13 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4630/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Костенко Г.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ніценко А.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Шевченко Л.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
26.11.2019 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-6136-50 У.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що перебуває у постійних трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов'язаних із юридичною практикою. Позивач вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні №60352540 на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-6136-50 У від 18.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 5211,36 грн, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/4630/19.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 відкрито спрощене провадження по даній справі.
Відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області, з поданим позовом не погодився, 16.12.2019 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, в розумінні Закону України № 2464-VІ роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи позовних вимог, просив суд їх задовольнити у повному обсязі з огляду на безпідставність оскаржуваної вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1998 року безперервно перебуває у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов'язаних із юридичною практикою (а.с.31-33)
У передбаченому законом порядку позивач отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №559 від 22.11.2007 (а.с.16).
З 20.02.2017 позивач перебуває на податковому обліку як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (а.с.17).
18.06.2019 ГУ ДПС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, та сформувало й направило вимогу про сплату цього боргу №Ф-6136-50 У від 18.06.2019 на суму 5211,36 грн (а.с.15, 62).
Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.
Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо реєстрації позивача як самозайнятої особи. Також з'ясовано, що між сторонами немає спору щодо факту перебування позивача у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго", а також факту правильності й повноти нарахування й сплати єдиного соціального внеску роботодавцем позивача.
Доводи ГУ ДПС у Полтавській області зводяться до того, що незалежного від того, що позивач є найманим працівником, він особисто за себе повинен сплачувати єдиний внесок на загальних підставах, як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, а саме юридичну практику, в тому числі адвокатську. Сплата ЄСВ у спірній справі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 28.03.2019 у справі №820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18) та у зразковій справі №160/3114/10 (адміністративне провадження №К/9901/25439/19) згідно постанови Верховного Суду від 27.11.2019.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з січня 1998 року безперервно перебуває у трудових відносинах АТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов'язаних із юридичною практикою (на посаді юрисконсульта, провідного юрисконсульта, старшого юрисконсульта, заступника начальника юридичного відділу тощо), тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з АТ "Полтаваобленерго".
Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2017 - 2019 року сплачено страхувальником - його роботодавцем (АТ "Полтаваобленерго", код №00131819) (а.с.20-22).
Таким чином, підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) сплачується страхувальником - його роботодавцем АТ "Полтаваобленерго".
При цьому, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-6136-50У сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 5211,36 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко не врегульовано особливості сплати єдиного соціального внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 у справі № 520/3939/19.
За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності оскаржуваної вимоги від 18.06.2019 №Ф-6136-50У про визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 5211,36 грн, що є підставою для її скасування.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 27.11.2019.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір".
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921,00 грн.
Таким чином, ставка судового збору у даній справі становить 768,40 грн (1921,00*0,4).
Матеріали справи свідчать, що позивачем при подані позову було сплачено судовий збір у більшому розмірі - 769,00 грн (а.с.5).
Крім того, при звернені до суду з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову до якої було квитанцію про сплату судового збору у розмірі 577,00 грн (а.с.42).
Згідно з підпункту 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду заяви у справах окремого провадження; заяви про забезпечення доказів або позову; заяви про перегляд заочного рішення; заяви про скасування рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про роз'яснення судового рішення, які подано; заяви про сприяння третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу) в отриманні доказів, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до суду з даним клопотанням, заявнику слід було сплатити судовий збір у розмірі 384,20 грн.
Враховуючи положення законодавства, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1152,60 грн (768,40 + 384,20).
Суд роз'яснює позивачу на його право звернутися до суду із клопотанням про повернення переплаченої суми судового збору в розмірі 193,40 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2019 року № Ф -6136-50 У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1152,60 (одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні шістдесят копійок).
Скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20 січня 2020 року.
Головуючий суддя Г.В. Костенко