Справа № 138/1479/19
Провадження № 22-ц/801/48/2020
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
23 січня 2020 рокуСправа № 138/1479/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О.В.,
суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 жовтня 2019 року у м. Ямпіль суддею цього суду Гаврилюк Т. В., дата складання його повного тексту не відома,
В травні 2019 року Одеський державний університет внутрішніх справ (далі - Університет) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання в розмірі 10093,67 грн мотивуючи його тим, що 14 серпня 2017 року відповідача було зараховано курсантом до Університету та поставлено на всі види продовольчого і речового забезпечення, з виплатою грошового забезпечення. 01 вересня 2017 року між Університетом та ОСОБА_1 укладено контракт про здобуття освіти, відповідно до умов якого останній зобов'язався, отримавши освіту за рахунок держави, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років. У разі звільнення з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі - відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі.
Наказом від 10 листопада 2017 року № 256 о/с, за результатами проведення службового розслідування за рапортом ОСОБА_1 про відрахування з університету та звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням, його було відраховано з університету та звільнено з органів поліції, проте витрати за навчання в Університеті ним не відшкодовані.
Пославшись на викладене, Університет просив стягнути з відповідача витрати на навчання.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено, вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційне провадження закрити з наступних міркувань.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 6 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами, які здійснюють підготовку поліцейських, та які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції.
Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Згідно з ч. 7 ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку. Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 182 о/с від 14 серпня 2017 року ОСОБА_1 зараховано курсантом 1-го курсу факультету № 2, поставивши на всі види утримання та забезпечення згідно чинного законодавства, з 14 серпня 2017 року (а. с. 9).
01 вересня 2017 року Одеський державний університет внутрішніх справ та ОСОБА_2 Васильович уклали контракт про підготовку фахівця, відповідно до умов якого останній зобов'язався, отримавши освіту за рахунок держави у вказаному Університеті, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку він буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років (а. с. 15-17).
Згідно з витягом з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 256 о/с від 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 відраховано з університету та звільнено зі служби в Національній поліції на підставі п. п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням (а. с. 14).
За таких обставин, оскільки на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників поліції, тому служба відповідача є публічною.
Отже, спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного вище апеляційний суд дійшов висновку, що справа по суті заявлених вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 та від 04 вересня 2019 року у справі 127/7858/18.
Частиною 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд першої інстанції не дослідив питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права, тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на вказане апеляційний суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року скасувати.
Провадження у справі № 138/1479/19 за позовом Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання закрити.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
М. М. Якименко
Текст постанови виготовлено 23 січня 2020 року.