Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3848/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя
до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв
про стягнення 174958,17 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Карабак В.А., на підставі ордеру від 08.01.2020 року;
відповідача - Шматков Д.С., за довіреністю від 29.11.2019 року .
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний завод" про стягнення заборгованості за договором № ПЕ 04/09-18 від 04.09.2018 року в розмірі 174958,17 грн., з яких 112882,62 грн. основний борг, 3980,27 грн. 3% річних, 11658,77 грн. інфляційних втрат та 46436,51 грн. пені. та судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні і порядку спрощеного позовного провадження на 17.12.2019 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2019 року розгляд справи було відкладено на 16.01.2020 року.
Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2020 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідачем виконано умови договору щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.01.2020 року проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем всупереч вимогам діючого законодавства не було направлено претензію про сплату боргу, у зв'язку з чим у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати коштів та зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування пені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
04.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (позивач) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний завод" (відповідач) було укладено договір № ПЕ 04/09-18, у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар згідно Специфікації, а відповідач зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
Відповідно до п. 5.1 договору, відповідач здійснює 100% оплату вартості товару після отримання товару та проходження вхідного контролю.
Відповідно до п. 5.2 договору, розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позивача.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу товар на загальну суму 112882,62 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0001815 від 10.09.2018 року (а.с. 32).
Вищезазначена видаткова накладена підписана обома сторонами та скріплена печатками.
В свою чергу відповідач в порушення умов, укладеного між сторонами договору не здійснив оплати товару, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за видатковою накладною від 10.09.2018 року у розмірі 112882,62 грн, пені 46436,51 грн., 3% річних у розмірі 3980,27 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11658,77 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування пені та в порушення норм чинного законодавства не направлено відповідачу претензію про сплату боргу, у зв'язку з чим у останнього не виникло обов'язку щодо оплати.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною першою статті 530 ЦК України також визначено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Окремим видом зобов'язання є договір поставки. Так, згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно приписів статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже було зазначено, в матеріалах справи наявні докази належного виконання позивачем умов договору та поставки відповідачу товару, що підтверджується видатковою накладною № РН-0001815 від 10.09.2018 року на суму 112882,62 грн. (а.с. 32).
Згідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З урахуванням зазначеного, факт поставки товару повинен підтверджуватися, зокрема, накладними та товарно-транспортними накладними, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги умови договору щодо 100% оплати відповідача після прийняття товару та з урахуванням положень статті 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що після прийняття товару - 10.09.2018 року у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений позивачем товар.
Щодо посилання відповідача про невжиття позивачем заходів досудового врегулювання у даному спорі, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначив, що положення частини другої 124 Конституції України у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи і встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту своїх прав і свобод.
Норма статті 124 Конституції України, як і інші її положення, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.
Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2018 у справі № 922/603/17.
Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002).
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо обов'язковості вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, не заслуговують на увагу, оскільки досудове врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Також суд зауважує, що норми ст. 222 ГК України, на які посилається відповідач як на необхідність направлення претензії позивачем, суд зазначає, що відповідна норма стосується стягнення збитків, а не договірних зобов'язань.
Крім того, трактуючи на свою користь умови Договору, відповідач намагається уникнути відповідальності за прострочення оплати отриманого від позивача ще у 2018 році товару, що суперечить чесній діловій практиці та принципу добросовісності, який передбачає сумлінну, чесну і послідовну поведінку сторін під час реалізації своїх суб'єктивних прав, та виконанні суб'єктивних обов'язків.
Зважаючи на встановлені судом факти, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати отриманого по видатковій накладній № РН-0001815 від 10.09.2018 року товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки № ПЕ 04/09-18 від 04.09.2018 року в розмірі 112882,62 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3980,27 грн. та 11658,77 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 3980,27 грн. та інфляційних втрат в сумі 11658,77 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 46436,51 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 8.3 договору визначено, що при порушенні строків оплати товару відповідач сплачує позивачу, за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається із розрахунку позивача, останнім нараховано пеню за період з 11.09.2018 року по 13.11.2019 року у розмірі 46436,51 грн.
Відповідачем в свою чергу було заявлено клопотання про пропущення позивачем строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
В Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Так, загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).
За приписами частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Однак, частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України), а частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведені норми законодавства, строк позовної давності до вимог про стягнення пені один рік.
Як вже було зазначено вище, відповідачем було отримано товар 10.09.2018 року.
В той час, позовну заяву було подано позивачем 22.11.2019 року.
Враховуючи те, що сторонами у договорі не було збільшено період нарахування штрафних санкцій, річний строк встановлений ст.. 258 ЦК України для звернення до суду із вимогою про стягнення пені сплив 11.09.2019 року, в той час, як вже було зазначено, позивач звернувся до із позовом про стягнення зокрема пені 22.11.2019 року, тобто з пропущенням відповідного строку.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення пені та відповідачем в свою чергу заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 46436,51 грн. пені.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 5100,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Так в даному випадку на підтвердження понесених позивачем судових витрат, останнім було надано договір-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 року, додаткову угоду № 1 до договору-доручення від 07.05.2019 року, платіжне доручення № 6731 від 20.11.2019 року на суму 5100,00 грн., Додаток № 1 до акту приймання-передачі № 117 від 19.11.2019 року, рахунок-фактуру № СФ-0000120 від 19.11.2019 року на суму 5100,00 грн.
Як вбачається із поданого позивачем розрахунку суми гонорару за надану допомогу до акту приймання-передачі № 117 від 19.11.2019 року визначено характер правової допомоги, а саме підготовка позовної заяви вартістю 700,00 грн. година (всього 3 години) та правовий аналіз укладених між клієнтом та його контрагентом договору, складення первинних документів, бухгалтерських документів, надання роз'яснень та пропозицій 3000,00 грн.1 година.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.
Колегія суддів КГС ВС у своїй постанові від 05 лютого 2019 року по справі № 906/194/18 та постанові від 14 листопада 2018 року по справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
В даному випадку витрати позивача на послуги адвоката в заявленому останнім розмірі 5100,00 грн. підтверджені належними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на послуги адвоката позивача, заявлені останнім покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 3746,38 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 1927,82 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст.6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст.526, ч.2 ст.530,ст.629, ЦК України, ст.ст.73,74,86,129,183,236-238,240-241 ГПК України, суд-
В задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 24510970, ІПН: 245109708265 , п/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 313399) 112882,62 грн. основного боргу, 3980,27 грн. 3% річних, 11658,77 грн. інфляційних втрат, 3746,38 грн. витрат на правничу допомогу та 1927,82 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 24510970);
Відповідач - Державне підприємство «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644);
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "17" січня 2020 р.
Суддя Н.С. Добреля
922/3848/19