківка про необхідність сплати 41 172,45 грн за опалення. Адреси, ідентифікаційних даних щодо адресата цього документа, номеру особового рахунку зазначений документ не містить.
Відповідно до заяви № 1437 ОСОБА_1 від 09 квітня 2019 року, адресованої КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, особовий рахунок № НОМЕР_2 був закріплений за ОСОБА_1 .
Встановлено, що за адресою належної ОСОБА_1 на праві власності квартири обліковується заборгованість за надані відповідачем послуги, яка виникла до придбання у власність ОСОБА_1 цієї квартири і існувала станом на момент укладення нею правочину щодо придбання квартири.
Листом № 668-сс від 28 травня 2019 року КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради ОСОБА_1 . повідомлено про правомірність нарахування їй заборгованості за спожиті попереднім власником квартири надані відповідачем послуги.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до ч.5 зазначеної статті Закону, підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.
Згідно зі ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Встановлено, що особовий рахунок, відкритий за адресою міста проживання позивача (не за її особою) є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора, тобто відповідача.
Виходячи з вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства.
Положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язують споживача укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем відповідного договору, а чинним законодавством на споживача покладено обов'язок укласти такий договір з підприємством, яке надає відповідні комунальні послуги. Проте відсутність укладеного договору не звільняє КП «Теплоенерго» надавати позивачу послуги теплопостачання, а позивача як споживача таких послуг - здійснювати оплату послуг, які нею було отримано.
Встановивши вищезазначені обставини, суд першої інстанції керуючись положеннями ст.ст.11, 15, 16 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача про протиправність вчинених відповідачем відносно неї дій щодо направлення вимоги про сплату боргу попереднього власника квартири; незаконність досудової вимоги про сплату заборгованості попереднього власника квартири; про порушення прав позивача через розміщення у будь-якій формі відомостей про борги інших осіб поряд з її прізвищем, якщо таке розміщення створює враження що це її борг; помилковість висновків суду про те, що особовий рахунок відкривається не за особою, а за приміщенням, не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Враховуючи зазначене, для ведення обліку розміру наданих послуг із централізованого теплопостачання та розміру оплати за надані послуги саме за приміщенням, до якого подаються послуги із централізованого теплопостачання, закріплюється особовий рахунок.
Отже, особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу, і відкриття особового рахунку на нового власника відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного особового рахунку із наявною на ньому заборгованістю, якщо така мається. Зміна власника приміщення, за яким обліковується послуга, не є підставою припинення ведення обліку за особистим рахунком, який закріплено за певною адресою до якої надаються послуги.
Встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 09.04.2019 року № 1437 у автоматизовану базу даних обліку особових розрахунків було внесено зміни про нового власника ОСОБА_1 . Відповідно, подальші досудові вимоги були адресовані на ім'я власника квартири.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Особовий рахунок, відкритий на ім'я позивача в комунальному підприємстві «Теплоенерго» Дніпровської міської ради є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора, тобто відповідача.
При переоформленні особового рахунку квартиронаймача або власника відбувається перехід заборгованості по особовому рахунку квартири за послуги попередніх власників, тому списати, не нараховувати або виключити заборгованість попереднього власника у відповідача не має жодних правових підстав. Проте, це не означає, що саме позивач має заборгованість за надані відповідачем послуги за період до укладення договору купівлі-продажу від 03.08.2017 року, оскільки його умовами не передбачено перехід заборгованості по комунальним послугам до покупця - ОСОБА_1 (а.с.10).
Доводи апеляційної скарги позивача щодо зобов'язання відповідача укласти з нею договір про житлово-комунальні послуги, оскільки відповідач ухиляється від укладення такого, не можуть бути прийняті судом до уваги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Згідно з ч. ч.1, 5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку. Відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Обов'язок споживача теплової енергії - своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії встановлений пунктом 1 частини 3 статті 24 Закону України «Про теплопостачання».
Відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуги з постачання теплової енергії не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати своєчасну оплату за отримані послуги.
Між тим, матеріали справи не містять жодних належних доказів, до суду апеляційної інстанції вони також не надані, на підтвердження того, що позивач здійснювала певні наміри щодо укладення з відповідачем договору про надання послуг з постачання теплової енергії, не надано також доказів відмови чи ухилення відповідача від укладення вказаного договору.
Окрім того, пропозиція відповідача щодо укладення відповідного договору виражена у листі на ім'я ОСОБА_1 від 28.05.2019 року.
Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Позивачем не надано належних доказів в обґрунтування вказаних вимог та доводів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний спосіб захисту позивачем своїх порушених прав, не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення, визнання порушених або оспорюваних прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений в ст. 16 ЦК України.
Тобто власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який визначається законом.
Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача як на доказ порушення її прав на дії КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради щодо обліку заборгованості за спожиті колишнім власником комунальні послуги за нею, оскільки направлення повідомлення про наявність заборгованості за спожиті комунальні послуги є різновидом претензії, не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, крім рекомендації сплатити заборгованість.
Зазначені на обґрунтування позовних вимог обставини можуть бути запереченням у разі пред'явлення позову про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданим позивачем доказам, що судом було порушено принцип рівності сторін, про невірне застосування судом норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова