Справа: № 22-а-489/07 Головуючий у 1-й інстанції: Бабоїд О.М.
Доповідач: Межевич М.В.
21 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бараненко І.І. та Глущенко Я.Б., при секретарі Ковальчук Я.Б., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації на постанову Таращанського районного суду Київської області від 02.04.2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації про стягнення недоотриманої суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, -
У березні 2007 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації (далі - відповідач), який пізніше уточнила, про стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік в сумі 1540 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказувала на те, що вона є інвалідом другої групи першої категорії з числа осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і в зв'язку з цим відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " відноситься до осіб, які мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
Також вказала, що в 2005 році їй одноразова виплата на оздоровлення проведена у розмірі 120 грн. А тому стверджує, що дії відповідача по сплаті допомоги у зазначеній сумі є неправомірними, оскільки вважає, що згідно положень ст. 48 вказаного Закону ця допомога повинна виплачуватись в розмірі п»яти мінімальних заробітних плат і становити 1660 грн., тобто недоплата становить (1660-120)=1540 грн.
Постановою Таращанського районного суду Київської області від 02.04.2007 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Таращанського районного суду від 02.04.2007 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись при цьому на не відповідність рішення суду чинному законодавству та прийнятого з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник відповідача підтримав судовому засіданні доводи апеляційну скарги, пославшись на обставини, викладені в ній.
Позивач в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, але направила заперечення, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач з грудня 2004 року являючись інвалідом 2 групи І категорії, пов»язаних з впливом аварії на ЧАЕС і, у відповідності із вимогами ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п»яти мінімальних заробітних плат на момент виплати, а не 120 грн., які 13.09.2005 року відповідач виплатив позивачці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, оскільки відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат і при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цим законом встановлено розмір такої допомоги як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.
Як вбачається зі змісту закону України «Про державний бюджети на 2005 рік», стосовно розмірів заробітної плати за вказаний період, ним не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в України є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протягом 2001-2005 років не призупинялись.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із ст. 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Конституцією України у ст. 46 передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів вважає, що дії відповідача по виплаті щомісячної допомоги на оздоровлення у розмірах, які не відповідають встановленим ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є такими, що порушують конституційні права ОСОБА_2 на здоров'я та належний соціальний захист.
Зважаючи на викладене, а також те, що Верховною Радою України за вищезазначений період не приймалось рішень щодо подальшого врегулювання питання виплати та розмірів щорічної допомоги на оздоровлення за Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, то в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 48 згаданого Закону та норми відповідних Законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати.
З урахуванням того, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України то це рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації залишити без задоволення.
Постанову Таращанського районного суду Київської області від 02.04.2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.
Головуючий:
Судді