22 січня 2020 року м. Херсон
справа № 663/2390/17
провадження № 22-ц/819/80/20
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач)Кузнєцової О.А.,
суддів:Приходько Л.А.,
Радченка С.В.,
секретарКутузова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Скадовського районного суду Херсонської області у складі судді Клімченка М.І. від 03 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на спадщину за законом та стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні,
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначкеним позовом. В обгрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько та чоловік відповідачки - ОСОБА_4 , який проживав у м. Києві. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким належні йому житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 заповів їй - ОСОБА_2 та дружині - ОСОБА_3 , які прийняли спадщину. У 2015 році вона в розмові з відповідачкою дізналася, що остання 15 вересня 1989 року, тобто у період перебування у шлюбі з відповідачем придбали житловий будинок в АДРЕСА_2 та приватизували земельну ділянку для обслуговування придбаного житлового будинку площею 0, 0524 га. У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини за законом на 1/4 частку вказаного будинку та земельної ділянки та отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. 22 травня 2006 року ОСОБА_3 продала вказаний житловий будинок та земельну ділянку, після чого нові власники знищили спадкове майно та побудували новий будинок. Вважає, що за вказаних обставин ОСОБА_3 повинна компенсувати її частку у спадковому майні, яка складається з 1/4 частки у праві спільної часткової власності та земельної ділянки на момент їх продажу з покриттям інфляційних витрат до цього часу. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд:
- визнати за нею право на спадщину за законом у частині 1/4 частки житлового будинку по АДРЕСА_2 ;
- визнати за нею право на спадщину за законом у частині 1/4 частки земельної ділянки площею 0, 0524 га, кадастровий номер 6524710100:01:089:0003, по АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію вартості за належні їй частки у спадковому майні, а саме: за 1/4 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 та за 1/4 частку земельної ділянки у загальному розмірі 201 586,09 грн.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 03 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суд скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі
Відзивів (заперечень) на скаргу до апеляційного суду не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільним процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, позивачка, як спадкоємець першої черги, має право на 1/4 частки спадщини за законом, тому її позовні вимоги є обґрунтованими. Проте, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, встановлений ст.257 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 16 листопада 2004 року (а.с.7).
ОСОБА_2 , позивач по справі, є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 30 грудня 1954 року (а.с.6).
ОСОБА_3 , відповідач по справі, перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_3 від 24 лютого 1949 року (а.с.9).
Згідно договору купівлі-продажу від 15 вересня 1989 року ОСОБА_3 придбала житловий будинок по АДРЕСА_3 (а.с.10-11).
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 належала земельна ділянка по АДРЕСА_2 (а.с.12).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 за 36 000,00 грн. (а.с.14).
Згідно договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0, 0524 га, кадастровий номер 6524710100:01:089:0003, в АДРЕСА_2 за 110 450,00 грн. (а.с.66,67).
З копії спадкової справи, заведеної п'ятою Київською державною нотаріальною конторою, вбачається, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт, в якому заповідав належне йому майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 дружині - ОСОБА_3 та дочці - ОСОБА_2 (а.с.254).
04 травня 2005 року та 05 травня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 (а.с.247, 248).
Довіреністю від 05 травня 2005 року ОСОБА_2 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_4 , уповноважила свою матір - ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , вести її справи по оформленню свідоцтв про право на спадщину після смерті її батька (а.с.246).
Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частки спадкового майна, що складається з житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою (а.с.274-277).
З копії постанови про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії від 21 липня 2017 року вбачається, що видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_3 неможливо, оскільки не була проведена реєстрація права власності на вищевказаний будинок за померлим ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою КП «Херсонське БТІ» Херсонської обласної ради від 09 червня 2015 року за №610 (а.с.304,307).
Звертаючись до суду позовом, позивач однією зі своїх вимог зазначала визнання за нею права на спадщину за законом у частині ј частки житлового будинку по АДРЕСА_2 та 1/4 частки земельної ділянки за цією ж адресою, які належали на праві спільної часткової власності (1/2 частки) її батьку ОСОБА_4 , і на які після смерті останнього також відкрилася спадщина. При цьому вона також зазначала, що вона, разом зі своєю матір'ю, відповідачкою по справі, є спадкоємцями першої черги після смерті батька ОСОБА_6 ., інших спадкоємців немає, у визначені законом строки звернулися до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини. Проте ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не повідомила про наявність зазначеного житлового будинку, продала його, чим позбавила позивачку її права на спадщину за законом на дане нерухоме майно.
Відповідно до ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач має право на частку спадкового майна, яке було придбано відповідачкою, її матір'ю, в період шлюбу, і яке належало спадкодавцеві на праві спільної часткової власності (1/2 частки), що було продано відповідачем в подальшому.
Проте, як вбачається із копії спадкової справи, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є також його син ОСОБА_7 , який також звертався після смерті батька до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с.249,253). Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 про наявсність інших спадкоємців першої черги, а саме ОСОБА_7 , не зазначала, і його долю у спадковому майні позивачем враховано не було.
Заперечуючи проти позову, представник відповідачки посилався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні (а.с.104-105).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, позивачем в апеляційній скарзі вірно зазначено, що строк позовної давності до вимог про визнання права на спадщину за законом не може бути застосовано, оскільки цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права.
Проте, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що перебіг строку позовної давності щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні для позивачки почався з моменту продажу ОСОБА_8 спірного спадкового майна, тобто з 22 травня 2006 року. Як встановлено судом першої інстанці, ОСОБА_2 було відомо про існування будинку в м. Скадовську та його продажу у 2006 році. Зазначені факти було встановлено під час допиту в суді першої інстанції свідків, покази яких судом було визнано належними і допустимими, та такими, що підтверджують обставини, викладенні представником відповідача.
Так, свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є сином ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_3 . Зазначав, що в дитинстві, разом зі своїм братом та матір'ю ОСОБА_2 їздили відпочивати до бабусі і дідуся до м. Скадовська. Бабуся і дідусь купили будинок у м. Скадовську, оскільки дідусю за станом здоров'я було рекомендовано більше часу проводити на морському узбережжі. ОСОБА_2 знала, що її батьки купили цей будинок, обговорювали разом це питання, дідусь продав на автомобіль та частково взяв у позику кошти на будівлю будинку. Коли помер дідусь, ОСОБА_2 була хворою, потребувала допомоги, деякий час була прикута до ліжка після інсульту. Бабуся доглядала за нею, по можливості надавала матеріальну допомогу, і з часом прийняла рішення про продаж будинку в м. Скадовську, оскільки після смерті дідуся вона не мала достатньо коштів щоб утримувати себе і хвору доньку. ОСОБА_2 знала про продаж будинку бабусею. Бабуся просила в нього допомоги, щоб продати будинок, але бабуся його продала сама за допомогою реєлторів. Після інсульту у ОСОБА_2 розвинулось психічне захворювання з ознаками маніакально-депресивного стану. Вона почала погрожувати бабусі і бабуся була змушена покинути помешкання в м.Києві і переїхати жити в ОСОБА_10 . На таперішній час він не проживає з матір'ю. Зі ОСОБА_2 проживає його брат ОСОБА_11 , який сідкує за поведінкою матері та за будинком.
Свідок ОСОБА_11 також пояснив, що він є сином ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_3 . Зазначав, що в дитинстві, разом зі своїм братом та матір'ю ОСОБА_2 їздили відпочивати до бабусі і дідуся до м. Скадовська у їхній будинок. Бабуся і дідусь купили будинок у АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 знала про купівлю її батьками зазначеного будинку. Про це вона казала йому особисто. Також казала, що хоче відібрати у ОСОБА_3 дім, який знаходиться в с.Антонівка. Після смерті дідуся ОСОБА_2 була паралізована, бабуся її виходжувала, і коли вона вилікувалася, то почала казати, що хоче відібрати у бабусі будинок. У 2017 році ОСОБА_2 запитувала у нього, чим можна отруїти бабусю, щоб та померла і заволодіти її будинком. На теперішній час він проживає разом зі своєю матір'ю у будинку в м. Києві.
Свідок ОСОБА_12 зазначала, що в кінці 90-х років ОСОБА_3 повідомила їй, що вона придбала будинок у м. Скадовську. Запрошувала її туди відпочивати, але зазначала, що оскільки будинок маленький, просила приїджати в той час, коли там не будуть відпочивати дочка ОСОБА_2 зі своїми дітьми. ОСОБА_2 постійно їздила відпочивати з дітьми до м. Скадовську. Про продаж будинку їй було відомо, про це її повідомила ОСОБА_3 Зі ОСОБА_2 вона не спілкується.
Проаналізувавши зазначені покази свідків, беручі до уваги всі обставини справи, а також враховуючи те, що ОСОБА_2 , подавши данний позов у жовтні 2017 року (більше ніж через 10 років після того, як відповідачка продала спірне спадкове майно), пропустила позовну давність, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строку позовоної давності, про наслідки спливу якої заявлено відповідачем.
Слід також зазначити, що наявна в матеріалах справи довіреність від 05 травня 2005 року, якою ОСОБА_2 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_4 , уповноважила свою матір - ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , вести її справи по оформленню свідоцтв про право на спадщину після смерті її батька, свідчить про наявність між сторонами довірительних відносин та обізнаності позивачки щодо можливого будь-якого розпорядження відповідачем спадковим майном (а.с.246).
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими як такі, що спростовуються вищевстановленими обставинами справи і при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права. Викладеннні в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку у відповідності до норм чинного законодавства.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 03 вересня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Дата складання повного тексту судового рішення - 27 січня 2020 року.
Головуючий О.А.Кузнєцова
Судді: Л.А.Приходько
С.В.Радченко