суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
04 грудня 2019 року
м. Київ
у справі № 826/1071/16 (провадження № 11-854апп19) за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «ВіЕйБі Банк» відповідно) Славкіної Марини Анатоліївни про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання утриматись від вчинення дій
за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2017 року у складі судді Аблова Є. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів Бужак Н. П., Костюк Л. О., Троян Н. М.
Оскаржуваною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
За наслідками розгляду 04 грудня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не повідомлення уповноваженої особи Фонду. Повідомлення про нікчемність правочину є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), будь-які права яких не можуть порушуватися унаслідок надіслання цього повідомлення. Звідси права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого повідомлення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного повідомлення уповноваженої особи Фонду,зобов'язання уповноваженої особи Фондуутриматись від вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності вказаного договору купівлі-продажу квартири не можуть розглядатися в судах (у тому числі цивільних та господарських).
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що наявність визначених пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) підстав нікчемності правочину не доведено відповідачем, а доводи уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору купівлі-продажу квартири є безпідставними. На думку позивачки, рішення відповідача про нікчемність вказаного договору купівлі-продажу квартири, викладене у формі повідомлення, є необґрунтованим, протиправним і підлягає скасуванню.
У зв'язку з цим просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, оформлене повідомленням від 04 січня 2016 року № 22/2-29, про нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 15 серпня 2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за реєстровим номером 2969;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду утриматись від вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності вказаного вище договору.
Правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» виникли з договору купівлі-продажу квартири.
Оскільки у ПАТ « «ВіЕйБі Банк» з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 4452-VI.
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органу управління цього банку та функцій регулятора.
Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.
Кошти з Державного бюджету України Фонд отримує на поворотній і платній основі, що підтверджується у щорічних звітах Фонду у підрозділі «Формування фінансових ресурсів»(див.http://www.fg.gov.ua).
Формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).
Отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.
Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для надання цільової позики банку, для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності банку, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 36, пунктами 7, 8 частини другої статті 37 та частиною четвертою статті 47 цього Закону (пункт 7 частини другої статті 20 Закону № 4452-VI).
Зазначене кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI - кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом.
За таких обставин визначення Фонду як юридичної особи публічного права (частина друга статті 3 Закону № 4452-VI) не свідчить, що сама участь Фонду у будь-яких правовідносинах уже переводить ці правовідносини у публічно-правову площину, але підтверджує правило частини першої статті 82 ЦК України, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене законом
У Законі № 4452-VI не міститься вказівки на те, що правовідносини, у яких стороною є Фонд, не регулюються нормами ЦК України. За відсутності прямої заборони, необхідно визначити зміст правовідносин і застосувати до них ті норми права, як їх регулюють.
Оскільки інших, відмінних від ЦК України норм щодо правовідносин, які виникають із договору купівлі-продажу, у спеціальному Законі № 4452-VI не наведено, до таких правовідносин застосовуються норми ЦК України.
У даній справі правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правової угоди, які за своєю правовою природою є приватноправовими відносинами, врегульовані ЦК України (глава 54 Книги п'ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Оскільки позивачка - фізична особа звернулася за захистом порушених, на її думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду з урахуванням правил предметної та суб'єктної підсудності в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Реальність будь-якого суб'єктивного права власності полягає в його гарантованості.
У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Для визначення правової природи повідомлення (рішення) про наявність підстав нікчемності правочину, складеного уповноваженою особою Фонду, підлягають застосуванню положення ЦК України про підстави і порядок визнання правочину нікчемним.
Так, згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.
Відповідно до частин першої ? третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Такі обов'язки встановлені у статті 38 Закону № 4452-VI при віднесення договорів до категорії нікчемних.
Згідно пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду, яка є співробітником Фонду та представляє Фонд у вказаних правовідносинах, має повноваження на віднесення правочинів до нікчемних на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом із тим вважати, що таке віднесення, оформлене у даному випадку повідомленням від 04 січня 2016 року за вих. № 22/2-29 щодо нікчемності договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , до нікчемних внутрішнім документом, який не тягне жодних правових наслідків, є безпідставним.
Віднесення однією із сторін правочину до категорії нікчемних не може обмежувати право іншого суб'єкта правовідносин оспорити такі дії, оскільки позасудовий порядок врегулювання спору, який би передував зверненню до суду ні спеціальним Законом № 4452-VI, ні процесуальними кодексами України не передбачено, отже діє загальне правило вирішення спору у суді з дотриманням правил предметної і суб'єктної юрисдикції.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного повідомлення уповноваженої особи Фонду,зобов'язання уповноваженої особи Фондуутриматись від вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності вказаного договору купівлі-продажу квартири не можуть розглядатися в судах (у тому числі цивільних та господарських) унеможливлює дослідження цього повідомлення, яке залишаючись чинним, є перешкодою позивачці для належного користування і розпорядження квартирою.
Вважаємо, що провадження у справі має бути закрито, оскільки з урахуванням правил предметної та суб'єктної підсудності спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Судді: О. М. Ситнік
Н. П. Лященко