Ухвала
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 738/1127/19
провадження № 61-1550ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заочне рішення Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 119 824,65 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 21 березня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 3 800 грн, однак відповідач своїх зобов'язань за договором не виконувала, внаслідок чого станом на 31 травня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 119 824,65 грн, з яких: 3 796,57 грн - заборгованість за кредитом; 116 028,08 грн - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом.
Заочним рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 796,57 грн.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
У січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не взято до уваги наявності між сторонами договірних відносин та невиконання відповідачем умов кредитного договору, складовою якого є Умови та правила надання банківських послуг.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 119 824,65 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).
Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Касаційна скарга мотивована тим, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для заявника виняткове значення, оскільки обмежує права та порушує майнові інтереси позивача.
Наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не обґрунтовано в чому саме виявилася суперечність у застосуванні судами одних і тих самих норм права в оскаржуваних судових рішеннях та в наведеній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду, яке питання права має таке значення для правозастосовчої практики.
У цій справі суди врахували усталену практику Верховного Суду щодо застосування Умов та правил надання банківських послуг, умов стягнення відсотків та пені.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Зазначення в резолютивній частині постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко