ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2019 року № 640/19174/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяни Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна боржника та арешт коштів боржника
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяни Леонідівни (далі - відповідач), у якій просить суд визнати протиправними та скасувати постанову від 26.10.2018 ВП №57506535 про арешт майна боржника та постанову від 30.10.2018 ВП №57506535 про арешт коштів боржника.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що про те, що він є боржником у виконавчому провадженні №57506535 дізнався 12.11.2018 з Єдиного реєстру боржників та не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження. Вважає, що приватний виконавець не мав правових підстав для вчинення будь-яких виконавчих дій, в тому числі прийняття оскаржуваних постанов до моменту пересвідчення у тому, що боржником отримано постанову про відкриття виконавчого провадження. У зв'язку із тим, що постанови про арешт майна та коштів боржника прийнято відповідачем до отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження, просить визнати їх протиправними та скасувати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2018 відкрито провадження у справі.
Представником позивача 13.12.2018 подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі постанови від 26.10.2018 про арешт майна боржника та постанови від 30.10.2018 про арешт коштів боржника, винесених приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. щодо позивача в рамках виконавчого провадження №57506535.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2018 відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідачем позовні вимоги не визнано повністю та зазначено, що з 2016 року діє нова редакція Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає накладення арешту на майно і кошти боржника відразу після їх виявлення та не встановлює обмеження вчинення виконавчих дій до отримання відомостей про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2019 постановлено вийти з письмового провадження та призначено судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2019 витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №57506535.
Відповідачем на виконання вимог даної ухвали надано копії матеріалів виконавчого провадження.
В судовому засіданні 30.05.2019 на підставі заяви представника позивача про розгляд справи без його участі та у зв'язку із неявкою відповідача суд, керуючись положеннями частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України постановив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 19.09.2019 вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 5105, яким запропоновано звернути стягнення з позивача на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором №0380/008791-PR від 26.07.2005 про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки.
На підставі заяви акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 23.10.2018 №69986 щодо примусового виконання вказаного виконавчого напису (т. І а.с. 56) відповідачем 24.10.2018 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57506535 (т. І а.с. 85-86).
В подальшому відповідачем в рамках зазначеного виконавчого провадження було винесено постанову від 26.10.2018 про арешт майна позивача та постанову від 30.10.2018 про арешт коштів позивача (т. І а.с. 97-98, 107-108).
Вважаючи вказані постанови про арешт майна та коштів боржника протиправними, позивачем оскаржено їх до суду.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
05.10.2016 набрала чинності нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» приписами статті 56 визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що оскільки боржником не одержано на момент винесення оскаржуваних постанов про арешт майна та коштів боржника постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавець не в праві був вчиняти виконавчі дії, з посиланням на висновки викладені у постанові Верховного суду №916/1605/15-г від 07.05.2018, з огляду на те, що правовідносини у справі на яку посилався боржник були врегульовані на підставі Закону України «Про виконавче провадження» в редакції яка діяла до 05.10.2016, у даній справі правовідносини врегульовано нормами нової редакції наведеного Закону, які є відмінними.
Аналогічну правову позицію стосовно застосування позиції Верховного Суду, викладену у постанові №916/1605/15-г від 07.05.2018 висловлено Верховним Судом у постановах від 04.10.2019 №904/9713/17, від 29.11.2019 №751/3157/19.
Матеріали справи свідчать про те, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.10.2018 ВП №57506535 відповідачем направлено на адресу ОСОБА_1 та отримано останнім 31.10.2018, на підтвердження чого надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. І а.с. 109).
У відповідності до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішення є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Положеннями частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Приватним виконавцем Вольф Т.Л. 26.10.2018 отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, а також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, де наведено інформацію про наявне у ОСОБА_1 майна (т. І а.с. 89-91, 95).
Того ж дня відповідачем винесено оскаржувану постанову про арешт майна боржника.
Отже, відповідачем винесено постанову від 26.10.2018 ВП №57506535 про арешт майна боржника із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 2 статті 48, статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15 1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19 1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26 1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно з частинами 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до пункту 1.8 глави 1 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, рахунки зі спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України, належать до поточних рахунків.
Приватним виконавцем винесено постанову від 30.10.2018 ВП №57506535 про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти ОСОБА_1 на рахунках, відкритих у банківських установах, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника із дотриманням вимог чинного Закону України «Про виконавче провадження».
Підсумовуючи наведене, оскільки позивачем не доведено, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання виконавчого напису нотаріуса, порушено його права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяни Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна боржника та арешт коштів боржника відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6 , оф. 15 ).
Суддя Н.М. Клименчук