Справа №: 642/420/18 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/2936/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.153 КК України
20 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , з участю законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , без участі інших учасників, а саме самої потерпілої ОСОБА_9 , належним чином повідомленої про розгляд справи, розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою прокурора, обвинуваченого та його захисника на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 23 07 2019 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 23 07 2019 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці Балаклійського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
визнано винним у в чиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України з призначенням покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.
Вищевказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 приблизно 02 січня 2017 року у денний час (точний час в ході досудового розслідування не встановлений), перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де він проживав разом з ОСОБА_11 та її онукою - малолітньою ОСОБА_9 , вирішив скористатись відсутністю вдома ОСОБА_11 , яка у зв'язку з виконанням робочих обов'язків залишила малолітню ОСОБА_9 на піклуванні ОСОБА_7 , і, користуючись довірливістю та беззахисністю малолітньої, реалізувати свій злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_9 , здатних викликати її фізичне і моральне розбещення, і спрямованих на задоволення своєї статевої пристрасті, покликав ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що вона є малолітньою, у житлову кімнату та ігноруючи принципи суспільної моралі у сфері статевих відносин, суб'єктивно усвідомлюючи протиправність своїх дій і бажаючи діяти саме таким чином, демонстрував їй з екрану свого ноутбуку матеріали порнографічного характеру, а також демонстрував малолітній особі свої статеві органи (геніталії), тобто вчиняв інтелектуальне розбещення, намагаючись схилити малолітню потерпілу ОСОБА_9 до вступу з ним у статевий зв'язок неприродним способом (орогенітально) та викликати статеве збудження, однак малолітня ОСОБА_9 відмовилась виконати злочині вимоги ОСОБА_7 .
Після цього, ОСОБА_7 , діючи зі злочинним умислом, направленим на задоволення статевої пристрасті неприроднім способом із застосуванням фізичного насильства щодо малолітньої ОСОБА_9 , посягаючи на її статеву недоторканість, схопив її голову своїми руками, та долаючи опір потерпілої, всупереч її волі, задовольнив свою статеву пристрасть із ОСОБА_9 неприродним способом (орогенітально), після чого наказав їй нікому не повідомляти про те, що сталось, і, бажаючи заохотити ОСОБА_9 для полегшення своїх подальших аналогічних злочинних дій відносно неї, посягаючи на нормальний психічний та соціальний розвиток малолітньої особи, і маніпулюючи довірливістю та свідомістю дитини, надав їй грошові кошти, запевнивши, що це винагорода за її дії, про які він нікому не повідомить.
Крім того, приблизно 05 січня 2017 року за аналогічних обставин, ОСОБА_7 , діючи повторно демонстрував малолітній ОСОБА_9 свої статеві органи (геніталії), однак малолітня ОСОБА_9 і цього разу відмовилась виконувати злочинні вимоги ОСОБА_7 , у результаті чого ОСОБА_7 знову всупереч волі потерпілої задовольнив аналогічним способом свою статеву пристрасть, надавши останній грошові кошти.
Крім того, ОСОБА_7 , продовжуючи свою аморальну і цинічну поведінку, у період часу з початку весни 2017 року по 09 грудня 2017 року, в день коли він був викритий у своїй злочинній діяльності, за аналогічних обставин заманював малолітню ОСОБА_9 під різними приводами у житлову кімнату, посягаючи на її статеву недоторканість, долаючи опір малолітньої потерпілої, що виражалось у охопленні голови малолітньої своїми руками, задовольняв статеву пристрасть із ОСОБА_9 неприроднім способом після чого наказував їй нікому не повідомляти про те, що сталось, і, бажаючи заохотити ОСОБА_9 для полегшення своїх подальших аналогічних злочинних дій відносно неї, посягаючи на нормальний психічний та соціальний розвиток малолітньої особи, і маніпулюючи довірливістю та свідомістю дитини, надавав їй грошові кошти, запевняючи, що це винагорода за її дії, про які він нікому не повідомить.
Крім того, 09 грудня 2017 року ОСОБА_7 за аналогічних обставин, після вживання спиртних напоїв, покликав ОСОБА_9 у житлову кімнату і, поставивши малолітню перед собою, протягом 10 хвилин, приспустив свої штани та спідню білизну і, демонструючи малолітній особі свої статеві органи (геніталії), показував їй з екрану свого мобільного телефону торгівельної марки «HUAWEI» відеоматеріали порнографічного характеру, тобто вчиняв інтелектуальне розбещення, намагаючись схилити малолітню потерпілу ОСОБА_9 до вступу з ним у статевий зв'язок неприродним способом (орогенітально), однак малолітня ОСОБА_9 відмовилась виконати злочині вимоги ОСОБА_7 .
Після цього, ОСОБА_7 , діючи повторно, ігноруючи відмову ОСОБА_9 вступити з ним у статевий зв'язок, схопив її голову своїми руками, та долаючи опір малолітньої потерпілої, задовольнив свою статеву пристрасть із ОСОБА_9 неприродним способом, заподіявши їй при цьому, згідно висновку судово-медичної експертизи ХОБСМЕ № 78980ая/17 від 09.01.2018 року садно на слизовій оболонці лівої щоки, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.3 ст. 153 КК України, - тобто задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, вчинене повторно щодо малолітньої.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування вироку та про направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що жоден із доказів, досліджених судом першої інстанції, не підтверджує його причетності до інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Вказує, що показання потерпілої ОСОБА_9 та її бабусі ОСОБА_11 є неправдивими та такими, що обмолвлюють ОСОБА_7 , оскільки бабуся потерпілої мала намір вигнати його з будинку та налаштовувала інших членів родини проти нього.
Вважає вирок суду незаконним, не об'єктивним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з грубим порушенням норм КПК України та порушенням прав обвинуваченого на захист.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить про скасування вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 23.07.2019 року та про ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст. 153 КК України з підстав не доведення його вини, звільнивши його з-під варти в залі суду.
На вищевказаний вирок була також подана апеляційна скарга прокурора, від якої останній в подальшому відмовився, надавши до апеляційного суду відповідну заяву.
В подальшому прокурором у кримінальному провадженні були надані письмові заперечення на апеляційні скарги, в яких він просив про залишення апеляційних скарг без задоволення, а вирок суду стосовно ОСОБА_7 без змін.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційних скарг, просили задовольнити їх вимоги у повному обсязі.
Прокурор просив залишити апеляційні скарги без задоволення, вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим.
Законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 вважала, що підстави для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника відсутні.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора та представника потерпілої, допитавши в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_11 , перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, апеляційні скарги та заперечення на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні, під час ухвалення вироку, обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та зазначив, що мала місце обмова його з боку його співмешканки, яка є бабусею малолітньої ОСОБА_9 , з метою помсти йому.
Проте, незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо недоведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.153 КК України не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зокрема:
- поясненнями потерпілої ОСОБА_9 , яка будучи допитаною у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що протиправні дії щодо неї з боку ОСОБА_12 ( ОСОБА_7 ), який є співмешканцем її бабусі почалися взимку, коли вона переїхала до м.Харкова. Коли вдома не було дорослих, ОСОБА_12 кликав її до своєї кімнати і вмикав на своєму комп'ютері фільми, в яких дорослі жінки та чоловіки були оголені, обіймалися та цілувалися, наказуючи їй робити те саме. При цьому ОСОБА_12 завжди був без нижньої білизни. Не маючи бажання робити ці дії, вона намагалась вийти із кімнати, проте ОСОБА_12 утримував її за руку, притягував до себе, після чого притискав її голову до свого статевого органу, який засовував їй до ротової порожнини, щоб торкатись губами. Вказані дії зазвичай тривали декілька хвилин, після чого у неї в роті була рідина, вона одразу бігла до туалету та випльовувала її. Після вказаних дій, ОСОБА_12 щоразу давав їй 50 гривень та велів нікому не розповідати про те, що відбувалося. Останній раз, взимку бабуся ОСОБА_13 ( ОСОБА_11 ) пішла до подруги, а ОСОБА_12 змусив її піти з ним до кімнати, де увімкнув те саме відео. Не маючи бажання робити те, чого від неї забажав ОСОБА_12 , вона намагалася втекти, проте ОСОБА_12 взяв її руками за голову, притягнув до себе, тримаючи та направляючи своїми руками. Коли додому прийшла бабуся, то потерпіла побігла до туалету, щоб виплюнути вміст ротової порожнини. При цьому бабуся ОСОБА_13 побачила, що ОСОБА_12 сидів зі спущеними штанами без нижньої білизни. Після чого приїхала поліція та почала ставити їй питання. Вона відповіла, що на початку ОСОБА_12 їй подобався своєю поведінкою, а потім, коли почав робити усі ці дії, то перестав подобатися через насильницькі дії щодо неї. Бабуся ОСОБА_13 з ОСОБА_12 постійно сварилися, вчиняли бійки, кричали. Вона за це ображалася на ОСОБА_12 . Мамі та бабусі вона не розповіла про ці обставини, бо боялася ОСОБА_12 .
Пояснення потерпілої ОСОБА_14 в повній мірі підтверджуються поясненнями свідка ОСОБА_15 , яка зазначила, що вона є матір'ю потерпілої ОСОБА_9 . Вказує, що її донька ОСОБА_16 переїхала до м.Харкова та стала проживати з бабусею ОСОБА_11 та її співмешканцем ОСОБА_7 . ОСОБА_7 неодноразово залишався з дітьми, коли ОСОБА_15 та ОСОБА_11 були на роботі. У квартирі був у наявності ноутбук ОСОБА_7 , яким діти могли користуватися лише з дозволу останнього. Перебуваючи на заробітках у Запоріжжі, їй зателефонували та розповіли, що трапилося з її донькою. Телефонував її дядько ОСОБА_17 та розповів, що ОСОБА_7 домагався старшої доньки ОСОБА_18 та показував їй порнофільм. Про події, що відбувалися з її донькою, а саме про насильницькі дії з боку обвинуваченого щодо потерпілої, їй розповіла сама ОСОБА_14 саме так як вони викладені у обвинувальному акті.
Свідок ОСОБА_19 в присутності законного представника ОСОБА_15 пояснила, що вона є молодшою сестрою ОСОБА_20 . Мешкає разом з мамою, бабусею, сестрою та дядьком ОСОБА_12 . Вказує, що дядько ОСОБА_12 іноді давав її сестрі ОСОБА_21 гроші та пригощав, при цьому забирав її до себе до кімнати і закривався там надовго, дивлячись щось на комп'ютері. Її до кімнати не впускав. Іноді ОСОБА_12 бив її ременем, не дозволяв гратися з ОСОБА_22 . ОСОБА_12 часто був у нетверезому стані, а потім забирав ОСОБА_23 до своєї кімнати, зачинивши двері.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що 09.12.2017 року її співмешканець ОСОБА_24 зранку купив пляшку горілки на почав пити. Серед дня їй зателефонувала сусідка та попросила порошку для прання. Повернувшись від сусідки, вона побачила, як налякана онука вибігла із кімнати, прикриваючи обличчя та побігла до туалету з розпущеним волоссям. В цей час у кімнаті на дивані сидів оголений ОСОБА_7 , а на кріслі лежав мобільний телефон, на якому було ввімкнено порнографічні відеозображення. В подальшому, після приходу її брата, якому вона повідомила про те, що сталося, вони викликали поліцію.
Зазначила, що раніше вона й гадки не мала, що ОСОБА_7 посягає на її онуку. Вказує, що хоча між нею та ОСОБА_7 часто були сварки на побітовому підґрунті, проте такі її стосунки жодним чином не були передумовою виклику поліції.
Ці ж дані свідок ОСОБА_11 підтвердила при допиті в суді апеляційної інстанції при судовому засіданні від 20 11 2019 року. При цьому вона уточнила, що при вчиненні сексуального насильства щодо її онуки ОСОБА_9 вона застала ОСОБА_7 особисто 09 12 2017 року. Далі неповнолітня ОСОБА_9 пояснила їй про насильницькі дії сексуального характеру з боку ОСОБА_7 , що відбувалися саме в ті дні коли свідок була на роботі на чергуванні.
Свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_26 дали аналогічні пояснення про те, що від ОСОБА_11 дізналися про посягання ОСОБА_7 на малолітню ОСОБА_9 .
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_11 , яка є заявницею по вищевказаній справі та одночасно бабусею неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 та законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , яка є її прабабусею докладно підтвердили всі обставини вчинених правопорушень, відомі їм безпосередньо від потерпілої.
Будь-які підстави вважати, що свідчення потерпілої та свідків є недостовірними відсутні, оскільки вони є логічними, послідовними та несуперечливими, а також додатково підтверджуються: заявою ОСОБА_11 , яка просила вжити заходів щодо ОСОБА_7 , який спокушав її малолітню онуку ОСОБА_9 ; протоколом огляду місця події від 10.12.2017 року; ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2017 року; заявою ОСОБА_11 про добровільну згоду на огляд; постановами про визнання речовими доказами від 10.12.2017 року; висновками експерта № 7898-ая/17 від 10.12.2017 року, № 1451-ц/17 від 13.12.2017 року, № 1453-ц/17 від 13.12.2017 року, № 2555-И/17 від 13.12.2017 року; № 2554-и/17 від 13.12.2017 року; №2556-И/17 від 13.12.2017 року; постановами про відібрання біологічних зразків для проведення експертиз від 10.12.2017 року та від12.12.2017 року; висновком судово-мистецтвознавчої експертизи № 2211/17 від 30.12.2019 року, а також іншими матеріалами справи.
Аналізуючи усі вищевказані докази, колегія суддів приходить до висновку про їх належність та допустимість, будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та їх оцінці, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, колегія суддів не вбачає.
Так, захисник в своїй апеляційній скарзі посилається на недопустимість зібраних та досліджених по справі доказів, а саме протоколу огляду місця події від 10.12.2017 року з 04.25 години по 05.40 годину.
Проте, як вбачається з матеріалів справи підставою для проведення вказаної у протоколі слідчої дії, як невідкладної, була наявна інформація щодо вчиненого кримінального правопорушення, зафіксована відповідно до встановленої процесуальної форми. Здійснена відповідно до положень закріплених статтею 233 КПК України, яка передбачає, що у невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду.
У даному випадку, заява про здійснення протиправних насильницьких дій щодо малолітньої дитини і є тим невідкладним випадком, коли необхідно було діяти миттєво задля захисту дитини від протиправних дій та з метою безпосереднього переслідування ОСОБА_7 , який і знаходився у квартирі АДРЕСА_3 .
Вже 12 грудня 2017 року слідчий звертався з клопотанням про дозвіл від власниці вищевказаної квартири на проведення огляду, що підтверджується письмовою заявою ОСОБА_11 та ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2017 року.
Захисник вважає за порушення те, що ОСОБА_7 не приймав участі у процесуальній дії, а саме у огляді місця події 10.12.2017 року з 04.25 по 05.45 годину.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вищевказаний огляд проведено у відповідності до вимог КПК, а відсутність при його здійсненні ОСОБА_7 обґрунтовується тим, що на час проведення вказаного огляду, останній ще не мав процесуального статусу та не був власником домоволодіння, в якому проводився огляд, що виключало підстави для залучення його до участі у проведення вказаної слідчої дії.
Що стосується доводів апелянта про порушення норм КПК під час огляду місця події від 10.12.2017 року у період часу з 18.35 по 19.00 годину, то колегія суддів вважає їх неспроможним, оскільки даний огляд було проведено на підставі заяви власника домоволодіння ОСОБА_11 про добровільну згоду на нього. Під час огляду усі вилучені речі підлягали негайному огляду та опечатуванню із завіреними підписами осіб, які брали участь у його проведенні. Фактично мало місце добровільне вилучення речей за згодою власниці, а не огляд без згоди володільця речей, як про це стверджує апелянт.
Посилання захисника на недопустимість такого доказу, як висновок судово-мистецтвознавчої експертизи від 30 грудня 2017 року № 2211/17 у зв'язку з порушенням під час її проведення права ОСОБА_7 на захист, колегія суддів також вважає безпідставними, враховуючи те, що з моменту затримання ОСОБА_7 , а саме з 10 грудня 2017 року та на час досудового розслідування та судового розгляду він був належним чином забезпечений захисником. Усі слідчі та процесуальні дії із ОСОБА_7 проведено за участю захисника. З матеріалів кримінального провадження вбачається повне дотримання вимог КПК України під час проведення процесуальних та слідчих дій, результати яких у повній мірі досліджено судом першої інстанції та покладено як докази винуватості ОСОБА_7 .
Твердження захисника що передана на експерте дослідження SD-карта ніякого відношення як доказ не має, спростовується матеріалами справи, оскільки вказана карта на час огляду мобільного телефону, належного ОСОБА_7 була невід'ємною його частиною та містилася всередині вказаного пристрою і для її вилучення необхідно проводити певні технічні маніпуляції.
Ухвали ж слідчого судді про дозвіл на арешт SD-карти у даному випадку не потребувалося, оскільки огляд телефону не стосувався приватного спілкування, а лише матеріалів, які демонструвались малолітній потерпілій.
Крім того, з матеріалів справи та свідчень самого обвинуваченого вбачається, що свій одяг під час огляду місця події працівникам поліції він надав добровільно, після переодягання, що спростовує чергове твердження апелянта про неналежність доказів, через вилучення речей, шляхом оголення ОСОБА_7 у присутності понятих жіночої статі.
Усі вищевикладені доводи захисника обвинуваченого, які зазначені в апеляційній скарзі, також були предметом перевірки суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року), а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника та визнання ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за обставин, викладених обвинуваченим та захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, не вбачається.
Щодо інших доводів апелянтів слід зазначити про наступне.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Тому інші доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, які вже досліджували районним судом та яким надана детальна оцінка, викладена у оскаржуваному рішенні.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді даного провадження колегією суддів не встановлено, та інших переконливих доводів апеляційних скарг, які б безумовно спростовували висновки суду в ухвалі та були підставою для її скасування або зміни, апелянтами не наведено і при розгляді апеляційних скарг не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 23.07.2019 року по справі щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, - залишити без задоволення.
Касаційна скарга на це судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4