Справа № 431/3152/19
Провадження № 22-ц/810/899/19
16 січня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Єрмакова Ю.В.,
суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.,
за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач - Фермерське господарство «Альтаир»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Луганського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року ухвалене у складі судді Логвіненка Т.Г. в м. Старобільську Луганської області
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Альтаир» Старобільського району Луганської області про визнання договору оренди землі недійсним та за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Альтаир» Старобільського району Луганської області про визнання договорів оренди землі частково недійсними, припинення договорів, зобов'язання повернення майна із чужого незаконного володіння,
Короткий зміст позову
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Альтаир» про визнання договору оренди землі недійсним та просив суд визнати недійсним договір оренди землі, без дати, зареєстрований 06.06.2007, укладений між ОСОБА_3 та КФГ «Альтаир» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва №565, площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; витребувати з незаконного володіння КФГ «Альтаир» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва №565, площею 4425186000:11:001:0156, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, яка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛГ №092384, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є власником земельної ділянки, що розташована на території Хворостяніської сільської ради Старобільського району Луганської області. Вказана земельна ділянка раніше належала його бабусі ОСОБА_3 , яка померла. За життя ОСОБА_3 нібито укладала з КФГ «Альтаир» договір оренди земельної ділянки. Проте, договір оренди та доданий до нього акт прийому - передачі бабуся не підписувала, що підтверджується відповідним висновком експерта. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути належну йому ділянку, але йому було відмовлено. Вважав, що договір оренди землі зареєстрований 06.06.2007 є недійсним, оскільки укладений всупереч діючого законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
Також, в травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Фермерського господарства «Альтаир» про визнання договорів оренди землі частково недійсними, припинення договорів, зобов'язання повернення майна із чужого незаконного володіння та після уточнення позовних вимог остаточно просив суд визнати недійсним п. 2.2.1 договору оренди землі від 22.03.2007 року, укладеного між ним та КФГ «Альтаир», на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва №629, площею 4,4935 га, кадастровий №4425186000:07:001:0113, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; визнати недійсним п. 2.2.1 договорів оренди землі від 22.03.2007 року, укладених між ОСОБА_4 та КФГ «Альтаир» на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 4,1212 га, кадастровий №4425186000:01:002:0130, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3.8008 га, кадастровий номер 4425186000:01:002:0129, що розташовані на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; зобов'язати КФГ «Альтаир» повернути йому вищевказані земельні ділянки; стягнути з відповідача на його користь судові витрати понесені при зверненні з позовом до суду.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що йому належить земельна ділянка кадастровий номер 4425186000:07:001:0113, розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області. 22.03.2007 між ним та ФГ «Альтаир» нібито було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 15 років. До вказаного договору додавався акт прийому - передачі. Зазначені договір оренди та акт прийому - передачі він не підписував, що підтверджується відповідним висновком експерта. Неодноразово звертався до відповідача з приводу витребування вказаної земельної ділянки з незаконного володіння, проте йому було відмовлено. Також, йому належать земельна ділянка кадастровий номер 4425186000:01:002:0130 та 4425186000:01:002:0129, розташовані на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області. Вказані земельні ділянки належали його матері ОСОБА_4 , яка померла. За життя 22.03.2007 матір нібито укладала з КФГ «Альтаир» договори оренди вказаних земельних ділянок, строком на 15 років, проте ні вказані договори, ні акти прийому - передачі ОСОБА_4 не підписувала, у зв'язку з чим зверталася до Голови ФГ «Альтаир» та суду з позовом про дострокове їх розірвання. Ніяких додаткових угод вона не підписувала, орендна плата виплачувалася не в повному обсязі, без урахування підвищення вартості земельної ділянки та коефіцієнту інфляції.
Рішенням Старобільського районного суду від 22 травня 2013 року було встановлено, що вказані договори орендодавцем підписані не були, з умовами договорів ознайомлені не були. Отже, обізнаність сторін щодо строку дії договору є істотною умовою укладення договору оренди землі. Не він, не ОСОБА_4 не давали згоди на встановлення строку договорів, а тому вважав, що оскаржувані договори є недійсними в частини встановлення строку дії договору, а саме п. 2.2.1 Договорів, оскільки встановлення вказаної умови не відповідали внутрішній волі орендодавців. В установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірних договорів оренди землі, він є укладеним, а отже - оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Альтаир» Старобільського району Луганської області про визнання договору оренди землі недійсним та за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Альтаир» Старобільського району Луганської області про визнання договорів оренди землі частково недійсними, припинення договорів, зобов'язання повернення майна із чужого незаконного володіння відмовлено.
Обґрунтовуючи своє рішення щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на положення п. 4 ст. 32, ст. 148-1 Закону України «Про оренду землі» та чинний договір оренди, яким передбачено пункт 2.2.4., де визначено, що при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, Договір зберігає чинність для нового власника, а отже розповсюджуються і на ОСОБА_1 , який набув на земельну ділянку право власності, як спадкоємець. Оскільки порушення інших істотних умов договору оренди судом не встановлено, тому задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив.
Відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд обґрунтував тим, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).
Істотні умови договорів оренди, які оспорюються позивачем, як того вимагає ст. 15 Закону України «Про оренду землі», визначені відповідно до законодавства в повному обсязі та досягнуті сторонами при укладанні договорів. Термін оренди також був визначений та встановлений за згодою сторін. Договори оренди належним чином пройшли державну реєстрацію, земельні ділянки передані орендарю у строкове користування, як того вимагає договір та закон. Щороку у встановлені договором терміни ОСОБА_2 нараховується та виплачується орендна плата за належні йому земельні ділянки на праві приватної власності, в тому числі за спадщиною, у розмірах, передбачених договорами та чинним законодавством.
Доказів того, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 уклали договір оренди з ФГ «Альтаир» на інший термін чи на інших умовах, позивач не надає. Тому твердження ОСОБА_2 про те, що при укладанні договорів оренди на земельні ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га, № НОМЕР_1 площею 4,1212 га, № НОМЕР_3 площею 3,8008 га, умови договорів, в тому числі терміну дії договору строком 15 років, не відповідали внутрішній волі орендодавців - є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а тому в задоволенні позову суд відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою.
Скаржники просили скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі скаржники зазначили, що судове рішення винесено з порушенням їхніх прав, оскільки є встановлений факт того, що оскаржувані договори оренди не підписувались орендодавцями, але вказані обставини суд не прийняв до уваги в зв'язку з тим, що раніше судами приймались рішення про відмову в позові, хоча вказані факти мали місце та встановлені як висновком почеркознавчої експертизи, так і попередніми рішеннями судів.
Скаржники зазначили, що невідповідність підписів орендодавців було встановлено висновками судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз, згідно яких встановлено, що підписи від імені орендодавців в договорах про оренду земельної ділянки, .актах прийому передачі земельних ділянок, виконані не орендодавцями, а іншою особою. Ознак попередньої технічної підготовки при виконанні вказаних підписів від імені орендодавців не встановлено.
Тобто вказані договори були підписані від імені орендодавця іншими особами.
Також, судом не дана належна правова оцінка обставинам викладеним в уточненому позові ОСОБА_2 .
Скаржник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі також вказує на те, що вони, а саме: ані він, ані ОСОБА_4 не давали згоди на встановлення строку договорів, а тому вважають, що оскаржувані договори є недійсними в частини встановлення строку дії договору, а саме ц. 2.2.1 Договорів, оскільки встановлення вказаної умови не відповідали внутрішній волі орендодавців.
Судом було встановлено, що оскаржувані договори орендодавцем не підписувались, з умовами договорів орендодавець ознайомлений не був, за таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові.
Також скаржники послалися на правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №710/2175/15-ц, та висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року в справі №6-2612цс15.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз'яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
Від відповідача надійшов відзив з додатками на апеляційну скаргу, але він не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки відповідно ч. 4 ст. 360 ЦПК України відповідачем не надано доказів надсилання (надання) копії цього відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду.
Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з'явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Їх інтереси у судовому засіданні представляв адвокат Гіммельфарб Станіслав Олегович, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Фермерське товариство «Альтаир» повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, інтереси в апеляційній інстанції представляв адвокат Кізіма Валентин Віталійович та адвокат Сімейко Артур Миколайович.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на положення п. 4 ст. 32, ст. 148-1 Закону України «Про оренду землі» та чинний договір оренди, яким передбачено пункт 2.2.4., де визначено, що при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, Договір зберігає чинність для нового власника, а отже розповсюджуються і на ОСОБА_1 , який набув на земельну ділянку право власності, як спадкоємець. Оскільки порушення інших істотних умов договору оренди судом не встановлено, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив.
Відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд обґрунтував тим, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).
Істотні умови договорів оренди, які оспорюються позивачем, як того вимагає ст. 15 Закону України «Про оренду землі», визначені відповідно до законодавства в повному обсязі та досягнуті сторонами при укладанні договорів. Термін оренди також був визначений та встановлений за згодою сторін. Договори оренди належним чином пройшли державну реєстрацію, земельні ділянки передані орендарю у строкове користування, як того вимагає договір та закон. Щороку у встановлені договором терміни ОСОБА_2 нараховується та виплачується орендна плата за належні йому земельні ділянки на праві приватної власності, в тому числі за спадщиною, у розмірах, передбачених договорами та чинним законодавством.
Доказів того, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 уклали договори оренди з ФГ «Альтаир» на інший термін чи на інших умовах, позивач не надає. Тому твердження ОСОБА_2 про те, що при укладанні договорів оренди на земельні ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га, № НОМЕР_1 площею 4,1212 га, № НОМЕР_3 площею 3,8008 га, умови договорів, в тому числі терміну дії договору строком 15 років, не відповідали внутрішній волі орендодавців - є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а тому в задоволенні позову суд відмовив.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду, а також нормами права, які були застосовані судом при вирішенні вказаної справи.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі», передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (статті 93 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Щодо вимог ОСОБА_1 судом встановлено та підтверджено документально наступне.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.07.2017 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва №565, площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, що розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області (а.с.7,8).
Вказана земельна ділянка раніше належала бабусі позивача ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
За життя ОСОБА_3 з КФГ «Альтаир», строком на 15 років, уклала договір оренди вказаної земельної ділянки, який було зареєстровано у ДП «Луганський регіональний центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 06.06.2007 року №268 в Старобільському реєстраційному офісі.
При укладанні договору оренди землі між орендарем та орендодавцем було досягнуто всіх істотних умов договору, у тому числі терміну дії договору, розміру орендної плати, порядку нарахування, виплати, індексації та перегляду орендної плати, про що свідчать відповідні підписи сторін (а.с.4-5).
Згідно частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Одним із таких законів, як було зазначено вище, є Закон України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі, про що свідчить відповідний акт, підписаний сторонами.
Згідно ст.14 ЗаконуУкраїни «Про оренду землі» - договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Частиною 1 ст.16 ЗаконуУкраїни «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.
Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.
Частиною 4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
При зверненні до суду з вказаним позовом позивач ОСОБА_1 зазначив те, що договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_4 , площею 4,2669га, без дати, зареєстрований 06.06.2007 р., укладений між ОСОБА_3 та КФГ «Альтаир» є недійсним з підстав того, що він не був підписаний орендодавцем, що підтверджується висновком експерта від 19.03.2013 року, отже, на момент реєстрації не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи зазначений висновок, який було надано позивачем ОСОБА_1 , як доказ на обґрунтування своїх вимог, був предметом дослідження судом першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_3 до ФГ «Альтаир» про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов'язання вчинити дії.
За результатами розгляду справи, рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року в позові ОСОБА_3 до ФГ «Альтаир», третя особа Відділ Держземагенства у Старобільському районі Луганської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов'язання вчинити дії було відмовлено (а.с.32-33).
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року - рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року залишено без змін (а.с.33-35).
У касаційному порядку вказані судові рішення не оскаржувалися, а тому відповідно рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року набрало законної сили.
У подальшому, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про дострокове розірвання договору оренди землі та виплату заборгованості по орендній платі.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 14.01.2014 року ОСОБА_3 у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю (а.с.37-40).
Слід зазначити, що згідно п. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Статтею 148-1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що до особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Пунктом 2.2.4 чинного договору передбачено, що при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, Договір зберігає чинність для нового власника, а отже розповсюджуються і на ОСОБА_1 , який набув право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, як спадкоємець.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, щодоговір оренди від 06.06.2007 року земельної ділянки номер №565, площею 4, 2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, укладений між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФГ «Альтаир» на 15 років, з переходом права власності на орендовану земельну ділянку від ОСОБА_3 після її смерті до позивача ОСОБА_1 не припинився, а права та обов'язки орендодавця вказаної земельної ділянки кадастровий номер 4425186000:11:001:0156 перейшли до її спадкоємця - позивача ОСОБА_1 на підставі ст.1216-1219 ЦК України та ч.1 ст.148-1 ЗК України, а також умов договору.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_4 , площею 4,2669га, без дати, зареєстрований 06.06.2007 р., укладений між ОСОБА_3 та КФГ «Альтаир» недійсним з підстав, які були зазначені позивачем при зверненні до суду, є правильним.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 судова колегія дійшла наступного.
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛГ №025074 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва №629, площею 4,4935 га, кадастровий №4425186000:07:001:0113, що розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області (а.с.57).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_2 , належить земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 4.1212 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, кадастровий номер 4425186000:01:002:0130, яка належала його матері ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ №092447 виданого 15.10.1999 року (а.с.58).
Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, підтверджено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка № НОМЕР_3 , площею 3,8008 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, кадастровий номер 4425186000:01:002:0129, яка належала його матері ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ №092446 виданого 15.10.1999 року (а.с.59).
До матеріалів справи долучені договори оренди вказаних земельних ділянок, укладених між ОСОБА_4 та ФГ «Альтаир» від 22.03.2007 року, ОСОБА_2 та ФГ «Альтаир» від 22.03.2007 року.
Підставою для визнання недійсним п. 2.2.1 (щодо строку дії 15 років) оспорюваних договорів позивач зазначає, що вони ані ним, ані не його матір'ю не підписувалися, також не підписувались акти прийому-передач зазначених земельних ділянок, що підтверджується висновком експерта від 08.04.2013 року, що свідчить про відсутність внутрішній волі орендодавців на укладення договорів оренди земельних ділянок на строк, зазначений в договорах.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі», передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га, звертався до Старобільського районного суду Луганської області з позовом до ФГ «Альтаир» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 22 травня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (а.с.138-139). Вказане рішення набрало законної сили.
Предметом дослідження під час розгляду вказаної справи вже був висновок комплексної судово - почеркознавчої експертизи №5375/02- 5376/03 від 08.04.2013 року, з якої вбачається, що встановити ким - ОСОБА_2 або іншою особою (особами) виконано підписи від його імені у договорі оренди земельної ділянки (земельного паю) на ім'я ОСОБА_2 від 22.03.2007 року в графі «Орендодавець», акті прийому - передачі земельної ділянки без дати укладення в рядку «власник земельної ділянки», не уявляється можливим. Ознак попередньої технічної підготовки при їх виконанні не встановлено.
Інших експертиз проведено не було.
З урахуванням наведених обставин твердження ОСОБА_2 про те,
що договір оренди він не підписував, посилаючись на результати вказаної почеркознавчої експертизи, як на обґрунтування своїх вимог, не є слушними, адже експертиза не дала чіткого визначення, що позивач не підписував договір, а тому ці обставини не можуть бути враховані при вирішенні питання щодо підстав визнання п. 2.2.1 (щодо строку дії 15 років) договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га недійсним.
Також, не є слушними твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 не підписувала договори оренди, оскільки ці обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше зверталася до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди землі, зареєстрованого від 22.03.2007 р. за № 102.
Стверджувала, що їй належить земельна ділянка площею 3,8008 га на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 550116 від 13.09.2012 року, яка перейшла до неї від її померлої матері ОСОБА_5 .
Позовних вимог стосовно договору оренди, зареєстрованого між ФГ «Альтаир» та ОСОБА_5 від 22.03.2007 за № 223, не висувала. Про існування договорів оренди знала, оскільки весь час отримувала орендну плату за земельні ділянки № НОМЕР_3 та № 76. Після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_4 прийняла на себе всі права й обов'язки орендодавця, відповідно до п. 2.2.4. діючого договору оренди, зареєстрованого 22.03.2007 року за № 223. Щороку отримувала орендну плату за належні їй дві земельні ділянки в повному обсязі, відповідно до норм чинного договору та чинного законодавства.
Після смерті ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 3,8008 га та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 4,1212 гектарів перейшло до її сина ОСОБА_2 . В 2017 році він надав до офісу ФГ «Альтаир» копії документів про перехід права власності на вищезазначені земельні ділянки (Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 14.01.2014 року а.с.156-159).
При цьому, як вбачається з зазначеного рішення Старобільського районного суду Луганської області від 14.01.2014 року, позивачем в даній справі також був і ОСОБА_2 .
Предметом позову при зверненні до суду були вимоги про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок та виплата заборгованості з орендної плати.
Підставою позову позивачі вказали те, що з КФГ «Альтаир» було укладено договори оренди належних їм земельних ділянок терміном на 15 років, проте відповідач не в повному обсязі виконує умови укладених договорів оренди, а саме не виплачує орендну плату в повному обсязі за 2007-2012 роки та не передбачив її збільшення у 2013 році.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 14.01.2014 року у задоволенні позову було відмовлено, яке є чинним.
З аналізу вказаного рішення Старобільського районного суду Луганської області, підстав звернення позивачів на обґрунтування свої вимог, вбачається що, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_4 знали про те, що строк договорів оренди земельних ділянок, укладених з КФГ «Альтаир» становить 15 років. Заперечень з цього приводу не було.
Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, як померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).
Істотні умови договорів оренди, які оспорюються позивачем, як того вимагає ст. 15 Закону України «Про оренду землі», визначені відповідно до законодавства в повному обсязі та досягнуті сторонами при укладанні договорів. Термін оренди також був визначений та встановлений за згодою сторін, що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.
Договори оренди належним чином пройшли державну реєстрацію, земельні ділянки передані орендарю у строкове користування, як того вимагає договір та закон. Строк дії договорів був встановлений сторонами та становить 15 років.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За правилами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З урахуванням наведених вище обставини та встановлених судом першої інстанції на підставі наданих доказів, є підстави вважати, що під час укладання оспорюваного договору оренди земельних ділянок сторони домовилися про строк оренди земельних ділянок у 15 років.
Отже, посилання позивача ОСОБА_2 на те, що ані ним, ані ОСОБА_4 не було надано згоди на встановлення строку дії договорів 15 років, як то передбачено п. 2.2.1, що свідчить про відсутність внутрішній волі орендодавців на укладення оспорюваного договору оренди на такій істотній умові є безпідставними, оскільки позивач не надав доказів, що сторони домовлялися про інший строк дії договору.
Підстав, які б надавали можливість визнати п. 2.2.1 договорів оренди землі від 22.03.2007 року по земельних ділянках №№629,75,76, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно та ФГ «Альтаир» недійсним на час його укладення, позивачем не надано.
Також, не можуть бути враховані посилання скаржників на правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №710/2175/15-ц, та висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року в справі №6-2612цс15, оскільки у зазначених справах були встановлені інші обставини, а саме в даній справі наявні рішення судів, які набрали законної сили щодо обставин, на які посилалися позивачі при зверненні до суду з дійсним позовом, як на підставу своїх вимог.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.
Щодо суті апеляційної скарги
У апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 383,384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 20 січня 2020 року.
Головуючий Ю.В. Єрмаков
Судді В.А. Коновалова
В.М. Луганська