14 січня 2020 року м. Ужгород№ 260/649/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Дору Ю.Ю..
за участі:
секретаря судового засідання - Завидняк А.В.,
позивач - не з'явився,
представника відповідача - Ігнатенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання дій протиправною та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС України у Закарпатській області від 04.02.2019 року №Ф-1502-17 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що вимога Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-1502-17 від 04.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску в сумі 9641,58 грн. є безпідставною та підлягає скасуванню, оскільки з січня 2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Разом з тим, позивач вказує, що внесені зміни суперечать статтям 8,22,46 Конституції України. Крім того позивач вказує, що за 2018 рік ним було отримано доходи як фізичною особою-підприємцем та сплачено відповідний податок та єдиний соціальний внесок за 2018 рік. Також у відповідності до Єдиного Реєстру Адвокатів України дію Свідоцтва про право на зайтяття адвокатською діяльністю №21/638 зупинено на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області 25.12.2015 року. Тому відсилання ДФС на перебування позивача на обліку і ІС «Податковий блок» як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) з 16.02.2018 року є безпідставним, оскільки сама дія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю була зупинена ще 25.12.2015 року, а тому внесення в дану базу осіб, які здійснюють таку діяльність - є перевищенням владних повноважень фіскальної служби.
Ухвалою суду від 03 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
20 червня 2019 року у судовому засіданні представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач має статус фізичної особи-підприємця з 31.05.2010 року. Відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 є адвокатом та займається індивідуальною адвокатською діяльністю, тобто є платником єдиного внеску згідно з п.5 ч.1 ст. 4 Закону.
Відповідач вважає, що відповідно до ст.4 Закону позивач зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець та як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки відповідає двом категоріям платників єдиного внеску. Наголошує, що відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок не входить в систему оподаткування. Також єдиний внесок є податком згідно ст.ст.9, 10 Податкового кодексу України.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив такі задовольнити.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши у судовому засідання пояснення учасників справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець зареєстрований 31.05.2010. Згідно даних інтегрованої картки платника податків, обрав спрощену систему оподаткування.
04 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Закарпатській області винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1502-17, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 9641,58 грн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до п.1 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч.ч.2 та 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.
Так, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені п.5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Системний аналіз наведених норм права свідчить, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Суд встановив, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування з видами економічної діяльності:
Код КВЕД 70.22 консультування з питань комерційної діяльності й керування, КВЕД 01.25 "вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників", КВЕД 82.99 «надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; КВЕД 46.22 оптова торгівля квітами та рослинами; КВЕД 01.61 «допоміжна діяльність у рослинництві» КВЕД 46.77 «оптова торгівля відходами та брухтом».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07.02.2019 року було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 за 2018 рік та згідно даних інтегрованої картки така сума позивачем сплачувалася частинами.
Отже, у період за який позивачу нараховано заборгованість за несплату єдиного внеску та винесено оскаржувану вимогу, позивач не провадив незалежну професійну діяльність.
Суд зауважує, що хоча ОСОБА_1 і отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте, відповідачем не надано суду доказів здійснення адвокатської діяльності позивачем з отриманням доходу від такої діяльності.
У п.65.3 ст.65 Податкового кодексу України зазначено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.
Відповідач не довів, що позивач звертався до нього особисто або через уповноважену особу із заявою та документами щодо взяття позивача на облік як самозайнятої особи.
Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.
Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов'язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.
Такі висновки наведені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 року у справі №520/3939/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1502-17 від 04.02.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, тому заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки позивач не здійснював адвокатської діяльності у період за який відповідачем нараховано заборгованість позивачу по сплаті ЄСВ, тобто останній не є самозайнятою особою та відповідно не отримує прибуток від адвокатської діяльності, отже відповідачем протиправно винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу, а відтак позовні вимоги про скасування вимоги Головного управління ДФС у Закарпатській області від 04.02.2019 року №Ф-1502-17 про сплату боргу ОСОБА_1 у розмірі 9641,58 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 08.05.2019 № 11В40D161C позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. відтак, з урахуванням задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області підлягає судовий збір у вказаному розмірі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39393632) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС України у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39393632) від 04.02.2019 року №Ф-1502-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9641,58 грн. (дев'ять тисяч шістсот сорок одна гривня 58 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39393632) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 17.01.2020року.
СуддяЮ.Ю.Дору