"16" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3430/19
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Зеленюк О.О., № б/н, дата видачі : 01.11.19;
від відповідача: Ткаченко Б.Р., довіреність № б/н, дата видачі : 01.11.19;
розглянувши справу №916/3430/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Охорона-Комплекс-Тіра” до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Кленове” про стягнення 14 548,41 грн., -
15.11.2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Комплекс-Тіра» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №3526/19) до відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кленове» про стягнення 14 548,41 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2019р. суддею Гутом С.Ф. було призначено справу № 916/3430/19 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 12.12.2019р. о 10:30 год.
10.12.2019р. до канцелярії господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання за вх.ГСОО№25528/19 про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2019р. було відкладено судове засідання на "14" січня 2020 р. о 10:30 год.
10.01.2020р. до канцелярії господарського суду Одеської області від відповідача надійшла заява за вх.ГСОО№420/20 про ознайомлення із матеріалами справи.
14.01.2020р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 16.01.2020р. о 14:15год.
16.01.2020р. у судовому засіданні позивачем було надано додаткові пояснення за вх.ГСОО№1032/20 до матеріалів справи.
Представник відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Кленове” правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
16.01.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
01.06.2015р. між ТОВ «Охорона-Комплекс-Тіра» (надалі - позивачем, виконавцем) та ОСББ «Кленове» (надалі-відповідачем, замовником) було укладено Договір №1334 (надалі -Договір) про надання охоронних послуг.
За вказаним Договором, відповідно до п.1.1. замовник передає, а виконавець приймає на себе обов'язки по організаціїї контрольно-пропускного режиму та патрулюванню території, яка знаодиться в правомірному володінні замовника, розташована за адресою: - житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 2-А, шляхом встановлення 1 (одного) цілодобового поста охорони №1 з режимом роботи з 08:00 до 08:00.
Пунком 1.2. визначено, що дислокація охорони (окрім технічних засобів) є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору, за виконану роботу, замовник перераховує виконавцю суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем. Вартість фактично наданих послун становить 8500,00грн.
Як вказано у п. 2.2. Договору, фактичне надання послуг охорони Виконавцем, згідно Договору фіксується сторонами у двохсторонньому Акті виконаних робіт, який складається не пізніше 30 числа поточного місяця. Випадку, якщо на протязі 10 діб після вказаного у Договорі строку замовник не підписав Акт виконаних робіт і не надав мотивованих пояснень відмови від його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 Цивільного кодексу України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконано у цей строк (термін).
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що на виконання умов договору надав відповідачу послуги з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту з 01.07.2015р., однак починаючи з березня 2017р., відповідач почав нехтувати своїм обов'язком щодо оплати за надані послуги з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується виконання умов договору про надання послуг, а отже до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо фактичного надання позивачем послуг за договором, аналіз доказів, поданих на підтвердження їх надання.
Дослідивши надані суду докази на підтвердження факту надання послуг, судом встановлено наступне.
Як вказує позивач 06.03.2017р. ТОВ «Охорона-Комплекс-Тіра» було складено рахунок на оплату №3/72 щодо сплати ОСББ «Кленове» послуг з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту наданих у березні 2017 року у розмірі 8500,00грн.
31.03.2017р. ТОВ «Охорона-Комплекс-Тіра» складено Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за березень 2017р. щодо надання ОСББ «Кленове» послуг з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту у березні 2017 року у розмірі 8500,00грн.
05.04.2017р. ТОВ «Охорона-Комплекс-Тіра» складено рахунок на оплату №4/72 щодо сплати ОСББ «Кленове» послуг з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту наданих у квітні 2017 року у розмірі 2550,00грн.
09.04.2017р. ТОВ «Охорона-Комплекс-Тіра» складено Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за квітень 2017р. щодо надання ОСББ «Кленове» послуг з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту у квітні 2017 року у розмірі 2550,00грн.
Позивач зазначає, що на момент звернення до суду із позовом відповідачем не було сплачено за послуги з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту, які були отримані у березні та квітні 2017 року.
Зазначені акти (які підписані тільки позивачем) не направлені на адресу відповідача з цінним листом, доказів на підтвердження факту їх направлення на адресу відповідача безпосередньо по завершенні надання послуг суду надано не було.
Отже, наразі, зазначені акти є не підписані, а відповідач заперечує факт отримання послуг, перелічених у зазначених актах.
Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача про те, що зазначені акти слід вважати підписаними з огляду на положення п. 2.2. Договору суд приходить до наступних висновків.
Як вказано у п. 2.2. Договору, фактичне надання послуг охорони Виконавцем, згідно Договору фіксується сторонами у двохсторонньому Акті виконаних робіт, який складається не пізніше 30 числа поточного місяця. Випадку, якщо на протязі 10 діб після вказаного у Договорі строку замовник не підписав Акт виконаних робіт і не надав мотивованих пояснень відмови від його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі.
Належних та допустимих доказів отримання відповідачем зазначених актів суду не надано.
Та обставина, що зазначені Акти уповноваженим підприємства керівником охорони щомісяця було надано до відділу бухгалтерії ОСББ «Кленове» та залишено там Акти виконаних робіт за кожен місяць окремо, не може розцінюватися як доказ необґрунтованої відмови від підписання Актів.
Позивач вважає, що розсилання Актів виконаних робіт за надані послуги з фізичної охорони ОСББ «Кленове» позивачем здійснювались шляхом розвезення начальником охорони кожного місяця відповідного Акту виконаних робіт, а не відправленням поштою.
Суду не представлено доказів, що свідчили б про навмисне ухиляння відповідача від сплати боргу за нібито надані, як стверджує позивач послуги з охорони території та контрольно-пропускний режим об'єкту.
І хоча як вказує позивач зазначені Акті були розвезені начальником охорони до відділу бухгалтерії ОСББ «Кленове» та залишено їх там, суд вважає, що відсутні підстави для висновків про те, що зазначені Акти слід вважати підписаними з урахуванням положень п. 2.2. Договору, оскільки відсутні в матеріалах справи докази взагалі отримання відповідачем вказаних Актів, тому суд дійшов до висновку, що такі висновки були б передчасними, а позивач не застосував усіх можливих заходів задля досягнення мети фактичного вручення відповідачу вказаних Актів.
Суд певною мірою погоджується з такою позицією позивача та коли б відповідні акти були сторонами підписані то вони могли б бути підтвердженням факту надання послуг, але за відсутності підписаного акту, суд позбавлений можливості встановити та пересвідчитися в тому, що послуги дійсно було надано в тому обсязі, про який доводить позивач, тому господарський суд дійшов до висновку, що обов'язок сплати за надані послуги не настав.
З огляду на це, суд обмежений у можливості достеменно пересвідчитися в тому, що у відповідача виник обов'язок прийняти та оплатити послуги надані позивачем в тому обсязі, які визначені в долучених до матеріалів справи Актах.
Отже, наявні в матеріалах справи докази у сукупності не дають суду підстав дійти обґрунтованих висновків про доведеність надання послуг за договором лише на підставі Актів приймання-передачі наданих послуг, які підписанні в односторонньому порядку позивачем та попередніх оплат відповідачем з липня 2015 року по лютий 2017 року.
Оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не можуть бути прийняті як належні, оскільки не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають суду змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.
Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено фактичного надання послуг в розмірі 11050,00 грн. та, відповідно, не доведено і факту виникнення у відповідача зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за Актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за березень 2017 року та за квітень 2017р., що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 856,52 грн. 3% річних від простроченої суми та 2641,89грн. інфляційних збитків, то оскільки ці вимоги є похідними від вимог про стягнення суми основного боргу, в задоволенні яких судом відмовлено, у задоволенні зазначених вимог суд також відмовляє.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України позивача витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 175, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Охорона-Комплекс-Тіра” до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Кленове” про стягнення 14 548,41 грн..- відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 21 січня 2020 р.
Суддя С.Ф. Гут