15 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/2223/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Могила С.К.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми "Екселент"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 (колегія суддів: Агрикова О.В. головуючий, Хрипун О.О., Чорногуз М.Г.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Приватної фірми "Екселент"
до Київської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Луна-94"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про розірвання договору оренди землі,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватна фірма "Екселент" (далі-позивач) звернувшись у суд з позовом до Київської міської ради (далі-відповідач), уточнивши свої вимоги, просила розірвати договір оренди землі, укладений 18.07.2003 між позивачем, відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Луна-94" (далі-третя особа-1) та Комунальним підприємством "Ватутінськінвестбуд", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, що виразилося у переході права власності на частину будівлі яка розташована на орендованій земельній ділянці, та вибуття однієї із сторін договору, тому наявні підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019, в позові відмовлено.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що: суди проігнорували рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011 у справі № 18/160; спірна земельна ділянка фактично не передавалася позивачу, оскільки актів щодо її передачі сторонами не складалося; істотна зміна обставин є підставою для розірвання договору, оскільки позивач не повинен нести витрати по утримання земельної ділянки за відсутності одного із учасників договору.
4. Мотивувальна частина
4.1. Приймаючи оскаржені судові рішення суди обох інстанцій встановили, що 18.07.2003 року, на підставі Рішення відповідача №67/227 від 24.10.2002 між відповідачем, позивачем, третьою особою-1 та КП "Ватутінськінвестбуд", укладено договір спільної довгострокової оренди земельної ділянки терміном на 25 років, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 29.07.2003 року за № 62-6-00067 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі за текстом - Договір оренди), згідно якого цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування виробничо-побутового будинку.
Умови Договору оренди земельної ділянки від 18.07.2003 року не передбачають права позивача на односторонню відмову від Договору або на припинення зобов'язання в односторонньому порядку.
Також судами встановлено, що:
22.06.2004 представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва уклало з МПП "Оксана" договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, за умов якого представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва продало, а МПП "Оксана" придбало нежиле приміщення № 2а, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера "А"), загальною площею 132,4 кв.м;
05.10.2004 згідно з Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві ради № 1047 "Про виключення з балансу приміщення, у зв'язку з приватизацією", з балансу КП "Ватутінськінвестбуд" станом на 22.06.2004 виключено нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 (літера "А"), загальною площею 132,4 кв.м та рампу, що примикає до приміщення площею 21,6 кв.м;
16.01.2006 представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва уклало з ТОВ "Отіс" договір купівлі -продажу приміщення шляхом викупу, за умов якого представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва продало, а ТОВ "Отіс" придбало нежилі приміщення з № 1 по № 2 (групи приміщень №10) (в літері "А"), загальною площею 254,30 кв.м, що складає 11/100 частин від нежилого будинку, які знаходяться у АДРЕСА_1;
29.03.2006 Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 414а "Про надання в орендне користування нежитлового приміщення" КП "Ватутінськінвестбуд", станом на 14.03.2006 року виключено з балансу нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 (літера "А"), загальною площею 254,30 кв.м та рампу 37,6 кв.м, що примикає до приміщення;
07.12.м" договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, за умов якого представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва продало, а ЗАТ "Джерело" придбало нежилі приміщення з №№ 1-43 групи приміщень №11 (в літері "А"), загальною площею 710,80 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з рампою, що примикає до приміщення, площею 79,7 кв.м;
23.01.2008 Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 64 "Про виключення з балансу приміщення, у зв'язку з приватизацією", КП "Ватутінськінвестбуд" станом на 24.12.2007 року виключено з балансу нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 (літера "А"), загальною площею 710,80 кв.м та рампу 79,7 кв.м, що примикає до приміщення;
29.10.2008 представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва та ФОП Пархоменко-Шевченко Т.О. уклали договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, за умов якого представництво Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва продало, а ФОП Пархоменко-Шевченко Т.О. придбала нежилі приміщення (в літері "А") №№ 2-5 (частина групи приміщень №15), загальною площею 37,20 кв.м, що складає 2/100 частин від нежилого будинку площею 2 331,40 кв.м, які знаходяться у АДРЕСА_1;
26.01.2009 Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 51 "Про виключення з балансу приміщення по АДРЕСА_1, у зв'язку з приватизацією", КП "Ватутінськінвестбуд" станом на 04.11.2008 року виключено з балансу нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 (літера "А"), загальною площею 37,2 кв.м.
Крім того судами встановлено, що 23.08.2011 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 18/160, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011, припинено правовідношення між КП "Ватутінськінвестбуд" та Київською міською радою по Договору оренди земельної ділянки від 18.07.2003, зареєстрованому Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.07.2003 року за № 62-6-00067.
4.2. Таким чином, протягом 2004-2008 років в процесі приватизації комунального майна, частина нежитлових приміщень КП "Ватутінськінвестбуд" за адресою: АДРЕСА_1, перейшли у власність іншим юридичним та фізичним особам.
4.3. Посилаючись на вказані обставини позивач звернувся з позовом у даній справі, оскільки вважає, що перехід права власності на будівлю, яка розташована на орендованій земельній ділянці, та вибуття однієї сторони Договору, а саме КП "Ватутінськінвестбуд", є підставою для розірвання Договору оренди земельної ділянки від 18.07.2003 та укладення Договору оренди, сторонами якого мають виступати і нові власники.
4.4. Відповідно до положень статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1). До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення перших трьох договорів викупу частин нежилого будинку, договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Законом України від 16.09.2008 N 509-VI цю норму було доповнено положеннями про те, що договір оренди землі припиняється в разі відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем.
Отже на час укладення четвертого договору викупу частини нежилого будинку від 29.10.2008 крім наведених підстав припинення договору оренди землі норму закону було доповнено такою підставою припинення договору, як відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем.
Відповідно до положень статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ч.1).
Згідно статті 653 вказаного Кодексу у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1). У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2). У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч.3).
4.5. Разом з тим судами обох інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять доказів відчуження позивачем нерухомого майна, що розташоване на орендованій ним земельній ділянці, а умовами договору та положеннями чинного законодавства не визначено правових підстав для розірвання договору оренди землі за наведених позивачем обставин. Позивачем ці обставини у касаційній скарзі не спростовуються.
4.6. Відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ч.2).
Згідно статті 3 цього Кодексу загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому слід зазначити, що за наслідками розірвання договору оренди землі, а відповідно і задоволення позову за обставин, наведених у позові та встановлених судами, не вбачається, що позивач припинив чи припинить користування земельною ділянкою, якою він користується на підставі спірного договору оренди.
Отже вирішення спору у спосіб, зазначений позивачем у позові, з урахуванням його уточнень, призведе до порушення права відповідача на передачу в оренду землі за вказаних обставин, та унеможливить отримання відповідачем орендної плати за користування землею.
Із положень статті 162 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.
При цьому слід зазначити, що спосіб захисту має відповідати характеру порушення, лише у такому випадку матиме місце припинення порушення права та не відбудеться непропорційне втручання у права інших осіб, як то відповідача.
4.7. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про те, що правові підстави для задоволення позову і розірвання договору оренди землі, відсутні.
4.8. Доводи скаржника про те, що суди проігнорували рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011 у справі № 18/160, не ґрунтуються на фактичних обставинах, оскільки судами надана правова оцінка вказаному рішенню суду з врахуванням усіх фактичних обставин справи.
4.9. Посилання скаржника на те, що спірна земельна ділянка фактично не передавалася йому, оскільки актів щодо її передачі сторонами не складалося, не можуть бути підставою для скасування судових рішень в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Доводи скаржника у цій частині не містять правових підстав для скасування судових рішень.
4.10. Подана касаційна скарга зводиться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями з викладенням власного бачення у питанні застосування правових норм, та за своєю суттю стосується необхідності повторного перегляду справи та переоцінки встановлених судами обставин з врахуванням власного бачення позивача у питанні застосування правових норм, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати додержання судами норм матеріального і процесуального права, сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
4.11. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається, а сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судових рішень.
4.12. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, та оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Приватної фірми "Екселент" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 у справі Господарського суду міста Києва №910/2223/19, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
С.К. Могил