Справа № 135/467/19
Провадження № 22-ц/801/129/2020
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
23 січня 2020 рокуСправа № 135/467/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області, постановлене у цій справі 07 жовтня 2019 року в м. Ладижині суддею цього суду Волошиною Т. В., дата складання його повного тексту не відома,
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, визначивши їх у твердій грошовій сумі, мотивуючи його тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2017 року з нього стягнуто аліменти на утримання його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно, до досягнення сином повноліття, проте його майновий стан змінився, оскільки він 27 серпня 2018 року звільнився з роботи за власним бажанням та з того часу підробляє на різних роботах, має мінливий дохід, який щомісячно складає від 5 000 грн до 10 000 грн.
Пославшись на викладене та на необхідність забезпечення фінансових гарантій щодо утримання малолітнього сина, ОСОБА_1 просив стягувати з нього аліменти у розмірі 3 000 грн щомісяця.
ОСОБА_2 подала до суду відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у позовній заяві не наведено жодної підстави на вимогу ст. 192 СК України для зміни способу стягнення аліментів. Окрім того, зазначила, що в інтересах дитини буде краще залишити аліменти у розмірі ј частки заробітку позивача.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Водночас, у цьому відзиві відповідач заявила клопотання про продовження терміну на надання відзиву.
Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Частиною 2 ст. 127 ЦПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 23 грудня 2019 року отримала ухвалу про відкриття апеляційного провадження, у якій судом встановлено строк для подачі відзиву до 26 грудня 2019 року включно. Водночас, згідно зі штампом на конверті відзив на апеляційну скаргу відповідачем було направлено апеляційному суду 28 грудня 2019 року, тобто через п'ять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_2 подала відзив в п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження, клопотання про продовження терміну на надання відзиву необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 грудня 2016 року і до досягнення сином повноліття (а. с. 10).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17 червня 2014 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с.11).
14 серпня 2018 року дошкільним навчальним закладом № 2 «Казка» видано ОСОБА_2 довідку № 35 про те, що її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 і відвідує ДНЗ № 2 «Казка» з 31 липня 2017 року по даний час (а. с. 14).
Згідно з довідкою № 116 від 13 серпня 2018 року, виданою ПАТ «Миронівський хлібопродукт» ОСОБА_2 дійсно працювала у Ладижинській філії ПАТ «Миронівський хлібопродукт» на посаді диспетчер автомобільного транспорту з 01 липня 2017 року (наказ про прийом на роботу № 187-к від 01 липня 2017 року) та була переведена у відділ доставки МФЛ Ладижинського регіонального центру логістики ПАТ «Миронівський хлібопродукт» 11 грудня 2017 року (наказ про звільнення по переведенню № 444-к від 12 грудня 2017 року) (а. с.12).
Довідка № 0209153 від 13 серпня 2018 року, видана ПАТ «Миронівський хлібопродукт» про те, що ОСОБА_2 дійсно працює в ПАТ «Миронівський хлібопродукт» за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158 з 13 грудня 2017 року (наказ про прийняття на роботу 1039-к) до цього часу на посаді фахівець з логістики підрозділу Ладижинський регіональний відділ експортної логістики управління логістики департамент комерції та маркетингу (а. с. 13).
Із записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 01 серпня 2005 року та витягу з наказу ПАТ «УкрСиббанк» від 20 серпня 2018 року «Про кадрові питання» 244-ВК видно, що останній звільнений з посади фахівець 2 категорії, група забезпечення доступу до інформаційних сервісів управління підтримки користувачів та ІТ-аутсорсингу АТ «УкрСиббанк» 27 серпня 2018 року, за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, подальші записи про працевлаштування відсутні (а.с.4-5,15).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за №447 від 13 травня 2019 року, виданого органом ДФС вбачається, що у період з 1 кварталу 2016 року по 3 квартал 2018 року ОСОБА_1 мав стабільний дохід, а за 4 квартал 2018 відсутня інформація про його доходи (а.с.33).
Відповідно до виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 та консультації гастроентеролога від 12 липня 2019 року медичного центру ВінАльфа-Мед, він має захворювання - неспецифічний виразковий коліт, середнього ступеня важкості (з переважним ураженням прямої кишки). Рекомендована дієта та призначено лікування (а.с.43-44).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 вересня 2018 року по 01 червня 2019 року по виконавчому провадженню № 54100181 видно, що ОСОБА_1 сплачував у цей період на користь ОСОБА_2 близько 2100,00 грн щомісячно (а. с. 42).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
У ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Такий висновок апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17.
Встановивши вказані обставини, керуючись наведеними нормами матеріального права, врахувавши наявність права вибору та ініціювання зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів на тверду грошову суму винятково у стягувача аліментів, яка заперечувала проти такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак, за наявності підстав, передбачених ст. 192 СК України, може звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів визначених в частці від доходу.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі у зв'язку з мінливим доходом платника аліментів та з метою формування його власного місячного бюджету і достатності коштів на утримання дитини, оскільки позивачем не надано жодного належного доказу отримання ним будь-якого доходу, що позбавляє суд можливості, на вимогу ст. 182 СК України, врахувати усі обставини, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому також відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
М. М. Якименко
Текст постанови виготовлено 23 січня 2020 року.