"08" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2670/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
За участю представників сторін:
Від позивача: Радолов В.Г. - по довіреності
Від відповідача: не з'явився
розглянувши у судовому засіданні справу за правилами загального позовного провадження за позовом Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт"; (вул.Портова, 7,Ізмаїл,Одеська область,68600)
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" (вул.Ільфа та Петрова,63/1,а/с №81 ООО "ОСК",Одеса-122,Одеська область,65122)
про стягнення 395567,33 грн.;
Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія", в якому просить господарський суд: про стягнення 615776,02 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору № 33 КВ-П від 11.10.18р..
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.09.2019 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/2670/18 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 18.11.2019р. продовжено строк підготовчого засідання до 19.12.2019р.
Ухвалою суду від 18.11.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
09.12.2019 року по справі оголошено перерву до 08.01.2020 року
Ухвалою суду від 08.01.2020р. провадження у справі №916/2670/19 за позовом Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" в частині стягнення основного боргу в розмірі 220208,69 грн. - закрито.
Представник позивача позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 395567,33грн. підтримав в повному обсязі .
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою.
Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву 09.12.2019р.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Віфдповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ухвалою суду від 20.09.2019р. запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду подати до суду відзив на позовну заяву оформлений відповідно до вимог ст.ст. 165, 251 ГПК України
Ухвалу суду від 20.09.2019р. відповідачем отримано 26.09.2019р., що підтверджується поштовим повідомленням від 01.10.2019р. за вх. 42820/19.
Враховуючий той факт, що строк для подання відзиву був встановлений не законом, а судом в ухвалі від 20.09.2019р. відповідачем пропущений строк для подання відзиву.
До відзиву відповідачем не надано клопотання про його поновлення, отже суд залучає відзив до справи але не враховує його при розгляді спору по суті.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
У судовому засіданні 08.01.2020р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Між Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі - ДП
«ІЗМ МТП» або Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська
стивідорна компанія», що іменується надалі Клієнт, було укладено Договір № 33 КВ-П від
11.10.2018, за умовами якого Підприємство зобов'язується здійснити перевалку
(навантажувально-розвантажувальні роботи) і забезпечує зберігання експортних, імпортних та
транзитних вантажів «Клієнта», а також за заявкою Клієнта надає інші послуги, пов'язані з
перевалкою і зберіганням вантажів.
Відповідно до п. 3.3 Договору «Клієнт» здійснює 100% попередню оплату «Підприємству» за навантажувально- розвантажувальні роботи запланованого обсягу вантажу (суднової партії) до завезення вантажу за ставками, вказаними в Договорі, шляхом здійснення банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок «Підприємства».
Про попередню оплату «Клієнт» повідомляє «Підприємство», надсилаючи факсом копію банківського платіжного документа. Фактичною датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок «Підприємства».
Остаточне звіряння наданих послуг і остаточний розрахунок здійснюється Клієнтом згідно рахунків Підприємства, з додаванням підтверджуючих документів (Актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг)), які попередньо направляються по електронній пошті о.с.к.062018@gmail.com на адресу Клієнта та в подальшому вручаються Представник' Клієнта (Експедитора) під підпис у журналі реєстрації рахунків або направляються поштою на адресу Клієнта (Експедитора). При цьому представник Клієнта (Експедитора) повинен бути належним чином уповноважений для одержання від Підприємства документів для Клієнта.
Оплата здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів «Клієнта» на поточний банківський рахунок «Підприємства» протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати виставлення остаточного рахунку. «Клієнт», здійснивши оплату, надсилає до «Підприємства факсом копію банківського платіжного документа із зазначенням номеру рахунку та договору, за яким була здійснена оплата.
До моменту оплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів, до яких відносяться плата за навантажувально-розвантажувальні роботи, плата за завдану шкоду, плата за надак: послуги і тому подібне «Підприємство» залишає за собою право не приймати наступне судно «Клієнта» до обробки з віднесенням відповідальності за простій судна на «Клієнта».
ДП «ІЗМ МТП» виставило ТОВ «Одеська стивідорна компанія» 30 рахунків на загальну суму 1 363 830, 16 грн.
Відповідач частково але із простроченням сплачував рахунки чим порушував зобов'язання за договором № 33 КВ-П від 11.10.18р.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 33 КВ-П від 11.10.18р. складає 200 000 грн., що не заперечується сторонами
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10099,22грн. - пені, 95468,11грн.- 7% штрафу.
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт", позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 615776,02грн., з яких 420208,69грн. - основного боргу, 100099,22грн - пені, 95468,11грн. - 7% штрафу та стягнути судовий збір.
Ухвалою суду від 08.01.2020р., відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України провадження у справі №916/2670/19 за позовом Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" в частині стягнення основного боргу в розмірі 220208,69 грн. - закрито.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з надані послуги у розмірі 200 000 грн., у зв'язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 100099,22грн - пені та 95468,11грн. - 7% штрафу.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до положень пункту 4.3.4. Договору, За порушення «Клієнтом» більш ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів строків оплати, вказаних у Договорі, «Підприємство» має право стягнути з «Клієнта» пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а з прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів, «Підприємство» має право стягнути з «Клієнта» додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Оплата пені і штрафу не звільняє «Клієнта» від обов'язку сплатити суму заборгованості.
В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо оплати послуг, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 100099,22грн. та штраф в розмірі 95468,11грн.
Наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 51400,48грн. та штраф в розмірі 95468,11грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" (вул. Ільфа та Петрова, 63/1, а/с №81 ООО "ОСК", Одеса-122, Одеська область,65122, код ЄДРПОУ 42197434) на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (вул. Портова, 7, Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 01125815) заборгованість у розмірі - 395 567 /триста дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім/ грн. 33 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5933/ п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три / грн. 51 коп.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 20 січня 2020 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов