Ухвала
27 січня 2020 року
м. Київ
справа №306/2668/16
провадження № 61-708ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми індексу інфляції і трьох відсотків річних за час прострочення виконання зобов'язання,
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми індексу інфляції, трьох відсотків річних за час прострочення виконання зобов'язання.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - стягнуто з відповідача на користь позивача вартість відновлювального ремонту нерухомого майна в сумі 46 854,00 грн, вартість пошкодженого майна у сумі 4 190,00 грн та вартість судової технічно-будівельної експертизи у сумі 2 500,00 грн. На підставі виконавчого листа по вищевказаній справі, відділом ДВС Свалявського РУЮ відкрито виконавче провадження від 22 липня 2013 року. З часу прийняття рішення, боржник ОСОБА_1 жодної суми на погашення заборгованості не сплатив, продовжує користуватися коштами позивача, ухиляється від зобов'язань. В мотивування своїх вимог позивач зазначає, що за рішенням суду, відповідач прострочив виплату заподіяної позивачу майнової шкоди, визначеної йому у розмірі 53 544,00 грн на 1 281 день, починаючи з дати набрання рішенням законної сили від 14 травня 2013 року, а тому повинен сплатити 3% річних та індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання. У зв'язку з цим, просить суд стягнути з відповідача грошову суму на загальну суму 57 325,97 грн, з них: 51 687,97 грн - індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання; 5 638,00 грн - три відсотки річних. 19 січня 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Білик П. Б., подали до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача грошову суму на загальну суму 52 069,43 грн, з них: 46 388,43 грн - індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання; 5 638,00 грн - три відсотки річних, оскільки відповідачем частково погашалась заборгованість у період з травня 2015 року по 06 січня 2017 року.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року у зміненому та уточненому позові ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми на загальну суму 52 069,43 грн, а саме: 46 388,43 грн - індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання; 5 681,00 грн - трьох відсотків річних відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Свалявського районного суду від 08 лютого 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Свалявського районного суду від 08 лютого 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 46 388 (сорок шість тисяч триста вісімдесят вісім) 43 грн - індексу інфляції за весь час прострочення, 5 681 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят одна) грн - три відсотки річних, а всього - суму в розмірі 52 069 (п'ятдесят дві тисячі шістдесят дев'ять) 43 грн.
Вирішено питання розподілу судового збору.
03 січня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у вище вказаній справі.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 52 069,43 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд)згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми індексу інфляції і трьох відсотків річних за час прострочення виконання зобов'язання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко