Справа № 201/400/20
Провадження №1-кс/201/269/2020
22 січня 2020 року місто Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 в особі її піклувальника ОСОБА_5 про скасування арешту майна, -
Адвокат ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 в особі її піклувальника ОСОБА_5 із вищезазначеним клопотанням, обґрунтовуючи його тим, що першим слідчим відділом слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017040650000639, в якому ухвалою слідчого судді від 01 березня 2017 року у справі № 201/3281/17 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11668912101). Право власності на цю квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 , що померла і спадкоємцем після смерті якої є її неповнолітня донька ОСОБА_4 . Набуття права власності ОСОБА_6 на зазначену квартиру оскаржувалось ОСОБА_7 в рамках цивільного судочинства. На даний час позов ОСОБА_7 з оскарження правочинів, внаслідок яких ОСОБА_6 набула право власності на квартиру, залишений без розгляду, ухвала набрала законної сили. Інших вимог, які б стосувалися права власності на квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 до ОСОБА_6 або інших осіб, не заявляв. Таким чином, оскільки характер правовідносин, який виник з приводу вказаної квартири, є виключно цивільно-правовим, заявник звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту із зазначеної квартири, накладеного в межах кримінального провадження № 12017040650000639.
Представник заявника адвокат ОСОБА_3 клопотання про скасування арешту майна підтримав та просив розглядати справу без його участі, про що надав відповідну заяву.
Прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_8 не заперечував проти зняття арешту з майна та просив розглядати справу без його участі.
Суд, розглянувши клопотання, вивчивши матеріали справи, виходить з наступного.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 року у справі № 201/3281/17 було задоволено клопотання старшого слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 12017040650000639, про арешт майна та був накладений арешт на майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11668912101); заборонено державним реєстраторам та іншим особам (в тому числі нотаріусам), які уповноважені вчиняти реєстраційні дії вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язано департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Комсомольська, 58, 49004) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про цю ухвалу про заборону вчинення реєстраційних дій щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів клопотання також вбачається, що цивільно-правовий спір між ОСОБА_7 - заявником у кримінальному провадженні № 12017040650000639, і ОСОБА_6 та інших, з приводу зазначеної квартири, залишений без розгляду ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2019 року через повторну неявку у судове засідання позивача ОСОБА_7 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року скасовані заходи забезпечення позову, ужиті ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_13 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_14 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_15 про визнання недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, якою накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2015 року та заборонено державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно, а також заборонити реєстрацію фізичних за адресою: АДРЕСА_1 .
Наявність арешту майна порушує права та інтереси неповнолітньої ОСОБА_4 оскільки є перешкодою для отримання спадщини після померлої матері ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб'єктів указаного у ст. 170 КПК України.
Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.
Пунктом 13 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2013 року № 223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» встановлено, що розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147, 158, 174 КПК. Слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: визнання доводів особи, яка не була присутня при прийнятті рішення про накладення грошового стягнення, щодо безпідставності застосування такого заходу обґрунтованими. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає; надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року при накладенні арешту на майно слід перевіряти наявність - належних підстав для арешту майна; - доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; - встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; - відповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; - чи накладається арешт на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов'язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.
Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
В ході розгляду клопотання було встановлено, що у кримінальному провадженні №12017040650000639 жодній особі в межах цього провадження не було повідомлено про підозру у слідчого судді.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, позицію органу досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в даному кримінальному провадженні, в межах якого було накладено арешт на квартиру, на скасуванні якого наполягає заявник, даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння громадянином майном, у зв'язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 в особі її піклувальника ОСОБА_5 про скасування арешту майна задовольнити.
Скасувати у повному обсязі арешт з забороною відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11668912101), що був накладений ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2017 року у справі № 201/3281/17.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1