Справа № 369/14635/18
Провадження № 2/369/2100/20
Іменем України
11.01.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Заїка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27 грудня 2005 року. Після смерті матері залишилось спадкове майно-1/2 частина жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92,7 кв.м., жилою площею 59,5 кв.м..
За життя її мати своїм майном, яке буде належати їй на день смерті, не розпорядилась і заповіт не складала. Таким чином, спадщина має розподілятися за законом в порядку черговості, передбаченої ст. 1258 ЦК України. Спадкоємцями першої черги за законом на день смерті ОСОБА_3 були її дочки ОСОБА_1 і її сестра ОСОБА_2 ..
Вона прийняла спадщину у відповідності до вимог ст. 1269 ЦК України, звернувшись протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 прийняла спадщину фактично, оскільки була зареєстрована на день смерті разом з ОСОБА_3 за однією адресою в будинку АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_2 не встигла оформити свої майнові права на спадкове майно, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла її дочка ОСОБА_2 , яка на день смерті своєї матері була неповнолітньою. Останнє відоме місце її проживання це спадковий будинок. Де вона наразі мешкає, позивач не знає.
У квітні 2013 року вона подала заяву до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про оформлення за нею спадщини, яка залишилась після смерті її матері ОСОБА_3 , проте постановою державного нотаріуса Яхно М.Є. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 квітня 2013 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Свою відмову у видачі свідоцтва нотаріус мотивував тим, що відповідно до вимог чинного законодавства України для оформлення в нотаріальному порядку спадщини на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, необхідно надати нотаріусу правовстановлюючі документи, які підтверджують реєстрацію права власності спадкодавця на це майно, проте такі документи не були подані, так як за життя спадкодавець ОСОБА_3 їх не отримувала.
Таким чином, було з'ясовано, що з обставин, які склалися, її право на спадкування ј частини жилого будинку АДРЕСА_2 після смерті матері не може бути реалізовано шляхом видачі їй державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом, тому за захистом своїх майнових прав та інтересів вона змушена звернутися до суду.
Чинним законодавством України не передбачено можливості визнання або оформлення права власності на спадкове майно за померлою ОСОБА_3 , оскільки згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
В той же час, померла ОСОБА_3 набула права власності на Ѕ частину жилого будинку літ. «А» АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами у відповідності до діючого раніше законодавства.
Так, відповідно до технічного паспорта від 28 серпня 2012 року жилий будинок літ. «А» загальною площею 95,4 кв.м. побудований у 1974 році.
У 1973 році її батьку ОСОБА_4 була відведена земельна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 26 лютого 1973 року. Також батьку було видано Свідоцтво на забудову індивідуальної садиби, зареєстроване у виконкомі Києво-Святошинської районної ради за № 60 від 09 березня 1973 року.
У березні 1978 року жилий будинок АДРЕСА_1 був добудований та прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної прийомки в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 24 березня 1978 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 1982 року у цивільній справі № 2-39/82 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про проділ майна було визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частині жилого будинку АДРЕСА_1 з визначеннями конкретних приміщень.
15 листопада 1990 року батько ОСОБА_4 подарував їй свою Ѕ частину жилого будинку за договором дарування, і вона, в свою чергу, подарувала вказану частину жилого будинку ОСОБА_5 за договором дарування від 22 грудня 2005 року. На даний час ОСОБА_5 є власником Ѕ частини будинку.
Згідно довідки виконкому Тарасівської сільської ради від 11 квітня 2018 року № 589 Ѕ частина жилого будинку, яка належить померлій ОСОБА_3 згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 1982 року, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., жилою площею 54,6 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У судове засідання позивач і представник позивача не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, представник позивача подала суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача і представника позивача, позов підтримала і просила його задовольнити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду невідомі.
Оскільки відповідач повідомлялась належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі, а представник позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Суд, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 27 грудня 2005 року. Після її смерті відкрилась спадщина, і позивач у справі ОСОБА_1 звернулась із заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 . Дані обставини підтверджуються копією Спадкової справи № 221 за 2006 рік до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заведеної Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою.
За життя її мати своїм майном, яке буде належати їй на день смерті, не розпорядилась і заповіт не складала. Таким чином, спадщина має розподілятися за законом в порядку черговості, передбаченої ст. 1258 ЦК України. Спадкоємцями першої черги за законом на день смерті ОСОБА_3 були її дочки ОСОБА_1 і її сестра ОСОБА_2 ..
Вона прийняла спадщину у відповідності до вимог ст. 1269 ЦК України, звернувшись протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 прийняла спадщину фактично, оскільки була зареєстрована на день смерті разом з ОСОБА_3 за однією адресою в будинку АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_2 не встигла оформити свої майнові права на спадкове майно, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла її дочка ОСОБА_2 , яка на день смерті своєї матері була неповнолітньою. Останнє відоме місце її проживання це спадковий будинок. Де вона наразі мешкає, позивач не знає.
У квітні 2013 року вона подала заяву до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про оформлення за нею спадщини, яка залишилась після смерті її матері ОСОБА_3 , проте постановою державного нотаріуса Яхно М.Є. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 квітня 2013 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Свою відмову у видачі свідоцтва нотаріус мотивував тим, що відповідно до вимог чинного законодавства України для оформлення в нотаріальному порядку спадщини на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, необхідно надати нотаріусу правовстановлюючі документи, які підтверджують реєстрацію права власності спадкодавця на це майно, проте такі документи не були подані, так як за життя спадкодавець ОСОБА_3 їх не отримувала.
Таким чином, було з'ясовано, що з обставин, які склалися, її право на спадкування ј частини жилого будинку АДРЕСА_2 після смерті матері не може бути реалізовано шляхом видачі їй державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом, тому за захистом своїх майнових прав та інтересів вона змушена звернутися до суду.
Чинним законодавством України не передбачено можливості визнання або оформлення права власності на спадкове майно за померлою ОСОБА_3 , оскільки згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
В той же час, померла ОСОБА_3 набула права власності на Ѕ частину жилого будинку літ. «А» АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами у відповідності до діючого раніше законодавства.
Так, відповідно до технічного паспорта від 28 серпня 2012 року жилий будинок літ. «А» загальною площею 95,4 кв.м. побудований у 1974 році.
У 1973 році її батьку ОСОБА_4 була відведена земельна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 26 лютого 1973 року. Також батьку було видано Свідоцтво на забудову індивідуальної садиби, зареєстроване у виконкомі Києво-Святошинської районної ради за № 60 від 09 березня 1973 року.
У березні 1978 року жилий будинок АДРЕСА_1 був добудований та прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної прийомки в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 24 березня 1978 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 1982 року у цивільній справі № 2-39/82 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про проділ майна було визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частині жилого будинку АДРЕСА_1 з визначеннями конкретних приміщень.
15 листопада 1990 року батько ОСОБА_4 подарував їй свою Ѕ частину жилого будинку за договором дарування, і вона, в свою чергу, подарувала вказану частину жилого будинку ОСОБА_5 за договором дарування від 22 грудня 2005 року. На даний час ОСОБА_5 є власником Ѕ частини будинку.
Згідно довідки виконкому Тарасівської сільської ради від 11 квітня 2018 року № 589 Ѕ частина жилого будинку, яка належить померлій ОСОБА_3 згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 1982 року, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до вимог ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню по всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Слід зазначити, що у Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Слід зазначити, що момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.
При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.
За правилами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачала обов'язкової реєстрації таких прав.
За правилами ст. 392 ЦК України власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Дослідивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 в позовній заяві надала суду належні і допустимі докази, які підтверджують заявлені позовні вимоги, а тому позов позивача підлягає задоволенню, і тому слід визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., жилою площею 54,6 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. ст. 9, 13, 41, 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 11, 15, 16, 25, 316, 317, 321, 392, 1216, 1218, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 13, 14, 81, 259, 264, 268, 280, 281 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., жилою площею 54,6 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.
Суддя Ковальчук Л.М.