Справа № 699/701/19
Номер провадження № 2/699/24/20
(заочне)
23.01.2020 року м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Свитки С.Л.,
за участю секретаря судового засідання Таран О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
09.07.2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить ухвалити рішення та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 43205,22 грн. за кредитним договором б/н від 12.02.2013 року.
Свій позов позивач мотивує тим, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 12.02.2013 року, ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 3596,59 грн, з кінцевим терміном погашення до 31.08.2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту з обов'язком повернути кредит, сплатити відсотки в сумі 0,001 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник сплачує банку щомісячний платіж в сумі 599,43 грн.
Відповідач підтвердив, що Генеральна угода разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позивачем та відповідачем Договір, про що свідчать підписи відповідача та представника позивача на угоді.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав та надав відповідачу кредит.
Відповідач не надавав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яку вона добровільно не погашав, тому і подано даний позов до суду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, до суду поступило клопотання з проханням слухати справу у відсутність представника позивача та підтриманням позовних вимог, відсутністю заперечень проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час, місце розгляду був повідомлений вчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №1940202402433, 1940202460549, причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 12.02.2013 року, згідно якої ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 3596,59 грн строком по 31.08.2013 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту з обов'язком повернути кредит, сплатити відсотки в сумі 0,001 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник сплачує банку щомісячний платіж в сумі 599,43 грн для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, а також інших витрат з кінцевим терміном повернення 31.08.2013 року (п.2.1.)
Згідно п.2.2. Генеральної угоди при порушенні позичальником строку погашення заборгованості позичальник сплачує штраф в сумі 36408,51 грн.
Згідно п.2.11 Генеральна угода разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позивачем та відповідачем Договір, про що свідчать підписи відповідача та представника позивача на угоді (а.с.6).
Копію заяви позичальника, генеральної угоди, витягу з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів, додані позивачем до позовної заяви (а.с.6-31).
Відповідач своєчасно не повертав позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням наданих доказів, прийшов до висновку, що в порушення умов Договору та ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тобто, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за Договором, як вказує позивач, відповідач станом на 15.06.2019 року має заборгованість - 43205,22 грн., яка складається з наступного:
- 3596,59 грн. - заборгованість за кредитом;
- 2,31 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 8056,16 грн. - заборгованість за пенею та комісією;
- 31550,16 грн. - штраф відповідно до п.2.2 генеральної угоди.
Розрахунок суми заборгованості відображено з моменту надання та отримання кредитної послуги, додано на а.с.4-5.
Щодо нарахування відсотків в сумі 2,31 грн за період з 12.02.2013 року по 15.06.2019 року суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів після 31.08.2013 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
У ст.1050 ЦК України передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому суд стягує з відповідача на користь позивача відсотки в сумі 0,22 грн за період з 12.02.2013 року по 31.08.2013 року.
Також позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за пенею та комісією в сумі 8056,16 грн, проте з розрахунку заборгованості вбачається, що вказана сума є комісією і суд не вбачає підстав для її стягнення.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості з яких саме підстав та виходячи з яких умов було проведено нарахування зазначеної суми комісії.
Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Нормами ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування» укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать: 1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності; 2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов'язань за договором про споживчий кредит; 3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит; 4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту; 5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1,статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з положеннями ч.,ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації об'єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року за №520/2614/17.
Позивач уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит на поточні потреби зі сплатою процентів за користування кредитом. Окремо у договорі не було передбачено обов'язку сплати позичальником комісії.
Разом із тим, із позовних вимог вбачається, що банк, встановивши вимогу про стягнення із відповідача заборгованості по комісії не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія.
На підставі вказаного вище, задовольняючи позов банку суд, керуючись положеннями Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", а також враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості комісії.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за Договором не погашає.
Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Не виконуючи належним чином зобов'язання за Договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови Договору.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, суд вважає, що позивач належним чином довів, що відповідач не виконав умови Договору, а тому позов підлягає до задоволення частково та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 35146,97 грн, яка складається: 3596,59 грн. - заборгованість за кредитом; 0,22 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 31550,16 грн. - штраф.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 1921 грн, ціна позову становить 43205,22 грн, судом позов задоволено частково та стягнуто 35146,97 грн, відсоток задоволених позовних вимог становить 81,3% (35146,97 грн*100%/43205,22 грн).
Тому суд, відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідача на користь позивача судові витрати (сплачений судовий збір) пропорційно розміру задоволених позовних вимог і становить 1561,77 грн (1921 грн*81,3%/100%).
Керуючись ст.ст. 263-265, 280-289 ЦПК України, суд
Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області 04.06.1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , інші дані про особу суду не надані, на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 (для погашення заборгованості та судових витрат) МФО 305299) заборгованість за кредитним договором б/н від 12.02.2013 року в сумі сумі 35146,97 станом на 15.06.2019 року та судові витрати (судовий збір) в сумі 1561,77 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Заочне рішення може бути переглянуте Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.
Апеляційна скарга може бути поданою до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення через Корсунь-Шевченківський районний суд.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повне рішення суду складено 23.01.2020 року.
Суддя Свитка С.Л.