номер провадження справи 18/132/19
16.01.2020 справа № 908/2660/19
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2-А)
до відповідача публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)
про стягнення 1 553 544,16 грн.,
господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання: Колєснікова Н.О.
учасники справи:
від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 540/20-19 від 27.05.2019
від відповідача: Шульга Ю.О., довіреність № 20 від 01.01.2020
Розглядаються позовні вимоги про стягнення з публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” 1553544,16 грн., яка складається з: 1330296,12 грн. пені, 40642,72 грн. інфляційних втрат та 82 605,32 грн. 3% річних.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2019 справу № 908/2660/19 передано на розгляд судді Носівець В.В. (після зміни прізвища - Левкут В.В.).
Ухвалою суду від 30.09.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/2660/19, присвоєно справі номер провадження 18/132/19, підготовче засідання призначено на 30.10.2019; оголошувалась перерва у підготовчому засіданні до 28.11.2019, 18.12.2019, строк підготовчого провадження продовжувався; ухвалою від 18.12.2019 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 16.01.2019.
В судовому засіданні 16.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на виконання умов договору №100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2014 відповідачу відпущено теплову енергію на загальну суму 3654659,68 грн. за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 по квітень 2018 року включно. Неналежне виконання останнім своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару стало підставою для звернення до суду. Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 у справі №908/1133/18, яке набуло законної сили 23.11.2018, позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ “Запоріжжяобленерго” на користь концерну “Міські теплові мережі” 3654659,68 грн. основного боргу, 44312,56 грн. пені за період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно, 266493,07 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2016 по березень 2018 включно, 66143,64 грн. 3 % річних за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 включно та 61182,26 грн. (з урахуванням виправленої судом описки) судового збору. Станом на день подання позовної заяви основний борг відповідачем не сплачений. За доводами позивача, порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої теплової енергії є підставою для нарахування передбачених договором та законом пені, 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення. Посилаючись на ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, позивач просив позов задовольнити.
Від відповідача 22.10.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заявлені до стягнення суми заперечив та вказав, що при поданні позовної заяви про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму, яка стягнута за рішенням суду від 01.11.2018, позивач не врахував зміну строків сплати заборгованості з основного боргу, яка оформлена графіком, підписаним повноважним представниками сторін на загальну суму 9061310,06 грн. У графіку зазначені номери судових справ, за яким стягнуто основний борг з відповідача, розміри заборгованості та щодо кожного рішення встановлений конкретний період погашення заборгованості. Щодо заборгованості за договором № 100610 на суму 3654659,68 грн., стягнутої рішенням у справі № 908/1133/18, графіком погашення заборгованості встановлено період погашення з січня 2020 року шляхом оплати по 174031,41 грн. протягом 21 місяця до вересня 2021 року. За доводами відповідача, зазначений графік змінив строки виконання обов'язку з оплати заборгованості за спільною згодою сторін, оскільки відбулася заміна зобов'язання в частині строків його виконання, і після підписання графіку повинні виконуватися саме його положення. Отже юридичною підставою в даному випадку є підписаний між сторонами графік погашення заборгованості. Підписаний графік погашення заборгованості за правовою природою є додатковим договором до договору №100610 від 01.12.2014, який укладений в письмовій формі та яким визначені нові строки оплати. Тобто сторони добровільно змінили строк розрахунків, що свідчить про відсутність порушень грошових зобов'язань відповідача до настання строків, які передбачені даним графіком. Також зауважив, що графіком взагалі не передбачені умови щодо нарахування пені. Рішенням суду у справі 908/1133/18 також не передбачено можливість нараховувати пеню за невиконання даного рішення. Просив в позові відмовити.
Від позивача 28.10.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про безпідставність доводів відповідача оскільки підписаний сторонами графік не встановлює будь-яких зобов'язань сторін. Графік відповідачем не виконується в будь-якому обсязі. Відповідальність за порушення виконання зобов'язання за договором № 100610 встановлена в самому договорі. Жодної додаткової угоди, яка б встановлювала відмову позивача від своїх прав по договору між сторонами не укладалось. Зауважив, що визначення порядку і строку виконання рішення суду є прерогативою суду, який ухвалив рішення. Стягувач може скористатися своїм правом примусового стягнення або ж відкласти звернення до органів виконавчої державної служби. Позивач в свою чергу скористався своїм правом та звернувся до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження. Також зазначав, що посилання на обмеження розміру пені неправомірне, оскільки Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" розмір пені обмежений лише 100% від суми основного боргу.
Від позивача 11.11.2019 до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача 140642,72 грн. інфляційних втрат та 82605,32 грн. 3% річних та постановити ухвалу про повернення позивачу зайво сплаченого судового збору у сумі 19954,44 грн.
Від відповідача 19.11.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). Відповідач вказав на помилковість посилання позивача на невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті згідно підписаного графіку за справою № 908/3123/16 та звернув увагу, що згідно підписаного графіку погашення заборгованості за рішенням суду у справі № 908/1133/18 повинно відбутися з січня 2020 року протягом 21 місяця до вересня 2021 року. Вважає, що сторонами дотриманий порядок вирішення розбіжностей щодо виконання договору, визначений п. 8.1 договору, шляхом погодження та підписання графіку погашення заборгованості, тому вказаний графік є додатковим договором до договору № 100610 і є підставою для визначення нових строків оплати. Крім того зазначив про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за відсутності вини ПАТ «Запоріжжяобленерго», оскільки відповідач з підписанням графіку погашення заборгованості розраховує на перенесення строків оплати для здійснення поступового погашення заборгованості. Відповідачем надано контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат, згідно з яким сума 3% річних за період з 30.11.2018 по 17.02.2019 (до підписання графіку погашення заборгованості) складає 24030,64 грн., а сума інфляційних втрат за період з 01.12.2018 по 31.03.2019 складає 118333,98 грн.
Заявою від 27.11.2019 позивач відкликав заяву про зменшення позовних вимог, просив вказану заяву залишити без розгляду та розглядати справу за вимогами, вказаними у позовній заяві. Також від позивача 28.11.2019 надійшли обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1330296,12 грн.
Суд задовольнив заяву позивача про відкликання заяви про зменшення позовних вимог та залишив без розгляду заяву про зменшення позовних вимог.
Відповідачем 18.12.2019 подано суду заяву про зменшення пені, в якій відповідач, посилаючись на тяжкий фінансовий стан, об'єктивні обставини, які унеможливили своєчасну оплату боргу, та практику Верховного Суду, просив на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, у разі задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, зменшити розмір пені до 50%.
Також, відповідачем 18.12.2019 надано письмові пояснення у зв'язку з отриманням від позивача обґрунтування щодо нарахування пені, в яких відповідач висловив позицію, аналогічну наведеній у відзиві на позов та додатково вказав на невідповідність п 7.2.10 укладеного сторонами договору, на підставі якого позивачем заявлено до стягнення 1330296,12 грн. пені нормам чинного законодавства, зокрема, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відносно застосування до спірних правовідносин Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій» відповідач вважає, що позивач повинен довести наявність правових підстав для застосування даного закону, оскільки самого лише факту, що постачання теплової енергії є комунальною послугою не достатньо для застосування даної норми права.
Від позивача 16.01.2020 надійшла відповідь (вих. № 11 від 11.01.2020) на письмові пояснення відповідача, надані суду 18.12.2019, в якій позивач щодо статусу спірного приміщення зазначив, що жодного разу у договорі та додатках до нього не згадувалось про те, що об'єкти теплопостачання є іншими, ніж нежитлові, за винятком вказівки у додатковій угоді № 4 від 01.03.2016 про опалення нежитлового приміщення. Разом з тим, з копії підписаної представником відповідача дислокації приміщень до Договору вбачається, що статус всіх приміщень - для провадження підприємницької діяльності. Крім того, позивач наголосив на відсутності підстав вважати, що з підписанням графіку погашення заборгованості сторонами укладені зміни до чинного Договору.
Відповідачем 16.01.2020 надано суду письмові пояснення, в яких відповідач щодо доводів позивача, викладених у відповіді від 11.01.2020 на письмові пояснення відповідача від 16.12.2019, наголосив на своїй позиції щодо припинення сторонами попереднього зобов'язання з підписанням графіку погашення заборгованості, визначення розміру заборгованості та встановлення нового порядку погашення (новації).
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (додатковою угодою № 5/1 від 07.02.2017 змінено на публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”) (Споживачем, відповідачем у справі) та концерном “Міські теплові мережі” (Теплопостачальною організацією, позивачем у справі) 01.12.2014 укладено договір №100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору Теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді для опалення (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010 код 35.30.1 - пара та гаряча вода; постачання пари, гарячої води) (надалі - теплова енергія) Споживачу, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.
Відповідно до додатку № 1 до договору, договір укладався для постачання теплової енергії на опалення об'єктів Споживача, які розташовані за адресами: вул. Добролюбова, 14-А; бул. Вінтера, 16, 22-А, 40, 44; вул. Каховська, 3-А, 26; вул. Одеська, 4; вул. Кіяшка, 7.
Згідно з п. 3.2.6 Договору відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.
Розділом 6 Договору сторони обумовили порядок розрахунків за теплову енергію. Розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадках їх відсутності - відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору (п. 6.1). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2). Підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі (п. 6.3). Споживач зобов'язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату (6.4).
Згідно з п. 6.7 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 23.01.2015, Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок, Акт приймання-передачі теплової енергії. Теплопостачання організація надає складені в електронній формі, зареєстровані та оформлені відповідно до вимог податкового законодавства податкові документи на всю суму зобов'язань, що виникли не пізніше 10-ти календарних днів від дати виникнення податкових зобов'язань, згідно вимог податкового кодексу України.
Відповідно до п. 6.7.1 Договору, отриманий акт споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п'яти днів з дати отримання.
У разі неотримання Теплопостачанню організацією підписаного Акту, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п.6.7.1 договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином Акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахункових період (п. 6.7.2).
Згідно з п. 6.7.3 договору, сторони щоквартально (по мірі необхідності) з ініціативи Теплопостачальної організації, проводять звірку взаємних розрахунків за фактично спожиту теплову енергію з підписанням акту звірки.
Відповідно до п. 10.1 договору, договір набуває чинності з дня його підписання і діє до моменту укладання Сторонами письмової угоди про його розірвання. Певні умови договору, можуть бути переглянуті за узгодженням сторін на підставах та у відповідності до діючого законодавства України.
Пунктами 10.2 та 10.3 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: прийняття відповідного рішення судом; ліквідації однією із сторін. Припинення дії договору не звільняє Споживача від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію та відповідальності, передбаченої цим договором і чинним законодавством України.
Доказів припинення дії договору у зв'язку із настанням зазначених обставин суду не надано, отже договір є чинним.
У зв'язку із тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за вказаним договором щодо оплати вартості отриманої теплової енергії, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2017 року.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 у справі № 908/1133/18 позовні вимоги концерну “Міські теплові мережі” задоволено, стягнуто з ПАТ “Запоріжжяобленерго” на користь концерну “Міські теплові мережі” 3654659,68 грн. основного боргу, 44312,56 грн. пені за період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно, 266493,07 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2016 по березень 2018 включно, 66143,64 грн. 3 % річних за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 включно та 61182,26 грн. (з урахуванням виправленої судом описки) судового збору. Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 23.11.2018 набрало законної сили.
У зв'язку з тим, що заборгованість за Договором відповідачем не погашено, позивачем нараховано відповідачу 1330296,12 грн. пені за період з 03.03.2019 по 31.08.2019, 140642,72 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по липень 2019 року та 82605,32 грн. 3% річних за період з 30.11.2018 по 31.08.2019.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження господарським судом Запорізької області у справі № 908/1133/18.
Зокрема, рішенням господарського суду від 01.11.2018 у справі № 908/1133/18 встановлено, що позивачем на виконання умов Договору в період опалювального періоду з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року відпущено відповідачу теплову енергію на загальну суму 3654659,68 грн., про що свідчать складені Теплопостачальною організацією акти приймання-передачі теплової енергії за вказані періоди, які разом із виставленими рахунками вручалися споживачу під розпис згідно з порядком, визначеним в п. 6.7 договору, що підтверджується відповідними реєстрами, наявністю відбитка печатки ПАТ “Запоріжжяобленерго” та підпису повноважної особи на вказаних актах приймання-передачі. Вартість отриманої від позивачу теплової енергії відповідачем не сплачено.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення з боку відповідача зобов'язань щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 3654659,68 грн. у визначений Договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 01.11.2018 у справі № 908/1133/18.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За неналежне виконання умов договору позивач нарахував пеню в розмірі 1330296,12 грн. за період прострочення оплати з 03.03.2019 по 31.08.2019.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Обов'язковою умовою договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій є забезпечення виконання зобов'язань відповідно до чинного законодавства України.
В пункті 7.2.10 договору сторони визначили, що за порушення Споживачем строків оплати за теплову енергію, встановлених в пункті 6.4 цього договору, останній сплачує Теплопостачальній організації пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше обумовленої чинним законодавством) за кожний день прострочення по день фактичної оплати.
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми пені є правильним та виконаним з дотриманням діючого законодавства та умов договору.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 1330296,12 грн. пені за період прострочення з 03.03.2019 по 31.08.2019 заявлені до стягнення правомірно.
Заперечення відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування пені у зв'язку з підписанням сторонами графіку погашення заборгованості суд відхилив з огляду на наступне:
Графік погашення заборгованості ПАТ “Запоріжжяобленерго” перед концерну “Міські теплові мережі”, на який посилається відповідач, як на узгодження сторонами нового строку виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості, не є новим правочином (новацією) або додатком до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100610 від 01.12.2014.
Статтею 604 ЦК України унормовано порядок припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Так, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Отже, одним із способів припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація зобов'язання або заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Так, наприклад, ст. 1053 ЦК встановлює, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Головним критерієм розмежування новації та відступного (ст. 600 ЦК) є мета та наслідки укладення угоди про припинення зобов'язання. Так, метою та наслідками відступного є припинення зобов'язання та всіх відносин між сторонами. У випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов'язання припиняють його і створюють нове.
За загальним правилом підписання договору про новацію припиняє не тільки основне зобов'язання, але й інші додаткові зобов'язання, пов'язані із основним (застава, зокрема, іпотека, порука, гарантія тощо). Причому таке припинення має місце автоматично, незалежно від вказівки на це в договорі. А для того щоб залишити додаткове зобов'язання чинним, сторони мають прямо зазначити про це в договорі про новацію або погодити це будь-яким іншим чином.
Аналіз наданого графіку погашення заборгованості не свідчить про укладання сторонами нового правочину, оскільки він не укладений аналогічно формі договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, як то вимагає діюче законодавство.
Доказів узгодження сторонами припинення або зміни умов договору № 100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2014 суду не надано.
Тобто на момент звернення позивача з позовом до суду господарські правовідносини щодо надання позивачем послуг з теплопостачання на об'єкт відповідача регулюються нормами чинного законодавства та умовами договору № 100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2014.
Суд зауважує, що графік погашення заборгованості по суті є лише відстроченням виконання встановленого судом боргу та не породжує для сторін нових прав та обов'язків, як на то вказує відповідач.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Предметом розгляду даної справи є стягнення штрафних та компенсаційних санкції за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання в рамках договору № 100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2014.
Як вже зазначалось вище, учасниками правочину узгоджено, що пеня нараховується за прострочку виконання зобов'язань по день фактичної оплати (п. 7.2.10 Договору).
Факт неналежного виконання споживачем зобов'язань за договором та наявність заборгованості у розмірі 3654659,68 грн. встановлені в рішенні господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 у справі № 908/1133/18, яке набрало законної сили 23.11.2018.
Відповідач доказів часткового або повного погашення заборгованості суду не надав.
Позивач, скориставшись своїм правом примусового стягнення, звернувся до Державної виконавчої служби з заявою про відкриття провадження з примусового виконання наказу суду по справі № 908/1133/18, що підтверджується копією відповідної заяви стягувача від 03.10.2019.
Відповідних доказів примусового виконання рішення суду та стягнення з боржника зазначеної суми заборгованості суду також не надано.
Отже, належних та допустимих доказів погашення відповідачем заборгованості, яка виникла в рамках договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100610 від 01.12.2014 добровільному або примусовому порядку суду не надано.
Таким чином, у позивача наявні правові підстави для застосування до порушника штрафних санкції з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Суд відзначає, що при застосуванні до відповідача штрафних санкцій у вигляді нарахування пені позивачем дотримані положення ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", заявлена до стягнення сума пені не перевищує 100 відсотків загальної суми боргу, яка стягнута рішенням господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 у справі № 908/1133/18.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, за порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач нарахував та заявив до стягнення 140642,72 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по липень 2019 року та 82605,32 грн. 3% річних за період з 30.11.2018 по 31.08.2019.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Оскільки заборгованість за договором боржником не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним. Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений позивачем період (з 30.11.2018 по 31.08.2019), за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, судом розрахунок визнано правильним.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство за заявлений позивачем період (з грудня 2018 по липень 2019 включно), судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних втрат задовольняються судом повністю.
Доводи відповідача відносно неправильного визначення позивачем періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд відхилив, оскільки, з огляду на приписи ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Як вже зазначалося вище, доказів виконання рішення суду у справі № 908/1133/18 та грошового зобов'язання ані в добровільному, ані в примусовому порядку суду не надано.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В даному випадку позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені до 50% відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства та те, що прострочення оплати заборгованості сталось через об'єктивні причини, оскільки довгий час на підприємстві існує складна економічна ситуація, яка з 2015 року спричинила затримку своєчасних розрахунків. За доводами відповідача, критичний фінансово-господарський стан підприємства підтверджується висновком судового експерта, наданого в рамках проведеного економічного дослідження № 282 від 17.05.2018, яким встановлено, що станом на 31.12.2017 основні економічні показники (ліквідність, платоспроможність, рентабельність) характеризують фінансовий стан ПАТ «Запоріжжяобленерго» ознаками критичної неплатоспроможності, фінансової нестабільності та потенційного банкрутства. Велика частка дебіторської заборгованості в загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства та підвищує ризик фінансових збитків підприємства. ПАТ «Запоріжжяобленерго» не може погасити свої короткострокові зобов'язання та не має резервів для розширення діяльності, чистий фінансовий результат Товариства за 2017 є збиток. Також відповідачем на підтвердження своїх доводів надано зокрема, копії документів: Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2018 рік, Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2018 року, постанову ВДВС від 22.09.2017 про арешт коштів, довідки щодо залишки на поточних рахунках ПАТ «Запоріжжяобленерго», довідки щодо кредиторської заборгованості та податкового боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ “Запоріжжяобленерго” дійсно знаходиться у кризовому та вкрай критичному фінансовому стані, що підтверджується довідками про залишки коштів на поточних рахунках у банківських установах, на які накладені арешти, довідками про заборгованість по заробітній платі, щодо наявності податкового боргу, дефіциту обігових коштів, кредиторської заборгованості перед ДП “Енергоринок”.
Суд приймає до уваги, що неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не зловживанням відповідачем своїми правами, а об'єктивними обставинами, які унеможливлювали своєчасну оплату боргу, що полягали у несвоєчасному розрахунку споживачів із відповідачем, та, як наслідок, стали причиною збитковості.
Водночас, позивачем не надано доказів про будь-які об'єктивні дані, що свідчили б про наявність у нього збитків внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань.
Разом з тим, ПАТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством державного сектору економіки та включено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» включено до переліку об'єктів великої приватизації державної власності.
Також суд звертає увагу, що позивачем нараховано пеню на прострочення заборгованості за шість місяців у період з 03.03.2019 по 31.08.2019 включно, а також те, що розмір пені 1330296,12 грн. складає 36,4 % від загальної суми заборгованості.
Таким чином, враховуючи те, що ПАТ “Запоріжжяобленерго” дійсно знаходиться у кризовому та вкрай критичному фінансовому стані, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, беручи до уваги важливість збереження господарської діяльності відповідача, а також той факт, що прострочення відповідача не потягнуло за собою будь-яких негативних наслідків ані для позивача, ані для третіх осіб, та не створило ніякої небезпеки, суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені, яка нарахована позивачем на 50 % до суми 665148,06 грн.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та з урахуванням останнього абзацу п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” судовий збір покладається на відповідача повністю.
Також позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача поштові витрати, понесені ним у зв'язку із направленням на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками. Згідно з наданим позивачем фіскальним чеком від 23.09.2019, виданим підприємством поштового зв'язку, розмір цих витрат склав 19,48 грн.
За змістом ст. 123 ГПК України до складу судових витрат, крім судового збору, входять також витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів (ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України).
Оскільки підставою звернення позивача за захистом своїх майнових прав та інтересів у судовому порядку є невчинення відповідачем протягом тривалого часу дій щодо виконання грошового зобов'язання за договором, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 19,48 грн. поштових витрат, які безпосередньо пов'язані із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, розмір яких підтверджений.
Клопотання позивача про повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 19954,44 грн., викладене у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 05.11.2019, судом не розглядається з огляду на задоволення заяви позивача про відкликання заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2-А, ідентифікаційний код 32121458) 665148,06 грн. (шістсот шістдесят п'ять тисяч сто сорок вісім грн. 06 коп.) пені, 140642,72 грн. (сто сорок тисяч шістсот сорок дві грн. 72 коп.) інфляційних втрат, 82605,32 грн. (вісімдесят дві тисячі шістсот п'ять грн. 32 коп.) 3% річних, 23303,16 грн. (двадцять три тисячі триста три грн. 16 коп.) судового збору та 19,48 грн. (дев'ятнадцять грн. 48 коп.) поштових витрат. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 22.01.2020.
Суддя В.В. Левкут