20 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5012/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій по відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку з 09.07.2019 на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04.07.2019 №18-312вих19 без обмежень її максимальним розміром.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно, як на її думку, відмовило у перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
17 січня 2020 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому відповідач не визнав позовних вимог та зазначив про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії позивача
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури, якому з 2010 року призначена пенсія за вислугу років згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% від місячного заробітку працюючого на посаді заступника Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 та встановлено нові розміри посадових окладів працівникам органів прокуратури.
У зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури 17.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про здійснення перерахунку призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 липня 2019 року №18-312вих19 про заробітну плату.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №12) №7 від 15 липня 2019 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку його пенсії. Аргументом відмови у перерахунку позивачу пенсії стало посилання відповідача на те, що Кабінетом Міністрів України відповідно до частини 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Позивач не погодився з таким рішенням, у зв'язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.
Оцінюючи правомірність вказаного рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Станом на дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку
Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались частиною 12 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ викладено у наступній редакції, а саме умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Отже, питання щодо перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Водночас, Кабінетом Міністрів України не прийнято жодного нормативно-правового акту, який б регулював умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ) суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно вимог пункту 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Крім того, у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Наведені висновки Конституційного Суду України в повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (стаття 8 Конституції України).
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Висновки щодо правозастосування
Судом встановлено, що єдиним аргументом відмови у перерахунку позивачу пенсії стало посилання відповідача саме на те, що Кабінетом Міністрів України відповідно до частини 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Надаючи оцінку вказаним аргументам відповідача, суд вважає за необхідне вказати на те, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, - визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Конституційним Судом України вказано, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України вирішив, що частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, положення Закону про те, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, є неконституційними та застосуванню не підлягають.
Отже, зважаючи на те, що на час відмови позивачу у перерахунку пенсії вказаного порядку Кабінетом Міністрів України взагалі не було встановлено, а з 13 грудня 2019 року Конституційним Судом України вирішено, що порядок і умови перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури взагалі не можуть встановлюватись актами Кабінету Міністрів України, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність посилання відповідача як на підставу для відмови в перерахунку пенсії на відсутність такого нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України.
Відповідно, приймаючи рішення у цій справі та визначаючи наявність у позивача права на перерахунок пенсії, суд керується частиною двадцятою статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в первинній редакції, яка не передбачає будь-яких умов для перерахунку пенсії працівнику прокуратури, окрім як підвищення заробітної плати прокурорським працівникам, які працюють на відповідних посадах.
Положеннями статті 46 Конституції України гарантовано право особи на соціальний захист, що включає і право на забезпечення громадян у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач в поданому ним відзиві на позов не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його дій в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №12) від 15 липня 2019 року №7 щодо відмови здійснити перерахунок призначеної раніше ОСОБА_1 пенсії, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Полтавської області №18-312вих19 від 04.07.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, керуючись ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 15 липня 2019 року №7 щодо відмови у перерахунку пенсії.
Разом з тим, позовні вимог про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії підлягають частковому задоволенню, оскільки на момент звернення позивача із відповідною заявою та прийняття відповідачем спірного рішення підстави для проведення перерахунку були відсутні, адже відповідні підстави виникли лише з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19).
Також не підлягає задоволенню позовна вимога про проведення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром як передчасна. Оскільки, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде обмежувати розмір пенсії ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 16.12.2019 №24290926. Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки передумовою для виникнення даного спору стали протиправні дії відповідача в частині зменшення розміру пенсійних виплат без наявних на те законних підстав, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15 липня 2019 року №7.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ діючої на час призначення пенсії), починаючи з 13 грудня 2019 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 04 липня 2019 року №18-312вих19 з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко