Єдиний унікальний номер справи 235/3903/19
Номер провадження 2/235/36/20
09 січня 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Клікунової А. С.,
за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: адвоката Очеретька Є.О.,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та не ведення спільного господарства, про визнання майна приватною особистою власністю,-
На розгляд суду пред'явлено вказану позовну заяву, в якій заявлено вимоги:
- встановити факт окремого проживання у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин та не ведення спільного сумісного господарства ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період з березня 1996 року по 19.08.1997 року;
- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано наступним. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, реєстрація одруження здійснена - 21 червня 1986 року, реєстрація розлучення - 19 серпня 1997 року. Фактично шлюбні відносини сторін припинено з березня 1996 року, в січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. З початком шлюборозлучного процесу ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 , 1987 року народження почали проживати окремо від відповідача, а саме в квартирі матері позивача за адресою: АДРЕСА_2 . 5 червня 1997 року позивачем укладено договір купівлі-продажу, за яким набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно придбано позивачем за грошові кошти власних накопичень, відповідач не брав матеріально участі в купівлі квартири. Разом з тим, на теперішній час право особистої власності ОСОБА_1 не визнається, оскільки для відчуження (продажу) вказаної квартири необхідна згода колишнього чоловіка ОСОБА_2 , так як договір купівлі-продажу позивачем укладений до розірвання шлюбу. За таких обставин, ОСОБА_1 позивається до суду за захистом оспорюваних прав в спосіб встановлення факту окремого проживання (не ведення сумісного господарства, відсутності спільного бюджету) з ОСОБА_2 та визнання квартири за адресою: АДРЕСА_3 особистою власністю.
Судом порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення); розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, що узгоджується з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримала, надала пояснення аналогічно письмово викладеним в позові, зокрема зазначити наступне. Так, 21 червня 1986 року позивачем укладено шлюб з ОСОБА_2 , мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя не склалося, сімейні відносини фактично припинилися в березні 1996 року. В січні 1997 року відповідач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, та коли розпочато шлюборозлучний процес сторони припинили остаточне проживання. Саме на початку 1997 року позивач зібравши речі переїхала разом з донькою (на той час неповнолітньою) проживати до своєї матері ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . В житловому приміщенні також проживали ОСОБА_5 (сестра позивача) разом з чоловіком та дітьми. За таких обставин, позивач здійснювала пошуки житла для окремого проживання разом з донькою та 05 червня 1997 року уклала договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач зазначила, що квартиру придбано за її особисті кошти, відповідач ОСОБА_2 жодної участі в купівлі майна не приймав. На теперішній час позивач обмежена в реалізації права власника щодо вільного розпорядження квартирою, оскільки для продажу вимагається згода колишнього чоловіка ОСОБА_2 з огляду на визначення майна об'єктом спільної власності подружжя. Встановлення в судовому порядку факту окремого проживання та не ведення спільного господарства з ОСОБА_2 має на меті визначити спірну квартиру майном приватної особистої власності.
Представник позивача адвокат Очеретько Є.О. (діє на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру на ведення справи) в судовому засіданні юридично обгрунтував позовні вимоги ОСОБА_1 посиланням на положення ч. 6 ст. 57 СК України, ч. 2 ст. 28 КпШС.
Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 190 ЦПК України не скористався, в судовому засіданні позовні вимоги визнав, заперечень по суті обставин, викладених в позові не надав
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Матеріалами справи підтверджено такі факти та відповідні правовідносини.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серійний номер НОМЕР_1 - 21 червня 1986 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб (а.с. 15).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серійний номер НОМЕР_2 - 19 серпня 1997 року в реєстрі актів громадянського стану зроблено запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 16).
05 червня 1997 року ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого придбала (купила) двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Красноармійского нотаріального округу, зареєстрований в БТІ (а.с. 20).
На теперішній час ОСОБА_1 має намір розпорядитися зазначеним житловим приміщенням, та при збиранні документів, необхідних для продажу квартири, нотаріусом зазначено про необхідність надання згоди колишнього чоловіка на укладання правочину, оскільки майно вважається спільно нажитим подружжям, так як було придбано під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_1 позивається до суду з вимогою визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю, як майно, набуте позивачем за власні грошові кошти, без надання на укладання договору купівлі-продажу згоди ОСОБА_2 , з яким шлюбні відносини було припинено, разом як подружжя не проживали, спільне господарство не вели, не мали спільного бюджету.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Судом надано оцінку поданих ОСОБА_1 доказів і прийнято висновок про слушність аргументів, наведених в позовній заяві та про задоволення заявлених вимог з огляду на наступні норми права.
За містом ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.
У відповідності до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо за час окремого проживання подружжя, після фактичного припинення шлюбних відносин, спільне майно його членами не придбавалося, суд, відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.
Аналогічні положення передбачені ст. 28 КпШС України, якою встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними; суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
З вказаного вбачається, що для сімейних відносин важливе значення має не лише формально зареєстрований шлюб, а й дійсні стосунки чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і сторони фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Таку правову позицію підтримано Верховним Судом у Постанові від 20.06.2018 року по справі № 263/240/16-ц.
Під час розгляду даної справи судом встановлено та сторонами не заперечується, що шлюбні відносини ними припинено в березні 1996 року. Такі обставини беззаперечно підтверджуються рішенням Красноармійського міського суду Донецької області від 08.07.1997 року по справі № 2-166/97, яке не оскаржувалося сторонами та 19.07.1997 року набрало законної сили (а.с. 18).
Позивач ОСОБА_1 згідно відміток (штампів) в паспорті перебувала на реєстраційному обліку за наступними адресами місця проживання:
- з 05.04.1997 року до 01.10.1997 року: АДРЕСА_2 ;
- з 15.10.1997 року по теперішній час: АДРЕСА_3 (а.с. 7 - 9).
Такі відомості також підтверджуються довідкою сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ № 7734 від 14.05.2019 року (а.с. 22).
З пояснень ОСОБА_1 (письмово викладених в позовній заяві та наданих безпосередньо в судовому засіданні) встановлено, що в січні 1997 року припинила проживати за адресою: АДРЕСА_4 , переїхала разом з донькою до житлового приміщення своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ № 7803 від 15.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 з 29.05.1991 року по 05.11.2003 року була зареєстрована ОСОБА_7 (сестра позивача) - а.с. 23.
Відомостей про перебування на реєстраційному обліку або проживання без прописки за адресою: АДРЕСА_2 відповідача ОСОБА_2 в період мешкання в зазначеному житловому приміщенні позивача ОСОБА_1 - суду не надано.
З єдиних, однозначних пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що після одруження та до фактичного припинення шлюбних відносин сторони як подружжя мешкали за адресою: АДРЕСА_4 .
Судом здійснено запити до Покровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ щодо надання відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру (картотеки обліку) про осіб, які були зареєстровані в період часу з 01.01.1996 року по 31.12.1998 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 72).
Листом Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ № 306/01-15 від 05.11.2019 року суд проінформовано, що з 04.04.2016 року повноваження щодо реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання громадян делеговано органам місцевого самоврядування; на теперішній час органи місцевого самоврядування як орган реєстрації місця проживання формує картотеку шляхом внесення до картотеки реєстрації обліку персональних даних громадян міста Покровськ Донецької області при особистому зверненні в межах, передбачених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року; надати відомості про осіб зареєстрованих в період часу з 01.01.1996 року по 31.12.1998 року за адресою: АДРЕСА_4 немає можливості у зв'язку з відсутністю адресної картки (а.с. 73).
З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено окреме від відповідача ОСОБА_2 проживання, не ведення сторонами спільного господарства у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин в березні 1996 року. Судом враховується, що встановлення факту окремого проживання має для позивача юридичне значення, а саме необхідно для вільного розпорядження майном, придбаним хоча і в період перебування з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, однак після припинення фактичних шлюбних відносинах, відсутності спільного господарства, ведення окремих бюджетів. За таких обставин, заявлений юридичний факт підлягає встановленню в судовому порядку, що узгоджується з ч. 2 ст. 315 ЦПК України.
Також, за переконанням суду, позивачем ОСОБА_1 поза розумним сумнівом (відповідно до рішення "Бочаров проти України» таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпції щодо фактів) аргументовано, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 придбана за кошти, які належали їй особисто, однак в період, коли судом розглядалася справа про розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 .
З договору купівлі-продажу від 05.06.1997 року вбачається, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_1 за 9117 гривень (а.с. 19).
З копії трудової книжки серійний номер НОМЕР_3 вбачається, що позивач ОСОБА_1 в період часу, що передував укладенню договору купівлі-продажу була працевлаштована, зокрема з 14.03.1997 року обіймала посаду головного бухгалтеру на приватному підприємстві «Оскар» (а.с. 65-67).
За таких обставин, суд приймає до уваги пояснення позивача про наявність самостійного, стабільного доходу (заробітної плати) та можливість здійснювати певні заощадження з метою придбання власного житла.
Не спростовані також пояснення позивача і в частині отримання грошових коштів в частці, що не вистачала для купівлі квартири в позику від сестри ОСОБА_7 . Такі обставини відповідачем визнано, про що суду адресовано відповідну заяву.
З урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 придбана позивачем ОСОБА_1 у період, коли фактично припинено спільне проживання з ОСОБА_2 як подружжя та сторони мали різні бюджети, окреме господарство, тому об'єкт нерухомості належить до роздільного майна подружжя і є об'єктом права особистої приватної власності лише позивача.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд окремо акцентує увагу, що відповідачем ОСОБА_2 в порядку ч. 4 ст. 206 ЦПК України адресовано заяву про повне визнання пред'явлених до нього вимог, визнання викладених в позовній заяві обставин. Така заява підлягає прийняттю, доказів того, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси осіб, - суду не надано.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити зазначення розподілу судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 при пред'явленні до суду позовної заяви з заявленням двох вимог (немайнового та майнового характеру) сплачено судовий збір в загальній сумі 3042,31 гривень (а.с. 1, 2).
Разом з тим, вимог про відшкодування судового збору ОСОБА_1 не заявлено, тому ці витрати підлягають залишенню за позивачем.
На підставі ст. ст. 15, 16 ЦК України,ч. 6 ст. 57, 60 СК України, керуючись ст. ст. 12, 81, 137, 141, 206, 263-265, 268, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як подружжя в період часу з березня 1996 року до 19.08.1997 року, в зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин та не веденням спільного сумісного господарства.
Визнати об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 , як майно, набуте позивачем в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 за час їхнього окремого проживання в зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.
Вимог про відшкодування судових витрат сторонами не заявлено.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Дата складання повного тексту рішення суду - 17.01.2020 року (з урахуванням положення ч. 6 ст. 259 ЦПК України).
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації місцяпроживання: АДРЕСА_3
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання:
АДРЕСА_4 :