20 січня 2020 року Справа № 280/4510/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ 39396146)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52425-56У на суму 15819,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ГУ ДФС у Запорізькій області дійшло хибних висновків про те, що позивач здійснює господарську діяльність, оскільки він протягом часу з 08.07.2002 по 16.01.2019 не веде господарську діяльність як фізична особа-підприємець. Зазначає, що неможливо визначити базу нарахування єдиного соціального внеску без отримання доходу, а єдиний соціальний внесок повинен сплачуватись у випадку, якщо платник податку визначає таку базу нарахування. Вважає, що обчислення сум єдиного внеску здійснюється платником податку або на підставі даних річних податкових декларацій, або за результатами перевірок. Крім того посилається на порушення строку винесення оскаржуваної вимоги з огляду на те, що недоїмка обрахована починаючи з 2016 року. Зазначає, що невинесення протягом тривалого часу після внесення змін до законодавства вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклало на нього надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 21.10.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі, та призначено підготовче засідання на 18.11.2019.
07.11.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№46490), у якому зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 08.07.2002, з 20.08.2002 перебував на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, припинив підприємницьку діяльність 16.01.2019. Посилається на те, що з 01 січня 2017 року набули чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), відповідно до яких встановлено обов'язок фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування визначати базу нарахування та сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання доходу. Вказує, що в порушення статті 9 Закону №2464-VI позивач з 2017 року не сплачував єдиний внесок. У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску ГУ ДФС у Запорізькій області направило на його адресу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.11.2019 відкладено підготовче засідання на 16.12.2019.
Ухвалою суду від 16.12.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 15.01.2020.
У судове засідання 15.01.2020 сторони не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач про причини неявки суду не повідомив, заяв або клопотань не подавав. Представник відповідача подав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.
Відповідно до частини 3 статі 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статті 205 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області 08.07.2002, дата запису: 18.02.2014, номер запису: 2 101 175 0000 024534, перебував на податковому обліку у відповідача (Мелітопольське управління) з 08.07.2002, зареєстрований як платник єдиного соціального внеску з 20.08.2002 за номером 08/11-13521/08143, припинив підприємницьку діяльність 16.01.2019 за власним рішенням, номер запису 21010060004024534.
20.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52425-56У, відповідно до якої станом на 31.10.2018 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн (2017 рік).
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року).
Зазначене відповідає відомостям, які містяться в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДФС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52425-56У, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що позивачем було подано заву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про існування боргу позивач дізнався лише 10.09.2019 у зв'язку з його примусовим стягненням.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що для об'єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з'ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов'язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, чи отримував позивач оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, суддя дійшов висновку, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, а отже вирішення даного питання необхідно здійснити з викликом (повідомленням) сторін. У зв'язку з чим провадження у справі відкрито з відповідним застереженням.
З наданих до матеріалів письмових доказів вбачається, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52425-56У направлялась на адресу позивача, однак не була вручена.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не був обізнаний про існування оскаржуваної вимоги, а дізнався про її існування після отримання відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство Автосвіт» від 10.09.2019 про підстави утримання грошових коштів із заробітної плати.
Оскільки позивач звернувся до адміністративного суду 16.09.2019, суд дійшов висновку, що з урахуванням приписів частини 2 статті 122 КАС України та частини 4 статті 25 Закону №2464-VI строк звернення до адміністративного суду з даним позовом не пропущений.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску.
Доводи позивача про те, що він в період за 2017-2019 роки фактично не здійснював підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим у нього відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок, суд вважає безпідставними, оскільки зазначене не узгоджується з вимогами Закону №2464-VI.
У постанові від 04.12.2019 у справі 440/2149/19 (провадження К/9901/28514/19) Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не наводить аргументів стосовно того, що протягом періоду, за який йому нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску, він був найманим працівником і за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем. Відповідно, не надавались і докази на підтвердження вказаних обставин.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску самостійно або сплати єдиного внеску за нього роботодавцем, виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України якою визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у відповідача, як фіскального органу, на який відповідно до статті 12 Закону №2464-VI покладено обов'язок щодо забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, виник обов'язок стосовно забезпечення його сплати.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.
Згідно з абзаців 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Отже, наявність в інформаційній системі контролюючого органу даних про несплачені суми єдиного внеску та відсутність доказів їх сплати свідчать про правомірність формування та направлення позивачу вимоги від 20.11.2018 №Ф-52425-56У.
Тому, аргументи позивача про те, що формуванню та направленню платнику вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Також, не може мати наслідком скасування оскаржуваної вимоги факт порушення відповідачем строку її винесення, оскільки строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені з єдиного внеску не застосовується.
При цьому суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що бездіяльність відповідача щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін до законодавства оскаржуваної вимоги поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, оскільки обов'язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв'язку з прийняттям оскаржуваної вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52425-56У відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
На підставі аргументів, наведених позивачем, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.
У зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-52425-56У - відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 39396146.
Повне судове рішення складено 20.01.2020
Суддя М.О. Семененко