ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2019 року м. Київ № 640/19077/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П. при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б.,
за участі представників сторін:
від позивача: Зайцевої Г.С.,
від відповідача: Шпіня В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Демікс»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Демікс» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві від 03.07.2019 №00008751402;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві від 03.07.2019 №0000874102.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 14.05.2019 № 314/26-15-14-02-03/24438416 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Демікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Ві Ді Макс» (попереднє найменування ТОВ "Софт-Груп").
Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Ві Ді Макс», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, податковими та видатковими накладними, документами, що підтверджують перевезення придбаного товару.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.
Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагент позивача має ознаки фіктивності та задіяний у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.
З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит, що мав вплив на формування показника від'ємного значення ПДВ.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі № 640/19077/19 та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 закрито підготовче провадження.
У судовому засіданні 16.12.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.01.2020.
Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Демікс» як юридична особа зареєстроване 12.12.1996 (номер запису: 1 224 120 0000 008793), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1 а.с.249-250).
У період з 22.03.2019 по 07.05.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Демікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 21.12.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 21.12.2018 та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Результати перевірки оформлені актом від 14.05.2019 № 314/26-15-14-02-03/24438416 (а.с. 10-51).
В акті перевірки стверджується про наступні порушення ТОВ «Демікс»:
- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 166 226,00 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 1 166 266,00 грн.;
- п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 079 839,00 грн., в тому числі за грудень 2018 року в сумі 1 079 839,00 грн.
Як убачається зі змісту акта перевірки, податкові зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями були визначені позивачеві у зв'язку з порушеннями вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ві Ді Макс».
Встановлені контролюючим органом порушення ґрунтуються на висновках про відсутність реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Ві Ді Макс», за наслідками яких позивач в охоплений перевіркою період сформував показники податкового кредиту та доходу.
Контролюючий орган в акті перевірки стверджує, що керівника ТОВ «Ві Ді Макс» визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво), у зв'язку з чим дійшов висновку про участь позивача і його контрагента у схемі для мінімізації податкових зобов'язань і отримання необгрунтованої податкової вигоди шляхом документального оформлення та відображення у податковому і бухгалтерському обліку господарських операцій з фіктивними підприємствами, які у дійсності не відбувались.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в акті перевірки, 18.06.2019 звернувся до відповідача із запереченнями на акт документальної планової виїзної перевірки від 14.05.2019 № 314/26-15-14-02-03/24438416 (том 1 а.с. 131-144).
За результатами розгляду заперечень Головне управління ДФС у м. Києві листом «Про розгляд заперечення» від 27.06.2019 № 122063/10/26-15-14-02-03 повідомило позивача, що висновки акта перевірки від 14.05.2019 № 314/26-15-14-02-03/24438416 в оспорюваній частині залишено без змін (том 1 а.с.147-153).
На підставі висновків, зазначених у акті перевірки від 14.05.2019 № 314/26-15-14-02-03/24438416, Головним управлінням ДФС у м. Києві були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення від 03.07.2019 № 00008751402, яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1 079 839,00 грн. (том 1 а.с.127-128);
- податкове повідомлення-рішення від 03.07.2019 № 0000874102, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 749 339,00 грн., з яких 1 166 226,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 583 113,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с.129-130).
Судом встановлено, що позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних рішень контролюючого органу, 12.07.2019 звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою № 28874/6, у якій просив їх скасувати (том 1 а.с. 156-165).
За результатами розгляду вказаної скарги Державною фіскальною службою України було прийнято рішення від 09.09.2019 № 10826/З/99-00-08-05-01, яким податкові повідомлення-рішення від 03.07.2019 № 00008751402 та № 0000874102 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення (том 1 а.с.167-174).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.
Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.
Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 передбачено, що витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.
Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
У силу положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.
Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Таким чином, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та доходу первинними документами покладається на платника податків.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 N 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлені ті реквізити, які мають бути обов'язково вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію.
Отже, первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Для аналізу сформованих платником даних податкового обліку реальність операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом товарів (робіт, послуг), але й реальністю виконання поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з конкретним постачальником.
Власне наявність формально складених первинних документів, не опосередкованих фактичним рухом активів між конкретними учасниками господарської операції, не породжує податкових наслідків у вигляді зменшення фінансового результату до оподаткування чи збільшення податкового кредиту.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Ві Ді Макс» (попереднє найменування ТОВ «Софт Груп»), податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.
01 листопада 2017 року між ТОВ «Демікс» як покупцем та ТОВ «Софт Груп» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу № 0111-17, у порядку та на умовах якого продавець зобов'язувався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату (том 1 а.с. 179).
Судом встановлено, що на виконання вимог договору купівлі-продажу від 01.11.2017 № 0111-17 ТОВ «Софт Груп» поставило позивачеві товар на загальну суму 1 292 726,40 грн., у тому числі ПДВ 215454,40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 06.11.2017 №РН-0611-1 на загальну суму 1 292 726,40 грн., у тому числі ПДВ 215 454,40 грн. (том 1 а.с. 182-183).
За фактом поставки товарів ТОВ «Софт Груп» складено та зареєстровано у ЄРПН податкову накладну від 06.11.2017 №1 на суму 1 292 726,40 грн., у тому числі ПДВ 215 454,40 грн. (том 1 а.с. 187-188).
Судом з'ясовано, що транспортування товару здійснювалось за рахунок та засобами продавця, що підтверджується актом прийому-передачі товару від 06.11.2017, товаро-транспортними накладними № 1-061117-1 від 06.11.2017 на загальну суму 429 890,03 грн., № 1-061117-2 від 06.11.2017 на загальну суму 826 836,10 грн. (том 1 а.с. 184-185, 192-193, 194-195).
В оплату за поставлений товар за договором позивач платіжним дорученням від 05.12.2017 №1900 перерахував на користь ТОВ «Софт Груп» кошти у загальному розмірі 51 709,00 грн. (том 1 а.с. 186).
З матеріалів справи установлено, що 29.11.2017 між ТОВ «Софт Груп» та ТОВ «Азалія Груп» укладено договір про відступлення права вимоги № 29/11-1, за умовами якого ТОВ «Софт Груп» (Первісний кредитор) відступило право вимоги до позивача за договором від 01.11.2017 № 0111-17 на загальну суму 1 241 017,40 грн. ТОВ «Азалія Груп» (Новий кредитор), що підтверджується письмовим повідомленням №1 від 29.11.2017 (том 1 а.с. 196).
У свою чергу, 25.05.2018 ТОВ «Азалія Груп» відступило право вимоги до позивача за договором відступлення права вимоги від 29.11.2017№ 29/11-1 ТОВ «Кальвас», що підтверджується договором відступлення права вимоги від 25.05.2018 № 25/05/18-4 (том 1 а.с.197-198).
В оплату за поставлений товар позивач платіжним дорученням від 05.06.2018 №1418 перерахував на користь ТОВ «Кальвас» кошти у загальному розмірі 1 241 017,40 грн. (том 1 а.с. 199).
На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ «Софт Груп», у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 215 454,40 грн., сплачений ТОВ «Софт Груп» у складі вартості відповідних товарів.
Судом також встановлено, що 07.11.2017 між ТОВ «Софт Груп» як продавцем та ТОВ «Демікс» як покупцем був укладений договір купівлі-продажу № 0711-17, у порядку та на умовах якого продавець зобов'язувався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату (том 1 а.с. 200-202).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договору купівлі-продажу від 07.11.2017 № 0711-17 ТОВ «Софт Груп» поставило позивачеві товар на загальну суму 5 186 306,82 грн., у тому числі ПДВ 864 384,47 грн., що підтверджується видатковими накладними від 08.11.2017 №РН-0811-1 на суму 1 601 507,21 грн., у тому числі ПДВ 266 917,87 грн., від 21.11.2017 №РН-2111-1 на суму 3 584 799,61 грн., у тому числі ПДВ 597 466,60 грн. (том 1 а.с. 203-204, 205).
За фактом поставки товарів ТОВ «Софт Груп» складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні від 08.11.2017 №2 на суму 1 601 507,21 грн., у тому числі ПДВ 266 917,87 грн., від 21.11.2017 №3 на суму 3 584 799,61 грн., у тому числі ПДВ 597 466,60 грн. (том 1 а.с. 209-210, 214-215).
Судом з'ясовано, що транспортування товару здійснювалось за рахунок та засобами продавця, що підтверджується актами прийому-передачі товару від 08.11.2017 та від 21.11.2017, товаро-транспортними накладними № 1-081117-1 від 08.11.2017 на загальну суму 711 457,42 грн., № 1-081117-3 від 08.11.2017 на загальну суму 890 049,79 грн., № 1-211117-1 від 21.11.2017 на загальну суму 1 344 218,40 грн., № 1-211117-2 від 21.11.2017 на загальну суму 2 240 581,21 грн. (том 1 а.с. 219-220, 221-222, 223-224, 225-226).
В оплату за поставлений товар позивач платіжним дорученням від 05.12.2017 №1899 перерахував на користь ТОВ «Софт Груп» кошти у загальному розмірі 207 452,00 грн. (том 1 а.с. 227).
З матеріалів справи установлено, що 29.11.2017 між ТОВ «Софт Груп» та ТОВ «Азалія Груп» укладено договір про відступлення права вимоги № 29/11-2, за умовами якого ТОВ «Софт Груп» (Первісний кредитор) відступило право вимоги до позивача за договором від 07.11.2017 № 0711-17 на загальну суму 4 978 854,82 грн. ТОВ «Азалія Груп» (Новий кредитор), що підтверджується письмовим повідомленням № 2 від 29.11.2017 (том 1 а.с. 228).
У свою чергу, 25.05.2018 ТОВ «Азалія Груп» відступило право вимоги до позивача за договором відступлення права вимоги від 29.11.2017 №29/11-2 ТОВ «Кальвас», що підтверджується договором відступлення права вимоги від 25.05.2018 № 25/05/18-1 (том 1 а.с.229-230).
В оплату за поставлений товар позивач платіжними дорученнями від 01.06.2018 №1338, від 01.06.2018 № 1374, від 04.06.2018 №1376, від 04.06.2018 № 1377 перерахував на користь ТОВ «Кальвас» кошти у загальному розмірі 1 241 017,40 грн. (том 1 а.с. 231, 232, 233, 234).
На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ «Софт Груп», у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 864 384,47 грн., сплачений ТОВ «Софт Груп» у складі вартості відповідних товарів.
Придбані у ТОВ «Cофт Груп» товари були використані у межах господарської діяльності позивача шляхом подальшої реалізації ТОВ «Мост Глобал», що підтверджується наявними у справі копіями договору поставки, договору на транспортно-експедиційне обслуговування, специфікацій, видаткових накладних, платіжних доручень, рахунків-фактури, товаро-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 135-180).
Також судом досліджено вантажно-митні декларації, які додані позивачем на підтвердження придбання ТОВ "Софт-Груп" товару у контрагента-нерезидента Capital Corporation Limited (Китай) (том 1 а.с. 235-247).
Таким чином, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судом встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар поставлявся, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання товару у власній господарській діяльності позивача та їх обліку.
Акт перевірки та відзив відповідача також не містять зауважень щодо обсягу, форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку.
Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.
Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ «Софт Груп» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.
Щодо наявності вироку суду відносно контрагента позивача, та вплив цих обставин на юридичне значення первинних документів, що слугували підставою для отримання спірних податкових вигод, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що первинні документи (податкові та видаткові накладні), на підставі яких позивачем було сформовано спірні суми податкових вигод за наслідками господарських операцій з ТОВ «Софт Груп», містять інформацію, що вони підписані директором ТОВ «Софт Груп» - ОСОБА_1 .
В контексті викладеного судом встановлено, що вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 у справі №175/665/18 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Вирок суду від 26.03.2018 у справі №175/665/18 набрав законної сили 26.04.2018, що підтверджується відміткою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на його копії.
У рамках кримінальної справи №175/665/18 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області з'ясовано, що у липні місяці 2017 року ОСОБА_1 на прохання невстановленою досудовим слідством особою за грошову винагороду погодився на створення товариства з обмеженою відповідальністю без мети ведення фінансово-господарської діяльності, і підписав заву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, якою ОСОБА_1 визначено як засновника та директора товариства «Софт Груп».
Як вказано у вироку, зазначені дії ОСОБА_1 , які виразились у створенні суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «ТОВ «Софт Груп» з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою групою осіб, призвели до того, що невстановлені органом досудового розслідування особи отримали можливість здійснювати фінансові операції за межами податкового контролю від імені формально призначеного засновника та директора в порушення встановленого законодавством порядку.
Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Дослідивши вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 у справі №175/665/18, судом встановлено, що у вказаному рішенні суду не зазначено про дослідження та оцінку первинної бухгалтерської документації ТОВ «Софт Груп», складеної за результатами господарської діяльності з іншими суб'єктами господарювання, у тому числі і з ТОВ «Демікс» на предмет її відповідності вимогам чинного законодавства.
У вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 у справі №175/665/18 не зазначено про те, які саме документи ТОВ «Софт Груп» були підроблені та не вказано про те, які саме документи були досліджені судом під час розгляду справи.
Так, у вироку суду лише вказано про те, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою сприяв невстановленим особам у здійсненні фінансових операцій за межами податкового контролю, проте рішення не містить жодних посилань на дослідження конкретних документів, які стосуються господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.
Не зазначено у вироку й про те, на підставі чого саме суд дійшов висновку про здійснення фінансових операцій з метою ухилення від сплати податків, в тому числі у взаємовідносинах з підприємством ТОВ «Демікс», відсутнє будь-яке посилання на проведену у справі експертизу чи експертне дослідження.
Верховним Судом висловлено позицію у своїй постанові від 05.06.2018 року у справі № 805/649/15-а з приводу того, що у разі, коли вирок взагалі не містить «конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи», він не може бути належним доказом нереальності господарських операцій відповідного підприємства з контрагентами та не може свідчити про наявність податкового правопорушення під час формування податкового кредиту. Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, «що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій» (постанова ВС від 12.04.2018 року у справі № 826/1571/16).
В даному випадку зі змісту вироку вбачається, що судом не досліджувались безпосередньо відносини між ТОВ "Софт Груп" та ТОВ
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 до Марганецького міського суду Дніпропетровської області викликано у судове засідання, призначене на 16.12.2019, у якості свідка ОСОБА_1 . Судове засідання призначено провести в режимі відеоконференції.
У судове засідання, призначене на 16.12.2019 свідок не з'явився. Разом з тим, в матеріалах справи міститься письмові пояснення ОСОБА_1 , у яких останній зазначив, що у листопаді 2017 року між ТОВ «Софт Груп» та ТОВ «Демікс» існували взаємовідносини по поставці електроінструментів за двома договорами купівлі-продажу від 01.11.2017 № 0111-17 та 07.11.2017 № 0711-17 на загальну суму з ПДВ 6 479 033,22 грн. На момент продажу ТОВ «Софт Груп» являлось власником відвантаженого товару, який був придбаний у контрагента-нерезидента, що підтверджується вантажними митними деклараціями. Порядок приймання претензій по кількості та якості та розрахунки за відвантажений товар проводились відповідно до умов договору. Розрахунки проводились у безготівковій формі. Претензії до ТОВ «Демікс» відсутні. Вказані пояснення свідка засвідчені нотаріально (том 1 а.с.247а-248).
Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар доказування та проведення перевірки контрагентів позивача замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що в даному випадку, наявність вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 у справі №175/665/18 щодо винуватості ОСОБА_1 не є підставою для висновків щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ «Демікс», як й не є підтвердженням безтоварності операцій з поставки товарів на користь позивача.
Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.
В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.
Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків у зв'язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд також керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.
Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.
Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Ві Ді Макс» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Отже, викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, є необгрунтованим.
За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 03.07.2019 №00008751402 та від 03.07.2019 №0000874102 є протиправними та підлягають скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.
Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів, робіт і послуг та реальність понесених витрат.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 19210,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 690 від 26.09.2019 (а.с.4).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.
Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Демікс» (код ЄДРПОУ 24438416, адреса: просп. Миколи Бажана, буд. 30, м. Київ, 02140) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві № 00008751402 від 03.07.2019.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві № 0000874102 від 03.07.2019.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Демікс» (код ЄДРПОУ 24438416, адреса: просп. Миколи Бажана, буд. 30, м. Київ, 02140) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 19210 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденко, 33/19, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась
Повний текст рішення складено - 24.01.2020.