Справа № 569/5500/19
21 січня 2020 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Тимощука О.Я.,
при секретарі - Рибачик О.А.,
за участю представника позивача - адвоката Гламазди М.П.,
провівши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 07 лютого 2018 року між ним та відповідачем, було укладено договір позики, відповідно до якого він як позикодавець передав відповідачеві у безвідсоткову позику грошові кошти у розмірі 1 100 доларів США, які позичальник зобов'язувався повернути до 01 червня 2018 року. Факт отримання коштів у позику підтверджується відповідною розпискою, яка була надана відповідачем. У вищезазначений термін Відповідач грошові кошти не повернув.
30 липня 2018 року відповідач видав позивачеві нову розписку, якою підтвердив факт отримання 07.02.2018 року коштів у розмірі 1 100 доларів США та зобов'язався їх повернути до 31.08.2018 року. Однак, грошові кошти відповідач знову не повернув.
Станом на день звернення з позовом до суду сума боргу становить 1 117,91 доларів США, яка складається з 1 100,00 доларів США основного боргу та 17,91 доларів США трьох відсотків річних.
Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь за договором позики від 07.02.2018 року суму боргу в розмірі 1 117,91 доларів США, яка складається з 1 100,00 доларів США основного боргу та 17,91 доларів США річних відсотків та стягнути судові витрати.
Представник позивача - адвокат Гламазда М.П. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просить їх задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Крім того, його виклик в судове засідання на 21.01.2020 року здійснювався через розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України (http://court.gov.ua/) від 28 листопада 2019 року. 16.09.2019 року через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області відповідачем подано клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку із його перебуванням у зоні ООС до 24.12.2019 року. Однак, жодних підтверджуючих доказів на зазначену обставину суду не надано.
Представник позивача надав суду документи, отримані ним в порядку відповіді на його адвокатський запит від ГУ НП у Рівненській області, з якої вбачається. що ОСОБА_2 на підставі наказу Головного Управління Національної поліції в Рівненській області № 1451 від 16.08.2019 року був направлений для проходження стажування з 21.08.2019 року по 24.11.2019 року до ГУПН в Луганській області. Про перебування відповідача в зоні ООС не зазначено. Вказані документи спростовують твердження відповідача про його перебування у зоні ООС з 24.12.2019 року по 21.01.2020 року.
За таких обставин, в зв"язку із повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Заслухавши думку представника позивача - адвоката Гламазди М.П., дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Судом встановлено що 07.02.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позивач як позикодавець надав відповідачеві як позичальнику позику в сумі 1 100 доларів США, яку останній зобов'язувався повернути до 01.06.2018 року. На підтвердження укладення договору позики відповідачем було видано розписку про отримання коштів. У встановлений в розписці термін - 01.06.2018 року позичальник кошти не повернув.
30 липня 2018 року відповідач видав позивачеві нову розписку, в якій підтвердив факт отримання 07.02.2018 року коштів в сумі 1 100 доларів США та зобов'язався їх повернути позикодавцеві до 31.08.2018 року.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
В порядку ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Виходячи з наведених вище норм матеріального права, визначальним фактором при визначенні правовідносин позики є визначення розписки як боргового документа. Борговим документом або документом, що підтверджує факт укладення договору позики, має бути документ в якому визначені основні характеристики договору позики згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України. Таким чином, наявність у розписках визначеного обов'язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) дає можливість визначення правовідносин, що виникли між сторонами як з договору позики.
Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ. Тобто наявність оригіналів документів у позивача може свідчити про наявність певних зобов'язань саме перед ним.
Відповідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Оскільки такий інший розмір не встановлений договором позики відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві 3 % річних від простроченої суми.
З розрахунку суми боргу вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 за період із 01.09.2018 року по 18.03.2019 року по нарахованих трьох відсотках річних складає 17,91 доларів США.
Укладення і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12. А також правовими висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року по справ № 464/3790/16-ц.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до повного задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Позивачем разом із позовом подано попередній (орієнтовний розрахунок судових витрат), згідно якого ним понесено судових витрат по оплаті судового збору у сумі 768,40 грн. та витрат на правничу допомогу у сумі 5 700 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем долучено до позову договір про надання правничої допомоги від 15.03.2019 року, укладеного із адвокатським об'єднанням «АФК» (м. Луцьк), акт приймання передачі правничої допомоги від 18.03.2019 року, рахунок № 50 від 18.03.2019 року на оплату правничої допомоги на суму 5 700,00 грн. Також надано банківську квитанцію АТ «Кредобанк» № ПН278 від 18.03.2019 року про фактичну оплату правничої допомоги у вказаній сумі на банківський рахунок адвокатського об'єднання «АФК».
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд вважає, що сплачені позивачем кошти на професійну правничу допомоги, є співрозмірними з складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 202, 204, 207, 509, 526, 527, 545, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 223, 258, 259, 264, 265, 273, 280, 281, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики у розмірі 1 117,91 доларів США, з яких 1 100 доларів США - основний борг, 17,91 доларів США - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 5 700,00 (п'ять тисяч сімсот) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Рівненського апеляцiйного суду через Рiвненський мiський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Рівненського
міського суду Тимощук О.Я.