Ухвала
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 607/4/16-ц
провадження № 61-1430ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя на постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя про визнання нарахування додаткових витрат безпідставним, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила визнати безпідставним нарахування додаткових послуг за період з 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року; зобов'язати списати суми нарахувань оплати за проживання в гуртожитку в розмірі 4 515,24 грн та здійснити перерахунок нарахувань за житлово-комунальні послуги на суму 2 242, 21 (за період з 01 грудня 2012 року до 31 серпня 2013 року) і 1 910,27 грн (за період з 01 березня 2015 року до 31 травня 2016 року) за нарахування додаткових послуг, тобто за весь період з 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року нарахувань додаткових послуг в сумі 8 667,72 грн; зобов'язати списати з суми заборгованості за проживання в гуртожитку на суму 4 515,24 грн та здійснити перерахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги на суму 2 242 , 21 грн. (за період з грудня 01 грудня 2012 року до 31 серпня 2013 року) і 1 910,27 грн (за період з 01 березня 2015 року до 31 травня 2016 року) за нараховані додаткові послуги, тобто за весь період з 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року нарахувань додаткових послуг в сумі 8 667,72 грн; стягнути з відповідача 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 1991 року вона проживає в кімнаті НОМЕР_1 блоку 16 гуртожитку № 3 Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя по АДРЕСА_3 та здійснює оплату послуг за електроенергію, водопостачання, водовідведення, опалення, квартплату, що надаються відповідачем, згідно з розробленими виконавцем надання послуг та затвердженими Тернопільською міською радою тарифами. Однак, всупереч вимогам закону (пункт 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженим постановою Ради міністрів України від 03 червня 1986 року № 208, Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Закону України «Про житлово-комунальні послуги») відповідач, який не укладав з нею договору, з грудня 2012 року почав нараховувати їй оплату за додаткові послуги, до складу яких входять витрати з оплати праці обслуговуючого персоналу гуртожитку, в тому числі спеціалістів, які обслуговують внутрішньо будинкові мережі, яких вона не отримувала. Факт безпідставності включення відповідачем в оплату за проживання в гуртожитку додаткових послуг за період з 01 вересня 2013 року до 28 лютого 2015 року в сумі 4 515,24 грн, якими вона не користується та які не входять у структуру витрат квартирної плати для мешканців даного гуртожитку, встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року в справі № 607/6310/15-ц, що набрало законної сили. Враховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 02 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2019 року в частині позовних вимог про здійснення перерахунку вартості додаткових послуг скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов'язав Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за нараховані додаткові послуги, виключивши із загальної їх вартості 4 515,24 грн, нарахованих за період з 01 вересня 2013 року до 28 лютого 2015 року. В решті рішення суду залишив без змін.
17 січня 2020 року Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є визнання нарахування додаткових витрат безпідставним, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
Отже, справа № 607/4/16-ц не є справою з ціною позову, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя на постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя про визнання нарахування додаткових витрат безпідставним, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев