вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2020 р. Справа№ 910/17698/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Разіної Т.І.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 22.01.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АТЕК"
на рішення господарського суду міста Києва
від 28.03.2019 (повний текст рішення складено 05.04.2019)
у справі №910/17698/18 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Київської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "АТЕК"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
3. ОСОБА_3
4. ОСОБА_4
5. ОСОБА_5
про зобов'язання вчинити дії,
Київська міська рада звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "АТЕК" про зобов'язання передати безоплатно гуртожиток по вул. Чистяківська, 4 у м. Києві загальною площею 7233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Київської міської ради "Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств" від 26.06.2018 № 1021/508, позивач звернувся до відповідача - власника гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 4 з листом від 30.07.2018 № 003-1553 про розгляд питання безоплатної передачі вказаного гуртожитку. Проте, у відповідь на вказаний лист відповідач листом від 08.08.2018 року № 45 відмовився передавати гуртожиток до комунальної власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2019 позов задоволено. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "АТЕК" передати безоплатно гуртожиток по вул. Чистяківська, 4 у м. Києві загальною площею 7233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на користь Київської міської ради 1762,00 грн. судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "АТЕК" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №910/17698/18 та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції викладеної у апеляційній скарзі на рішення місцевого господарського суду відповідач посилався на те, що судом першої інстанції в порушення процесуальних норм не розглянуто клопотання про відкладення розгляду справи і про залишення позовної заяви без розгляду та про їх подачу не вказано у рішенні місцевого господарського суду, що за твердженням відповідача призвело до того, що останній був позбавлений можливості прийняти участь у розгляді справи по суті, а також справа розглядалась судом першої інстанції без належної сплати судового збору позивачем.
Крім цього, відповідач зазначив про невірне застосування норм матеріального права, яке полягає у тому, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" розповсюджується на Приватне акціонерне товариство "АТЕК", оскільки факт одержання майна у власність мав місце завдовго до прийняття законів які регулювали приватизацію та корпоратизацію.
Також відповідач стверджував, що спірний гуртожиток ніколи не був, включеним до статутного фонду і взагалі не міг бути включеним до нього.
Разом з цим, відповідач зазначив, що він позбавлений можливості вживати будь-які дії стосовно розпорядження своїм майном, у тому числі безоплатної передачі позивачу, оскільки на вказаному об'єкті накладено в межах кримінальних справ відповідні обтяження, які забороняють власнику - відповідачу вживати будь-які дії щодо вказаного майна, зокрема:
10.08.2018 за реєстровим номером 27523366 ухвала Печерського районного суду міста Києва від 31.07.2018 в інтересах Департамента внутрішньої безпеки НП України.
30.03.2017 за реєстровим номером 20328509 ухвала Шевченківського районного суду міста Києва в інтересах Головного слідчого управління СБ України.
Враховуючи викладене, відповідач наголошував на тому, що зобов'язання здійснити безоплатну передачу майна на користь позивача є порушенням вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва та ухвали Шевченківського районного суду міста Києва, якими заборонено відповідачу вживати будь-які дії щодо розпорядження своїм майном.
Відповідачем до Північного апеляційного господарського суду подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/17698/18 до набрання законної сили судом рішенням пов'язаної справи №910/6015/19, яке представником відповідача 02.10.2019 в судовому засіданні не підтримано та колегією суддів залишено без розгляду.
Також до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначив хронологію набуття ним права власності на гуртожиток по вулиці Чистяківська, 4 у наступній послідовності:
По-перше, спірний гуртожиток побудовано за кошти Київського екскаваторного заводу та введено в експлуатацію в березні 1972 (відповідно до рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 31.03.1972 № 442).
По-друге, на підставі державного акту викупу від 15.01.1991, виданого на виконання вимог додаткової угоди до договору оренди майна Київського екскаваторного заводу від 24.09.1990, гуртожиток по вулиці Чистяківська, 4 безоплатно перейшов у власність трудового колективу Київського екскаваторного заводу.
По-третє, трудовий колектив Київського екскаваторного заводу 23.01.1991 заснував Приватне акціонерне товариство "АТЕК" (протокол конференції засновників № 1). Цим же протоколом затверджено статут відповідача відповідно до п. 3.2 якого, передане безкоштовно майно переходить у власність останнього, проте на таке майно акції не випускаються, в статутний капітал майно не включається.
По-четверте, з 2003 - по 2005 роки господарськими судами всіх інстанції розглядалась справа № 31/514-6/431 під час розгляду якої досліджувалась правомірність набуття відповідачем права власності на об'єкти соціально - культурного призначення, в тому числі на гуртожиток по вулиці Чистяківській 4 у м. Києві.
По-п'яте, починаючи з 2003 - по 2015 роки відносно відповідача порушувались провадження у справі про банкрутство, вводились процедури розпорядження майном, санації. Після того, як в серпні 2015 року в рамках процедури санації (справа №15/181-б) підприємство відновило платоспроможність, 14.03.2016 відбулась реєстрація належного відповідачеві майна.
По-шосте, право власності відповідача на гуртожиток по вулиці Чистяківська, 4 у місті Києві було зареєстровано відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2016 №28716164.
Відповідач наголошував на тому, що передача майна від Міністерства важкого машинобудування СРСР до трудового колективу Київського екскаваторного заводу оформлювалась додатками до договору, зокрема додатком № 1 стала інвентаризаційна відомість основних засобів виробництва Київського екскаваторного заводу, в якій було перелічено матеріальні цінності закріпленні за цехами, а в додатку № 2 було зазначено вартість майна котре приймалось орендарем, в даний перелік увійшли фонди комунального господарства (п. 3 додатку № 2). Оскільки такі фонди не відносились безпосередньо до виробництва, то їх вартість була включена без проведення інвентаризації на підставі наявних документів.
Щодо відсутності документації відносно гуртожитка по вулиці Чистяківська, 4 в БТІ міста Києва відповідач посилався на те, що Київський екскаваторний завод був підприємством всесоюзного підпорядкування. А ні документообіг, а ні контроль за діяльністю не здійснювався державними органами УРСР до 1991року, чи України з 1991 року, підтвердженням цього слугує укладення договору оренди 24.09.1991 саме з Міністерством важкого машинобудування СРСР, а не профільним Міністерством Ради Міністрів УРСР. Відтак, на думку відповідача, документація, в тому числі, технічні паспорти на будівлю не надавались до державних органів УРСР.
Короткий зміст відзиву позивача на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд апеляційної інстанції, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства з наступних підстав.
Позивач стверджував, що відповідач, як юридична особа під час розгляду судом першої інстанції даної справи не був обмежений кількістю своїх представників, тому на думку позивача обставини неможливість прибуття представника відповідача, зокрема юридичної особи в судове засідання до місцевого господарського суду першої інстанції через прийманням його участі у кримінальній справі не було винятковою підставою для відкладення розгляду справи.
Разом з цим, позивач зазначив, що встановлення належності сплати судового збору перевіряється виключно судом, тому підстави на які посилався відповідач у апеляційній скарзі стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права за твердженням позивача є необґрунтованими та безпідставними.
На думку позивача, гуртожиток за адресою місто Київ, вулиця Чистяківська 4, як і все майно Київського екскаваторного заводу було відчужено у власність відповідача на підставі договору оренди майна Київського екскаваторного заводу від 24.09.1990 року та додаткової угоди про викуп орендованого майна організацією орендарів Київського екскаваторного заводу від 24.09.1990.
Відповідно до п. 3.2. першого статуту відповідача, затвердженого протоколом конференції засновників від 23.01.1991 зареєстрованого за № 198, статутний капітал товариства складає 37811 карбованців, що на думку позивача повністю відповідає сумі викупленого майна, а тому включає передані безкоштовно об'єкти, в тому числі спірний гуртожиток.
Разом з тим, позивач зауважував на тому, що як було зазначено відповідачем на момент створення Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (як і на теперішній час) усі майнові активи, валютні та інші цінності включені до статутного фонду відображаються у їх грошовому еквіваленті.
З огляду на викладене, позивач вважає підтвердженим факт включення гуртожитку до статутного капіталу відповідача, що є майновим активом, який був відчужений в інший спосіб, як передбачено ч. 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Також позивач наголошував на тому, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №757/18818/19-к-4, відповідно до якої задоволено клопотання адвоката Шейгас М.В. в інтересах відповідача про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного сулу міста Києва від 07.02.2019 та скасовано арешт зокрема і на будівлю спірного гуртожитку.
Таким чином, за твердженням позивача, апеляційна скарга будується на домислах і припущеннях відповідача, які не мають належного обґрунтування та не можуть бути належними та допустимими доказами у справі.
Крім цього, до Північного апеляційного господарського суду позивачем подано письмові пояснення, стосовно того, що спірний гуртожиток набуто у власність відповідача після 01.12.1991, а також даний гуртожиток не був побудований за власні або залучені кошти приватними або колективними власниками, тому на думку позивача, спірний гуртожиток є таким, який підпадає під застосування дій Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та про необхідність його передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва посилаюсь на судову практику Верховного Суду, викладену в постанові від 13.05.2019 по справі №924/166/18, у постанові від 06.09.2018 по справі № 904/10435/17, у постанові від 29.07.2019 у справі № 927/224/18.
Щодо доводів відповідача у апеляційній скарзі про накладення арешту на спірне майно, позивач зауважував, що вказане обтяження не є підставою для незастосування норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Позивачем до Північного апеляційного господарського суду подані письмові пояснення, відповідно до яких останній надав пояснення щодо повноважень Київської міської ради про прийняття спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва, права звернення позивача з даним позовом до господарського суду, поширення дій норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на спірний гуртожиток, а також пояснення щодо застосування способу передачі гуртожитку саме на без компенсаційній основі.
Короткий зміст письмових пояснень представника третіх осіб-1-,2-3 на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів
Заперечуючи проти доводів викладених у апеляційній скарзі, представник третіх осіб-1,-2,-3 вказував на те, що під час приватизації в 1990-х роках соціальна сфера до статутного капіталу ЗАТ "АТЕК" не входила і постановою Верховної Ради України було введено мораторій на зміну форми власності підприємств до створення Фонду Державного майна України.
Також, представник третіх осіб-1,-2,-3 зазначив, що Фонд Державного майна України створено лише 1992 році, тоді як на правовстановлюючі документи на які відповідач посилається, а саме на Державний акт виданий м. Москва і датований - 15.01.1991.
За твердження представника третіх осіб-1,-2,-3 невідомим фактом є незаконна передача житлового фонду - гуртожитку по вулиці Чистяківській 4, у місті Києві до приватної власності відповідача та подальший його продаж, оскільки з усіх установ, у тому числі з Фонду державного майна України надходять відповіді, що жодних документів по приватизації колишнього заводу Київського ордена Трудового Червоного прапора екскаваторного заводу на даний час відповідач не має і у нього не було.
При цьому, представник третіх осіб наголошував на тому, що єдиними документами відповідача, якими він доводить приватизацію є безліч рішень господарських судів, без прийняття жодного рішення по суті спору.
Таким чином, представник третіх осіб-1,-2,-3 стверджував, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спірний гуртожиток побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема відповідачем, за власні або залучені кошти.
З урахуванням викладеного, представник третіх осіб-1,-2,-3 вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке ґрунтується на вимогах закону і відновлює порушені права мешканців гуртожитку.
Також представник третіх осіб-1,-2,-3 до Північного апеляційного господарського суду надав письмові пояснення, в яких заперечував проти доводів викладених у апеляційній скарзі та просив відхили апеляційну скаргу та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.
Процедура апеляційного провадження у Північному апеляційному господарському суді
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.
У визначений судом апеляційної інстанції строк відповідачем усунено недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 поновлено Приватному акціонерному товариству "АТЕК" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18; зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; призначено справу до розгляду на 06.08.2019.
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 у справі №910/17698/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/17698/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.; призначено справу до розгляду на 11.09.2019.
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 у справі №910/17698/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/17698/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В.; призначено справу до розгляду на 02.10.2019.
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі №910/17698/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/17698/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В., призначено судове засідання за раніше визначеною датою та часом.
02.10.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 30.10.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 призначено справу до розгляду на 27.11.2019.
В судовому засіданні 27.11.2019 оголошено перерву до 18.12.2019 та судом апеляційної інстанції зобов'язано відповідача надати оригінали документів, а саме: договір оренди майна від 24.09.1990, додаткову угоду від 24.09.1990, Державний акт викупу майна від 15.01.1991, Акт прийому-передачі від 24.09.1990.
В судовому засіданні 18.12.2019 оголошено перерву до 22.01.2020 та повторно судом апеляційної інстанції зобов'язано відповідача надати суду оригінали документів: договір оренди майна від 24.09.1990, додаткову угоду від 24.09.1990, Державний акт викупу майна від 15.01.1991, Акт прийому-передачі від 24.09.1990.
В судове засідання 22.01.2020 з'явилися представники позивача, відповідача, представник третіх осіб -1,-2,-3 та треті особи-4,-5, які підтримали правову позицію щодо апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "АТЕК".
В судове засідання представник відповідача не надав витребуваних ухвалою суду оригіналів документів, які б підтверджували факт набуття права власності на спірний гуртожиток, пояснивши тим, що у відповідача вказані документи відсутні, оскільки виявлено факт відсутності даних оригіналів документів, у зв'язку з чим, останній 17.01.2020 звернувся із заявою до поліції.
Представником відповідача в судове засідання подано заяву про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду від розгляду справи №910/17698/18, про, що колегією суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. винесено ухвалу про залишення заяви відповідача про відвід колегії суддів без розгляду та визнано подання даної заяви відповідачем зловживанням процесуальними правами.
Також, представником відповідача в судове засідання подано лист від 22.01.2020 з додатками на 7 арк., зі змісту якого не вбачається вимог про приєднання даного листа та доданих документів до матеріалів справи, тому колегія суддів не приймає до уваги додані відповідачем до листа документи при винесенні постанови.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Фактичні обставини справи
24.09.1990 між Міністерством важкого машинобудування СРСР та організацією орендарів Київського екскаваторного заводу було укладений договір оренди державного майна заводу та додаткову угоду про право його викупу.
Згідно п. 1.1 вказаного договору в оренду передавалося все майно заводу, яке знаходилось у нього на балансі станом на 1 жовтня 1990 року, в тому числі і невиробничі основні фонди.
Відповідно додаткової угоди право викупу орендованого майна здійснювалось шляхом передачі за плату промислово-виробничих фондів (п. 2) та безоплатної передачі у власність організації орендарів невиробничих фондів (п. 3).
Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що виробничі основні фонди, а також невиробничі основні фонди (комунального господарства, соцкульпобуту, охорони здоров'я) передаються безоплатно із забезпеченням їх утримання.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що на виконання рішення Київської міської ради "Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств" від 26.06.2018 р. № 1021/508, звернувся до відповідача - власника гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 4 з листом від 30.07.2018 р. № 003-1553 про розгляд питання безоплатної передачі вказаного гуртожитку.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 08.08.2018 року № 45 повідомив позивача про те, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на Приватне акціонерне товариство "АТЕК", оскільки гуртожиток не включений до статутного капіталу останнього, а також зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
Даний спір виник у зв'язку з відмовою відповідача передати безоплатно гуртожиток по вул. Чистяківська, 4 у м. Києві загальною площею 7233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Рішенням господарського суду міста Києва позов задоволено. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "АТЕК" передати безоплатно гуртожиток по вул. Чистяківська, 4 у м. Києві загальною площею 7233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на користь Київської міської ради 1762,00 грн. судового збору.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Позиція Північного апеляційного господарського суду
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Київської міської ради, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 4 як і все майно Київського екскаваторного заводу, було відчужено у власність відповідача на підставі договору оренди майна від 24.09.1990 р. та додаткової угоди про викуп орендованого майна організацією орендарів Київського екскаваторного заводу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 3.2. першого статуту відповідача затвердженого протоколом конференції засновників від 23.01.1991 зареєстрованого останнім за № 198, статутний капітал товариства складає 37811 карбованців, що повністю відповідає сумі викупленого майна, а тому не включає передані безкоштовно об'єкти, в тому числі і гуртожиток.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі зазначено, що на момент створення Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (як і на сьогоднішній день) усі майнові активи валютні та інші цінності включені до статутного фонду відображаються у їх грошовому еквіваленті.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість, відповідачем не надано суду доказів того, що спірний гуртожиток перебуває поза межами статутного капіталу товариства, а також не надано доказів того, що вказаний гуртожиток закріплений на балансі підприємства чи у будь-який інший спосіб.
Також судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом мешканців гуртожитку по вул. Чистяківська, 4 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради, приватного акціонерного товариства "АТЕК" про визнання частково незаконним розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, визнання незаконним включення до статутного капіталу ЗАТ "АТЕК" та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до заперечення на позовну заяву представником відповідача зазначено, що виключення гуртожитку зі статутного капіталу ПрАТ "АТЕК" призвело-б до порушення загального порядку зменшення статутного капіталу акціонерного товариства передбаченого чинним законодавством та порушення майнових прав та інтересів акціонерів згаданого товариства, гарантії яких згідно п. 3.ч. 2 ст. 152 Цивільного кодексу України, встановлюються законом.
Зазначене твердження представника відповідача підтверджує те, що спірний гуртожиток включений до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства "АТЕК ".
Частиною 3 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що його дія поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
Частиною 4 ст.1 вказаного нормативно-правового акту унормовано, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
Системний аналіз положень частин 3-4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", дозволяє зробити висновок про те, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, за винятком гуртожитків, що перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ). Також, Закон не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного Закону, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Отже, серед винятків, на які не поширюється дія цього Закону, відсутні об'єкти права державної власності (гуртожитки), які були безоплатно включені до статутних фондів організацій, створених у процесі приватизації.
Колегія погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, зокрема з тим, що дія Закону України "Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на гуртожитки, які були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) та в подальшому були відчужені в іншій спосіб, а тому для реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 4 спірний гуртожиток (як цілісний майновий комплекс) має бути переданий безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Більш того, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачає, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Спірний гуртожиток, що увійшов до статутного фонду відповідача в процесі приватизації, в силу вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", в т.ч. за рішенням суду, підлягає передачі у власність територіальної громади.
Вказана вище норма Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" є імперативною, тому відповідач набув обов'язку щодо передачі в комунальну власність спірного гуртожитку, і відсутність затвердженої програми передачі гуртожитків, не є підставою для нівелювання обов'язку з передачі спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку дія вказаного нормативно правого акту направлена саме на забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які у даному випадку, як вбачається зі змісту депутатського звернення депутата Київської міської ради ОСОБА_6 , неодноразово звертались з проханням забезпечити їх житлові права, зокрема на приватизацію займаних кімнат.
Враховуючи вищевикладене, відсутність Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у відповідному періоді не виключає можливість задоволення позову про зобов'язання передачі гуртожитку, розглянутому у судовому порядку.
Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
Положення статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачають здійснення передачі гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб у власність територіальних громад на добровільних (договірних) умовах, а у разі відмови - за рішенням суду.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спірний гуртожиток було побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема відповідачем, за власні або залучені кошти.
З наявного у справі листування вбачається, що сторони не змогли досягти згоди щодо вирішення питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, що й зумовило подання позову в даній справі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.
Оскільки відповідач не вчиняє дій щодо передачі спірної будівлі у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, колегія суддів визнає правомірним звернення позивача як представницького органу цієї громади відповідно до статті 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
У той же час стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Аналізуючи частину 5 статті 41 Конституції в системному зв'язку з частинами 1-2 статті 47 Конституції України, колегія суддів зазначає про те, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є нестворення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну.
Отже, примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотримання визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується зазначеними статтями Конституції України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №927/224/18.
Частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також передбачено можливість обмеження права на вільне володіння своїм майном, зокрема, зазначено, що "попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".
У справі "Прессос Компанія Нав'єра С.А." та інші проти Бельгії (рішення від 20.11.1995, Series A No. 332) Європейський суд з прав людини підкреслив, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Суд наголосив, що цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і Суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства".
У справі "Україна-Тюмень" проти України (рішення від 22.11.2007) Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Суд не може не скористатися своїми повноваженнями щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Протоколу лише за виключних обставин (пункти 55-57 рішення).
Оскільки передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, а отже, припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна не порушує норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, доводи відповідача про відсутність підстав для передачі спірного гуртожитку з приватної власності у примусовому порядку є безпідставними.
Крім того, як зазначалось вище, статтею 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад та передбачено, що гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Щодо посилань скаржника стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині, з огляду на наступне.
Скаржником не наведено жодної виняткової підстави в розумінні ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, яка б зумовила суд першої інстанції відкласти розгляд справи через неможливість прибуття у судове засідання представника юридичної особи, оскільки така підстава не є винятковою, так як юридична особа не обмежена у кількості своїх представників.
Разом з цим, заперечення відповідача стосовно того, що справа в суді першої інстанції розглядалась без належної сплати позивачем судового збору та залишення з цих підстав позову без розгляду, колегію суддів до уваги не приймаються, оскільки в даній справі позивачем заявлений позов немайнового характеру і сплачений судовий збір у розмірі 1762,00 грн за ставкою, яка діяла на момент подачі позову (29.12.2018) до місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
Інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведене вище.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Приватного акціонерного товариства "АТЕК" викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АТЕК" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2019 у справі №910/17698/18 - без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27.01.2020.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Т.І. Разіна
К.В. Тарасенко