ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2955/15
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної-особи підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року, м. Одеса, суддя Демешин О.А., повний текст рішення складено 20.08.2015 року
у справі № 916/2955/15
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до відповідача Фізичної-особи підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса
про стягнення боргу за Договором № б/н від 24.05.2011 року у сумі 120 967,71 грн.,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь за договором банківського обслуговування від 24.05.2011 року б/н заборгованість за кредитом в загальному розмірі 120 967 грн. 71 коп., з яких 47 000 грн. 00коп. - заборгованість за кредитом, 35 697 грн. 49 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 30 949 грн. 97 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 7 320 грн. 25 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Бєляк Юлією Миколаївною, м. Одеса умов договору банківського обслуговування від 24.05.2011 року б/н щодо повернення кредитних коштів та сплати інших платежів, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість на вищевказану суму.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі №916/2955/15 (суддя Демешин О.А.) позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса про стягнення з відповідача на користь позивача за договором від 24.05.2011 року б/н в загальному розмірі 120 967 грн. 71 коп., з яких 47 000 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом, 35 697 грн. 49 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 30 949 грн. 97 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 7 320 грн. 25 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом - задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м.Одеса на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ 120 967 грн. 71 коп., з яких 47 000 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом, 35 697 грн. 49 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 30 949 грн. 97 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 7 320 грн. 25 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 2 419 грн. 35 коп. - судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до норм закону та умов Договору про банківське обслуговування Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання за договором, а саме: не сплатила необхідні кошти для погашення заборгованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Так, Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса, посилаючись на п. 3.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2001 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зазначає, що безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 є неповідомлення осіб, які беруть участь у справі, які не з'явилися в судове засідання, або неналежне їх повідомлення про час і місце розгляду судової справи. А саме, відповідача по справі не було повідомлено про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим, остання дізналася про судову справу лише 22 жовтня 2019 року.
Також скаржник, звертаючи увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на норми ч. 1-2 ст. 1055 Цивільного кодексу України зазначає, що відповідачем заява-приєднання до Договору про банківське обслуговування та про відкриття поточного рахунку не підписувалась особисто та в матеріалах справи відсутні відомості щодо підписання такої заяви. Крім того, заява про накладення електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт банкінгу Приват-24 не може бути належним та допустимим доказом у справі, а тому, кредитний договір, який на думку позивача укладений між ним та відповідачем, є нікчемним.
Також, Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса, не заперечуючи факту відкриття розрахункового рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ за № НОМЕР_1 , в апеляційній скарзі вказує, що матеріали справи також не містять доказів щодо часу виникнення заборгованості відповідача за кредитом перед позивачем, оскільки довідка про розміри встановлення кредитних лімітів та претензія банку від 03.11.2014 року вих. №10221ОD01S02H не відповідає вимогам ст. 5-6 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, скаржник зазначає, що відомості, викладені позивачем в розрахунку заборгованості за кредитним договором не відповідають дійсності, оскільки відповідно до останнього, заборгованість виникла з 04.03.2014 року, а тому, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача перед банком за відсутності належним чином оформленого кредитного договору.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
13.12.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду, поштою, від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд відхилити апеляційну скаргу, подану Фізичною особою-підприємцем Бєляк Юлією Миколаївною, м. Одеса, як необґрунтовану, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.
Позивачем у відзиві зазначається, що Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса, підписавши заяву про відкриття їй рахунку від 09.07.2010 року, погодилася, що остання, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг та Тарифами складають договір банківського обслуговування, в якому вказано номер рахунку - 26005060722439. Крім цього, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ звернуло увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на те, що відповідно до розрахунку заборгованості, що міститься в матеріалах справи, скаржниця користувалася кредитним лімітом у період з серпня 2011 року по березень 2014 року. При цьому, Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса вчасно та в повному обсязі виконувала взяті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування, а саме: обнуляла сальдо кредиту, сплачувала проценти та комісію за користування кредитними коштами, не допускала прострочення, що свідчить про обізнаність відповідача щодо використання нею кредитних коштів.
На думку позивача, заява про відкриття поточного рахунку та картка із зразками підписів та відбитком печатки фізичної особи-підприємця від 09.07.2010 року, Умови, Правила надання банківських послуг та Тарифи в сукупності складають кредитний договір, де однією із сторін є Фізична особа-підприємець Бєляк Юлія Миколаївна, м. Одеса, що в свою чергу спростовує доводи апелянтки, викладені в апеляційній скарзі.
Крім того, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у відзиві також вказує, що на час укладення зі скаржницею кредитного договору, вимоги про обов'язкову участь поручителя Банком не виставлялися та обов'язок досудового врегулювання спору чинним законодавством не передбачений.
26.12.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду, поштою, від представника скаржника, адвоката С.В. Чубарова, у порядку, передбаченому ст. 184 Господарського процесуального кодексу України, надійшла відповідь на відзив Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», м. Київ, у якій представник позивача не погоджується з висновками представника банку та вважає їх неспроможними. Зокрема, у відповіді на відзив зазначено про неможливість ототожнення заяви про відкриття розрахункового рахунку з підписанням кредитного договору. Крім цього, у відповіді на відзив зазначено, що відповідач по справі не визнає обставину користування кредитними коштами.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що 24.05.2011 року Фізичною особою-підприємцем Бєляк Юлією Миколаївною, м. Одеса, шляхом накладення електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват24, було підписано заяву, відповідно до якої відповідачу було відкрито рахунок №26005060722439 для обслуговування кредитного ліміту. У заяві зазначено, що про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua і разом із заявою складають Договір банківського обслуговування.
Як вбачається з довідки про встановлені кредитні ліміти клієнту банку, Фізичній особі-підприємцю Бєляк Юлії Миколаївні, м. Одеса від 19.07.2015 року №08.7.0.0.0/150619042818 було встановлено на поточний рахунок № НОМЕР_1 наступні розміри кредитного ліміту: 24.05.2011 року - 30000 грн., 16.09.2011 року - 36000 грн., 04.02.2013 року - 45000 грн., 04.03.2013 року - 47000 грн., 01.03.2014 року - 47000 грн. в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта.
З матеріалів справи, а саме, з виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 за період з 03.03.2014 року по 19.06.2015 року вбачається, що позивачем перераховувались кошти Фізичній особі-підприємцю Бєляк Юлії Миколаївні, м. Одеса.
Також матеріали справи містять Акт звірки заборгованості за кредитними зобов'язаннями від 24.05.2011 року № б/н, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 15.06.2015 року становить 120967 грн. 71 коп., яка складається із заборгованості із простроченого кредиту в розмірі 47000 грн, простроченої заборгованості із сплати відсотків - 35697 грн. 49 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 7320 грн. 25 коп., пені - 30949 грн. 97 коп. При цьому, вищевказаний акт звірки підписано лише представником ПАТ КБ «ПриватБанк», м. Київ.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 03.11.2014 року за вих №10221ОD01S02H Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», м. Київ, на адресу відповідача було направлено претензію з приводу нездійснення погашення останньою заборгованості за кредитом у встановлені договором строки.
Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості за договором банківського обслуговування від 24.05.2011 року, б/н, станом на 15.06.2015 року, на думку позивача, у Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса утворилась заборгованість за кредитом у сумі 120967 грн. 71 коп., яка складається з наступного:
- 47 000 грн. 00 коп. - основна заборгованість;
- 35 697 грн. 49 коп. - заборгованість за відсотками за кристування кредитом;
- 7 320 грн. 25 коп. - заборгованість по комісії за кристування кредитом;
- 30 949 грн. 97 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором.
Як встановлено Господарським судом Одеської області та колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, предметом спору у даній справі є стягнення з Фізичної особи-підприємеця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса (Боржника) заборгованості та штрафних санкцій за договором банківського обслуговування від 24.05.2011 року № б/н.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового погодження з аргументами, викладеними скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновком суду першої інстанції, одночасно з цим встановивши наявність обов'язкової процесуальної підстави для скасування оскаржуваного рішення.
За змістом ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство к господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою ст. 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
До того ж, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції також було визначено, що повне рішення та ухвали надсилаються стронам, прокурору та третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку беспосереднь у суді.
Отже, аналіз наведених вище норм свідчить, що належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов'язком суду.
Розгляд справи судом за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 915/1471/19, від 10.10.2019 року у справі № 904/3835/18).
Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальні провадження.
Крім того, судова колегія зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" № 19164/04, § 47, від 21.10.2010).
Так, колегією суддів Південно-західного апеляційного суду встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач по справі належним чином не була повідомлена про розгляд справи, ухвали суду першої інстанції та оскаржуване рішення не отримувала, а наявні в матеріалах справи поштові повідомлення поштового оператора «УКРКУР'ЄР» про вручення відправлення нею не підписувались.
Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду в судові засідання скаржник не з'являлась, судом першої інстанції ухвала про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялась скаржнику службою доставки Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРКУР'ЄР», тоді як позивачу по справі вказані ухвали направлялись службою доставки Укрпошта. При цьому наявні в матеріалах справи повідомлення поштового оператора «УКРКУР'ЄР» про вручення відправлень, якими направлялись ухвали суду одночасно підписано як курьєром, із посиланням на те, що отримувач переїхав, так і нібито Бєляк Ю .М. , разом з тим, з урахуванням посилань скаржника на неотримання від суду таких повідомлень та дослідивши підписи вказаної особи на повідомленнях про вручення та підпис вказаної особи на Договорі про надання правової допомоги від 28.10.2019 року № 39/19, долученого до апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила, що вищевказані підписи візуально суттєво відрізняються, що свідчить про те, що ухвали суду першої інстанції, які направлялись відповідними повідомленнями, скаржником не отримувались.
Рішення суду також скаржнику вручено не було, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про невручення поштового відправлення, в якому оскаржуване рішення надсилалось на адресу скаржника. Зазначені обставини свідчать про те, що розгляд справи в суді першої інстанції було здійснено за відсутності належним чином повідомленої сторони, а тому оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 підлягає скасуванню повністю у відповідності до приписів п. 3 ч. 3 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, при умові, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Крім того, у п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Здійснивши апеляційний перегляд даної справи по суті, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він обов'язково повинен бути ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З урахуванням положень п. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Крім того, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, заява позичальника від 24 травня 2011 року не містить розміру процентної ставки по договорору банківського обслуговування. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
При цьому, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню та заборгованість за простроченою комісією.
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та простроченої комісії, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 травня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань Сторонами - п. 3.2.1.6.1. Умов) та інші умови.
Водночас, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та комісійних нарахувань, оскільки підпису позичальника на вищевказаних документах, наданих позивачем, не існує.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що визначено у правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Разом з тим, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України „Про електронний цифровий підпис" - Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.
Як вже зазначалось раніше, у відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. В порушення вищевказаних норм відповідачем зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані, а саме, не сплачено кошти за кредитним зобов'язанням, яким в даному випадку є заява приєднання, яка була підписана відповідачем належним чином.
Натомість, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися, або могли змінюватися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 травня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16 липня 2015 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що виникли пізніше, ніж момент укладання кредитного договору, і були найбільш сприятливі для можливості задоволення позову судом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, з якими він був би ознайомлений належним чином, судова колегія зазначає про неправомірність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредитних коштів, оскільки матеріали справи не місять належних та допустимих доказів щодо домовленності між сторонами з цього питання. При цьому, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а, згідно з приписами чинного законодавства України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, судова колегія зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Так, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім цифровим підписом у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват24, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою ст. 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, з чим погоджується і Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відтак відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Фізичною особою-підприємцем Бєляк Юлією Миколаївною, м. Одеса Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», м. Київ дотрималося вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк», м. Київ не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. А тому, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», м.Київ в цій частині підлягають до задоволення.
Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача у апеляційній скарзі про те, що позивачем до матеріалів справи взагалі не надано належних доказів щодо укладення між сторонами по справі кредитного договору, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем на підтвердження кредитних зобов'язань з боку відповідача, Фізична особа-підприємець Беляк Юлія Миколаївна, м. Одеса частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, тобто, своїми конклюдентними діями підтвердила факт укладання з банком кредитного договору. А саме, 01.09.2011 року, відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено 608 грн. 44 коп., 14.09.2011 року - 25120 грн.96 коп., 24.11.2011 року - 35966 грн. 80 коп., 05.12.2011 року - 2640 грн., 15.12.2011 року - 35271 грн. 81 коп., 24.01.2012 року - 34568 грн. 96 коп., 21.03.2012 року - 35923 грн. 83 коп., 27.04.2012 року - 7548 грн.86 коп., 25.12.2012 року - 23955 грн.76 коп., 31.05.2012 року - 950 грн. 80 коп., 27.06.2012 року - 9978 грн. 53 коп., 11.07.2012 року - 760 грн.65 коп., 23.07.2012 року - 22943 грн. 13 коп., 26.07.2012 року - 5498 грн. 62 коп., 15.08.2012 року 2280 грн., 23.08.2012 року - 28575 грн. 73 коп., 11.09.2012 року - 800 грн., 17.09.2012 року - 230 грн., 24.09.2012 року - 14275 грн.01 коп., 05.10.2012 року - 8264 грн.21 коп., 08.10.2012 року - 22913 грн. 70 коп., 23.10.2012 року - 229 грн.68 коп., 06.11.2012 року - 916 грн.68 коп., 27.11.2012 року - 35451 грн.68 коп., 26.12.2012 року - 1920 грн., 04.01.2013 року - 286 грн. 74 коп., 01.02.2013 року - 1452 грн.14 коп., 15.02.2013 року - 26096 грн.16 коп., 21.02.2013 року - 27027 грн. 14 коп., 18.03.2013 року - 820 грн., 22.03.2013 року - 17500 грн., 25.03.2013 року - 1380 грн., 27.03.2013 року 25650 грн., 28.03.2013 - 2504 грн.47 коп., 01.04.2013 року - 511 грн. 08 коп., 12.04.2013 року - 6500 грн., 30.04.2013 року - 2564 грн. 43 коп., 08.05.2013 року - 903 грн. 31 коп., 20.05.2013 року - 1017 грн.63 коп., 29.05.2013 року - 7919 грн. 33 коп., 11.06.2013 року - 4279 грн.09 коп., 14.06.2013 року - 6067 грн. 38 коп., 21.06.2013 року - 2885 грн. 17 коп., 27.06.2013 року - 1459 грн. 05 коп., 01.07.2013 року - 2706 грн. 80 коп., 02.07.2013 року - 1516 грн. 63 коп., 12.07.2013 року - 3669 грн. 29 коп., 17.07.2013 року - 41669 грн. 98 коп., 18.07.2013 року - 3362 грн. 03 коп., 29.07.2013 року - 458 грн., 06.08.2013 року - 2520 грн., 08.08.2013 року - 1598 грн., 16.08.2013 року - 2763 грн., 03.09.2013 року - 2249 грн. 80 коп., 23.09.2013 року - 6712 грн. 91 коп., 02.10.2013 року - 3089 грн. 98 коп., 18.10.2013 року - 6290 грн. 08 коп., 23.10.2013 року - 38695 грн. 41 коп., 07.11.2013 року - 1693 грн. 54 коп., 19.11.2013 року - 1690 грн., 05.12.2013 - 2283 грн. 52 коп., 27.12.2013 року - 3670 грн.,
При цьому, при розгляді вищевказаної справи, відповідачем вказаного факту спростовано не було, як і не було надано відповідних належних та допустимих доказів протилежного.
Відтак, вказані обставини свідчать про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ заборгованості за кредитом в зв'язку з неповерненням кредитних коштів Фізичною особою-підприємцем Бєляк Юлією Миколаївною, м. Одеса, отриманих від позивача.
Як вже зазначалося вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми нарахованих Банком відсотків за користування кредитними коштами, пені та комісійних, оскільки, як убачається з матеріалів справи передбачений обов'язок відповідачів по їх сплаті відсутній.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач до суду не заявляв, а тому його вимоги про стягнення 35 697 грн. 49 коп. - заборгованості за відсотками за кристування кредитом; 7 320 грн. 25 коп. - заборгованості по комісії за користування кредитом; 30 949 грн. 97 коп. - пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором не підлягають до задоволення в зв'язку з безпідставністю.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги позивача, зазначені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 є таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.і 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 227, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі № 916/2955/15 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 року у справі №916/2955/15 - скасувати.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК", м. Київ до Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в розмірі 120 967 грн. 71 коп. задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" (01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код - 14360570) 47 000 гривень заборгованості за кредитним договором від 24.05.2011 року б/н, 939 грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк „ПРИВАТБАНК", м. Київ в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, м. Одеса заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами у розмірі 35 697 грн. 49 коп., по комісійним за користування кредитними коштами в розмірі 7320 грн. 25 коп., пені в сумі 30949 грн. 97 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК", (01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код - 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Бєляк Юлії Миколаївни, ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 219 грн. 15 коп.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош